Читати книгу - "Палац Посейдона"

Помічник нахилився, вдивляючись у слабко освітлену картушку компаса.

— Якщо ми й надалі йтимемо цим самим курсом, то втрапимо якраз у протоку. Я б тримав крутіше до вітру.

— Згоден, — кинув капітан, повертаючи «Корнелію» на попередній курс. Неприємна сверблячка, що раптово виникла в потилиці, свідчила безперечно — тут діло нечисте. Знайоме відчуття — воно його ще ніколи не зраджувало. Схоже, що й компас бреше. Якщо вірити його показанням, зараз вони мають перебувати значно західніше — десь на траверсі Кітіри, маленького острова поблизу південного узбережжя півострова Пелопоннес. Але ж маяк? Не можуть їм обом зраджувати очі?! А, що коли саме так усе і є?

Помічник спохмурнів.

— Щось сталося з маяком!

— А що з ним могло трапитися?

— Він зник, — вимовив юнак. — Я ні на мить не зводив із нього очей. Секунду тому він був, а тепер його вже немає.

— Клянуся бородою Посейдона, твоя правда! — погодився Фогіацис. Свербіння в потилиці посилилося й перетворилося на кольки. Тепер стало остаточно зрозуміло, що вони вскочили в якусь халепу.

— Ось він! — скрикнув юнак. — Знову з’явився. І з іншого боку… Овва, та їх тут аж два!

Фогіацис примружився! Два маяки одного й того ж кольору, що однаково мигають у такт? Це просто нереально. Можливо, якийсь складний міраж? Та це просто сміховина, які можуть бути міражі за такого шторму?

Капітан розгублено глянув на компас: стрілка шалено стрибала. То вказувала на південь, то на захід. Врешті-решт вона описала повне коло й застигла.

Перш ніж він устиг звернути увагу штурмана на це дивне явище, той прокричав:

— Іще один! І з лівого борту ще! Ви бачите, капітане? Тепер їх чотири! — Його голос раптом зірвався.

Фогіацис вирішив, що з нього досить. Він рвонув важіль машинного телеграфу на себе, дав судну малого ходу й потягнувся за своїм гумованим плащем.

Юнак стежив за його діями, охоплений забобонним жахом.

— Що ви хочете зробити?

— Залишайся на містку. Я маю врешті розібратися, що тут коїться.

Капітан розчинив двері рубки і зробив крок назустріч негоді. Порив вітру, змішаного з солоними бризками, вдарив йому в обличчя. Сила його була такою, що перехоплювало подих. Обережно, тримаючись за поруччя, капітан спустився по трапу на палубу. Вітер, щоразу змінюючи напрямок, хльоскав по воді, як батогом. Здавалося, море ось-ось закипить.

Фогіацису довелося докласти всіх сил, щоб хоч трохи просунутися вперед. Його мало не змила за борт хвиля, що нараз обрушилася на палубу, та капітан устиг вчасно вхопитися за поруччя фальшборта.

Діставшись до середини палуби, він зупинився. На якусь мить вітер притишився. Фогіацис підвів голову, відкинув каптур і розглянувся навколо. Те, що з містка виглядало міражем, виявилося безперечною реальністю. Чотири маяки одного й того ж самого кольору спалахували з цілком однаковими інтервалами. Причому здавалося, що вони розташовані на однаковій відстані один від одного й нібито оточують «Корнелію».

— Надзвичайно, — вражено прошепотів Фогіацис. — Просто неймовірно…

Він обтер рукавом воду з обличчя. Незбагненний феномен виглядав жахливо, проте водночас ніби заворожував.

Поки капітан стояв на палубі, розмірковуючи, що ж тепер, чорт забирай, робити і як визначити місцерозташування судна, йому раптом здалося, ніби вогні маяків стали помітно яскравішими. Чим би вони не були, але вогні явно наближалися до них.

Фогіацис скинув угору підборіддя. Значить, усе ж таки кораблі, промайнула в нього шалена думка. І, можливо, пірати. Це було єдиним поясненням, яке не суперечило здоровому глузду. Водночас саме це пояснювало б і таємниче зникнення решти кораблів їхньої компанії. Цим негідникам удалося створити фальшиві маяки, щоб заманювати кораблі в пастку. А тепер вони спробують захопити й «Корнелію».

У зброярній шафі в рубці є два пістолети. І Фогіацис не віддасть своє судно так просто, задурно.

Він кинувся назад, до містка. Тільки б устигнути! Вогні були вже зовсім близько.

Раптом усе навколо осяяв спалах блискавки. На мить стало видно, як удень.

Фогіацис застигнув остовпіло. Те, що наразі він побачив, було неможливо осягнути розумом.

То були не кораблі.

І не маяки.

Він не знав, що це є насправді, проте нічого схожого на це він досі ніколи не бачив. Із-під води витикалися величезні щупальці… Ні, не щупальці — ці жахливі шкарубкі відростки радше скидалися на гігантські людські руки, які височіли принаймні метрів на чотири над верхньою палубою «Корнелії». Капітан устиг помітити, що їхня поверхня всіяна зморшками та рубцями, зовсім як шкіра восьминога, і виглядає надзвичайно старою. Суглоби страшенних пальців здавалися товстими, розпухлими і рипіли, неначе іржаві шарніри. Цей звук було чути навіть крізь завивання бурі.

«Ця істота, — ще встиг подумати Фогіацис, — напевне, надзвичайно давня. Міфічний титан із морських глибин, котрий сплив, щоб занапастити їх». На кінчиках пальців чудовиська світилися вогняні очі, які одразу ж злостиво вирячилися на капітана.

Новий звук, від якого холонуло серце, заглушив ревіння вітру. Руки-щупальці заворушилися й почали наближатися до судна. Коли до борту залишалося близько п’яти сажнів, вони поринули вниз і завдали страхітливого удару по верхній палубі. Пролунав страшний тріск. Посипалися іскри, а потім усі вогні згасли.

«Корнелія» миттєво занурилася носовою частиною під воду. Капітана було збито з ніг. Він не мав під рукою нічого підходящого, щоб утриматися, тож покотився уперед мокрою похиленою палубою. Слідом за ним котилися, летіли та повзли незакріплені ящики й діжки. Просто дивом йому вдалося не зіштовхнутися з жодним із них. Ударившись об якірний підйомник на носі судна, капітан вилетів за борт. Плече пронизав пекучий біль, а від удару все повітря з його легенів вирвалося назовні.

Іще не розуміючи, що з ним сталося, він опинився в бурхливому та вируючому морі. Навколо плавали дерев’яні уламки й пошматовані снасті.