Читати книгу - "Філософія права : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл."

Отже, якщо загальна філософія є вченням про граничні підстави людського буття, то відповідно філософію права можна визначити як вчення про граничні підстави права як одного із способів людського буття.

Обґрунтування необхідності філософії права. Хоча філософсько-правові дослідження мають давню і багату історію, а філософія права — незаперечні заслуги в розвитку юриспруденції, необхідність її існування як самостійної сфери теоретичного знання не для всіх дослідників є очевидним фактом. Трапляються різні спроби заперечити філософський підхід до права. Як правило, вони обґрунтовуються або неможливістю застосування даного підходу до вирішення питань практичної юриспруденції, або його безмежністю, а звідси — неможливістю реалізації в повному обсязі. Така позиція, що ґрунтується на вузькопрофесійній «юридизації» феномену права і штучно ізолює його від метафізичних наук (тобто наук про дух), характерна насамперед для юридичної догматики, представленої нині різними варіаціями юридичного позитивізму і легізму (від лат. lex — закон).

Існує декілька обґрунтувань необхідності існування філософії права, з яких ми розглянемо лише два: історичне та актуальне. Історичне обґрунтування необхідності існування філософії права здійснюється на тому неспростовному факті, що ці проблеми завжди хвилювали людство протягом усього його існування.

У свою чергу актуальне обґрунтування філософії права базується на виявленні такого аспекту, такої сторони права, пізнання якої можливо тільки за допомогою філософського підходу.

Який же аспект права, його сутнісна особливість з необхідністю припускають філософсько-правовий підхід? Очевидно, це зумовлено езотеричною (тобто схованою, таємницею) сутністю самого феномену права. Право, безсумнівно, є одним з найбільш важкодоступних об’єктів пізнання і не прагне відкривати досліднику свої таємниці. Безумовний прогрес юриспруденції останніми десятиліттями в усьому світі, підвищення престижності юридичної освіти і правової культури населення в цілому — все це не знижує актуальності поставленої проблеми. Навпаки, на місці розв’язаної дослідником правової проблеми виникають нові, а досягнута ним вершина у правовій науці відкриває нові, невідомі обрії у вигляді незліченних питань і проблем. Таким чином, сфера дослідження філософії права лежить на перетині цих питань і проблем, і її завдання полягає в їх розв’язанні.

У чому кореняться джерела езотеричності права? Ця характерна риса права випливає з його безпосереднього зв’язку з буттям людини, її сутністю, діяльністю і несе в собі особливості будь-якого культурного феномену. Адже відомо, що людина — це найтаємничніший об’єкт, який збиває зі шляху дослідження (Тейяр де Шарден). Але цей таємничий об’єкт, за визначенням, може бути пізнаний тільки самою людиною і ніким іншим. Адже, як писав Ф. Достоєвський, «людина є таємниця, я займаюся цією таємницею, тому що хочу бути людиною».

Подібно до того як у людині ми розрізняємо фізичне тіло і душу (дух), так і у всіх культурних (тобто людських) феноменах ми виявляємо предметну форму і духовно-ідеальну сутність. У праві ми також знаходимо предметну і духовну сторони, за якими історично закріпилися назви «позитивне право» і «природне право». Ці словосполучення можна вважати не зовсім вдалими, адже вони мають метафоричний характер, але склалися історично і закріпилися, до того ж, вони відображають структуру даного явища.

Що ж розуміється у філософії права під позитивним і природним правом?

Під позитивним правом мається на увазі чинна система правових норм, відносин і судових рішень, під природним правом, як правило, — ідеальні першооснови права. Поняття «природне право» виражає глибинну сутність права, а його «ідеальність» виявляється в тому, що воно, по-перше, існує у свідомості (правосвідомості) як його установка (хоч і виявляється у формах поведінки), а по-друге, є ідеалом, тобто очищеною від випадків формою належного у відносинах між людьми.

Крім того, природне право визначає вихідні принципи, на основі яких приймаються (принаймні мають прийматися) чинні правові норми і відбувається їх оцінка. Така оцінка здійснюється на основі ієрархії цінностей, яку задає філософія, вирішуючи питання про ставлення людини до навколишнього світу, в тому числі й у ціннісному відношенні.

Звідси можна зробити висновок про те, що право як сфера людської діяльності тісно пов’язано з філософією. Такі фундаментальні проблеми права, як справедливість, свобода і рівність, вина і відповідальність та ін., є водночас найважливішими філософськими проблемами, а розв’язання їх заглиблюється своїми коренями у вирішення основних філософських питань про сутність людини і сенс її життя, онтологічну структуру світу та способи його пізнання. Право, таким чином, за своїм духом «філософічно», воно виражає «філософію на практиці», що відповідно припускає також «філософію в теорії», роль якої і виконує філософія права.

Значення філософії права в підготовці майбутніх юристів. Цілком очевидно, що вміння усвідомлювати високий гуманістичний зміст своєї діяльності, філософськи обґрунтувати власну теоретичну позицію і прийняти практичне рішення є ознакою високого професіоналізму і громадянської чесності юриста. Таке обґрунтування, особливо у сфері практичних рішень, не завжди усвідомлюється, однак воно в основному визначається домінуючими установками світогляду юристів, на формування якого покликана впливати філософія права. Спроби розв’язувати фундаментальні теоретичні проблеми юриспруденції без філософського обґрунтування призводять, як правило, до релятивізму або догматизації. «Той, хто думає, що обійдеться без філософського обґрунтування функціонування правової системи, — пише французький філософ права Г. А. Шварц-Либерман фон Вален- дорф, — насправді несвідомо керується своєю “особистою”, доморослою філософією, ризикуючи скінчити блуканнями в пітьмах правової дисгармонії»[2].

Таким чином, необхідність вивчення студентами юридичних вищих навчальних закладів філософсько-правових знань визначається насамперед, потребами їхньої майбутньої спеціальності. Вивчення філософії права значною мірою сприяє фундаменталізації освіти майбутніх юристів, їхньому розвиткові як самостійно мислячих, політично незаангажованих громадян. Можна приєднатися до позиції відомого британського філософа права Г. Харріса, який вважає, що філософія права не є частиною підготовки юриста як юриста, а пов’язана з більш важливою метою — підготовкою юриста як громадянина і громадянина як критика права.

Ця позиція досить чітко пояснює те основне місце, що його посідає філософія права в