Читати книгу - "Викинутий на берег"

А жага її не меншала. Запаморочена й пригнічена соромом, ходила Карен удень, чужа сама собі, й нетерпляче дожидала ночі, важкої від п’янкого чаду. Свого першого чоловіка Карен любила, вони жили тихомирно, ділячи між собою щоденний клопіт. їхні взаємини складалися в спільній роботі, і день закінчувався поцілунком. А їх з Йоганесом нічого не лучило вдень; їхні руки ніколи не стрічалися коло одного діла, а погляди — в спокійному вирозумінні. Стомлені, вони позирали одне на одного за сніданком і не мали про що говорити. Потім Карен ішла до своїх справ, а Йоганес, звелівши запрягти собі підводу, вирушав до міста. Вона дбала про нього, тримала в порядку його одяг, годувала смачними стравами, як він повертався додому. А Йоганес приймав усе те як належне, ніколи не дякував і нічого не хвалив. Сам він не почував за собою ніяких обов’язків; вважав, що й так багато зробив, зв’язавши свою долю з літньою жінкою. Коли вона пробувала заводити мову про господарство, він позіхав.

Тоді Карен поклала собі мовчати, боячись, що надокучить йому й відіб’є бажання вертатися додому, сама собі радила й надривалася на роботі, щоб добути йому грошей на виїзди. Вдень вона дозволяла Йоганесові тинятися де завгодно, коли вже сонце все одно не обдаровувало їх благодаттю своєю, вимагала тільки, щоб на ніч він неодмінно повертався додому.

Коли минув рік, обоє вони вигасли. Карен помітила це і по собі, й по ньому, до того ж переконалася, що завагітніла. Вона збентежено ворушила попіл, шукаючи під ним жару чи бодай іскорки. Невже ж вона не знайде хоч дещицю тепла до того, чию дитину вона носить під серцем, а в Йоганеса — хоч краплю ніжності до матері своєї дитини? Яка б то була тепер винагорода й спочинок — спертися в кволості своїй на дужу руку й цілувати її з покірною вдячністю… Але такого не сталося.

Відтоді вона цілком змінилася, стала знову колишня, зухвала Карен Бакегор. Та в ній з’явилося й щось нове — відвага й рішучість, що змушувала інших до покори. Вона вже не спускала очей ні перед ким і не ховала свого суворого обличчя від денного світла. Покликавши наймитів, вона звеліла винести чоловікове ліжко та всі його речі до іншої кімнати. Приголомшені тим наказом, наймити боязко зайшли до спальні, обережно ступаючи по підлозі, наче мостини пекли їм ноги, і спантеличено перезирнулися. Спальня, либонь, могла б викликати двозначні жарти, але в постаті Карен було щось таке, що не допускало ніякого базікання; вона трималася напрочуд рівно і швидко порядкувала в своєму схованому від денного світла гнізді, ніби стояла вище над усе те. Не довго думаючи, вона викинула свого непутящого чоловіка за двері: невже не бажає тримати свого улюбленця при собі?

Якийсь час Карен ще сподівалася, що дитина в неї під серцем збудує для них з Йоганесом місток до іншого життя, такого, як має бути в подружньої пари, і день їхній сповниться злагоди й корисної праці. Але й цієї надії вона тверезо й хутко зреклася. Йоганес добачав у ній тільки літню жінку, вдвічі старшу за себе, що — сміх та й годі! — збирається знову родити дітей.

Тоді Карен твердо надумала собі, що він повинен зійти їй з дороги.

Вона і в голову не покладала вступитися йому; хутір належав їй, тут господарювала її родина з діда-прадіда. А Йоганес був зайда: як він уліз сюди, так його треба й вигнати.

Але Йоганес зовсім не хотів, щоб його виганяли, і вони стали змагатися за владу на хуторі. Він водно потребував грошей на виїзди до міста і не мав уже стриму в своїх вимогах. Здавалося, що Йоганес напосівся якнайшвидше пустити за вітром хутір, відчуваючи, що однаково не зуміє на ньому вдержатися. Він мав на своєму боці закон, а Карен — наймитів, що слухались тільки її. Навіть як він велів запрягти йому підводу, наймити зверталися до господині, щоб вона потвердила наказ.

Та й уся округа стала на її бік. Йоганес був зайда, паразит, і як Карен відвернулася від нього, громада знову прийняла її до себе і всіляко підтримувала.

Сини теж не зналися з матір’ю, відколи між ними став Йоганес, та якось у неділю вони всі троє приїхали додому, ніби наперед змовилися. Сусіди Карен Бакегор розповіли їм, що діється на хуторі, і вони, певне, вирішили підтримати матір у її намірах. Вітчим був дома, як приїхали сини, але вони не привіталися з ним і навіть не глянули в його бік. Походжаючи по кімнатах, вони розмовляли з матір’ю так, наче, крім неї, в хаті нікого й не було. Йоганес не тямився з гніву й не міг того приховати, а сини ніби аж хотіли, щоб він дав притоку до бійки. Однак він стримався, вийшов з хати й звелів запрягти підводу.

Карен дивилася, як він виїздив з подвір’я, але вже не хворобливим поглядом, як перше, не було в ньому колишньої неприродної собачої відданості. Вона тепер ненавиділа Йоганеса так, як ненавидять селяни того, хто несе руїну. Сини помітили це і зраділи.

Вони почали гуртом радитись. Минулого сини не торкалися: вважали, що не мають права судити свою матір, і їй теж не спало на думку виправдуватися перед своїми дітьми. Вони разом міркували, що можна і треба зробити. Закон був на боці вітчима, але ж ніхто не міг заборонити їм якнайдужче прикрутити його. А що він гарячий і нестриманий, то напевне колись зірветься, ось цим і слід скористатися. Домовились, що двоє менших синів розрахуються з роботи й повернуться додому до матері. Тепер не годилося залишати хутір на саму неї.

Йоганес нічого про те не знав, аж поки сам побачив, як сини Карен Бакегор у робочому одязі пораються на подвір’ї. Йому взагалі тепер нічого не казали, не питали його думки й не вважали за потрібне обмірковувати з ним