Читати книгу - "Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна"

Робітник, який роздмухував горно, тихо мовив:

— До вас, Мстиславе Сергійовичу.

Із-за риштування появився кріпкий, середній на зріст чоловік. Густе, шапкою, волосся його було біле. Обличчя молоде, голене, з гарним великим ротом, з ясними очима, які дивилися пильно, не кліпаючи, і, здавалося, летіли попереду обличчя. Він був у полотняній брудній, розхристаній сорочці, в залатаних штанях, підперезаних мотузком. У руці тримав забруднене креслення. Підходячи, він спробував застебнути на грудях сорочку, але ґудзика не було.

— Ви по об’яві? Хочете летіти? — спитав він глухуватим голосом і, вказавши Скайльсові на стілець під конусом лампочки, сів навпроти коло столу, поклав креслення і почав набивати люльку.

Це й був інженер Мстислав Сергійович Лось.

Опустивши очі, він витер сірника; вогник освітив знизу його міцне обличчя, дві зморшки біля рота — гіркі складки, широкий виріз ніздрів, довгі темні вії, Скайльс лишився задоволений оглядом. Він пояснив, що летіти не збирається, але прочитав об’яву на вулиці Червоних Зір і вважає за обов’язок ознайомити своїх читачів з таким надзвичайним і сенсаційним проектом міжпланетного сполучення.

Лось слухав, не відводячи од нього погляду, і ясні очі його дивилися так же пильно, не кліпаючи.

— Жаль, що ви не хочете зі мною летіти, жаль, — вій хитнув головою. — Люди шарахаються від мене, як од скаженого. За чотири дні я покидаю Землю і досі не можу знайти супутника. — Він знову витер сірника, пустив клуб диму. — Які дані вам потрібні?

— Найяскравіші риси вашої біографії.

— Це нікому не потрібно, — сказав Лось, — нічого незвичайного. Вчився на копійки, з дванадцяти років на своїх ногах. Молодість, роки навчання, робота, служба, — жодної риси, цікавої для ваших читачів, нічого незвичайного, крім… — Лось раптом насупився, біля рота різко позначилися зморшки. — Ну, так ось… Над цією машиною, — він тицьнув люлькою в напрямку риштування, — працюю давно. Будувати почав два роки тому. Все!

— За скільки приблизно місяців ви сподіваєтесь пролетіти відстань од Землі до Марса? — спитав Скайльс, дивлячись на кінчик олівця.

— За дев’ять або десять годин, я думаю, не більше.

— Ага! — мовив Скайльс на це, потім почервонів, заворушив вилицями. — Я був би вам дуже вдячний, — озвався він з вкрадливою ввічливістю, — коли б у вас було довір я до мене і серйозне ставлення до нашого інтерв’ю.

Лось поклав лікті на стіл, закутався димом, крізь тютюновий дим блиснули його очі.

— Вісімнадцятого серпня Марс наблизиться до Землі на сорок мільйонів кілометрів, — цю відстань я маю пролетіти. З чого вона складається? Перше — висота земної атмосфери — сімдесят п’ять кілометрів. Друге — відстань між планетами в безповітряному просторі — сорок мільйонів кілометрів. Трете — висота атмосфери Марса — шістдесят п’ять кілометрів. Для мого польоту важливі тільки ці сто сорок кілометрів атмосфери.

Він підвівся, засунув руки в кишені штанів, голова його потопала в тіні, в диму, — освітлені були тільки розкриті груди та волосаті руки з-під закачаних по лікті рукавів.

— Звичайно польотом називають політ птаха, листка, що падає, аероплана. Але це не політ, а плавання в повітрі. Чистий політ — це падіння, коли тіло рухається під дією сили, яка штовхає його. Приклад — ракета. У безповітряному просторі, де нема опору, де ніщо не заважає польоту, ракета рухатиметься дедалі швидше: мабуть, там я зможу досягнути швидкості світла, якщо не перешкодять магнітні впливи. Мій апарат побудовано саме за принципом ракети. Я маю пролетіти в атмосфері Землі і Марса сто сорок кілометрів. З підйомом і спуском це займе півтори години. Годину я беру на те, щоб вийти з земного тяжіння. Далі, в безповітряному просторі, я можу летіти з будь-якою швидкістю. Але є дві небезпеки: від надмірного прискорення можуть лопнути кровоносні судини, і друге — коли я з величезною швидкістю влечу в атмосферу Марса, то удар у повітря буде такий, як коли б я врізався в пісок. Апарат і все в ньому вмить перетвориться в газ. У міжзоряному просторі літають уламки планет ненароджених або загиблих світів. Врізаючись у повітря, вони згоряють. Повітря — майже непроникний панцир. Хоча на Землі його, певно, колись пробили.

Лось вийняв руку з кишені, поклав її на стіл під лампочкою і стиснув пальці в кулак.

— У Сибіру, серед вічної криги, я відкопував мамонтів, які загинули в тріщинах землі. Між зубами у них була трава, вони паслися там, де тепер лід. Я їв їхнє м’ясо. Вони не встигли розкластися, вони замерзли за кілька днів, їх замело снігами. Очевидно, відхилення земної осі відбулося блискавично. Земля зіткнулася з небесним тілом або ж у нас був другий супутник, менший за Місяць. Ми втягнули його, і він упав, розбив земну кору, відхилив земну вісь. Можливо, саме від цього удару загинув материк, який лежав на захід од Африки в Атлантичному океані. Отже, щоб не розплавитися, входячи в атмосферу Марса, мені доведеться дуже уповільнити швидкість. Тому я беру на весь переліт у безповітряному просторі шість-сім годин. Через кілька років подорож на Марс буде не складніша, ніж переліт із Москви до Нью-Йорка.

Лось відійшов од столу і ввімкнув рубильник. Під стелею зашипіли, засвітилися дугові ліхтарі. На дощаних стінах Скайльс побачив креслення, діаграми, карти; полиці з оптичними і вимірювальними приладами; скафандри, купи консервів, хутряний одяг; телескоп на драбинці в кутку сарая.

Лось і Скайльс підійшли до риштування, зведеного навколо металевого яйця. На око Скайльс визначив, що яйцеподібний апарат був щонайменше вісім з половиною метрів заввишки і шість метрів у поперечнику. Посередині, по окружності, його оперізував стальний пояс, що йшов униз, до поверхні апарата, мов парасолька, — це було парашутне гальмо, яке збільшувало опір апарата при падінні в атмосфері. Під парашутом видніло троє круглих дверцят — вхідні люки. Нижня частина яйця кінчалася вузьким горлом. Його оточувала подвійна, з масивної сталі спіраль, закручена в протилежні боки — це був буфер для пом’якшення удару при падінні на землю…

Постукуючи олівцем по клепаній обшивці яйця,