Читати книгу - "Сини Великої Ведмедиці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А хто отой, що там сидить? — почав Адамс, зневажливо скрививши рота.
— Ти, певно, з благородних панів? Ті й п'ють мало, і грають обережно! — Бен підсів до Адамса і прискалив око. — Коли ви гуртом знайдете золото, тоді й ти зможеш трохи ризикувати.
— Яке золото?
Бен хитро усміхнувся.
— Ти, певне, гадаєш, що тут є таємниця? Золото Топа.
— Нікому б і на думку не спало, що в цього старого червоношкірого голодранця є золото.
— А хіба червоношкірі вміють по-справжньому скористатися із золота? За це вже треба взятися нашому братові. Але, можеш повірити мені, цей старий знає дещо.
— Про мене. Я до цього не маю ніякого діла.
— Але коли ти чекаєш Червоного Лиса, то таки маєш, мій хлопче.
Адамс випив ще келих бренді.
— Чого це ти думаєш, що я чекаю Червоного Лиса?
— А хіба ні? Не Червоного Лиса? А мені здається, що саме його. Ти міссурійський щур, і ще вчора тебе тут не було. Ти ж прибув у цей проклятий степ казна-звідки, з зелених лук верхньої Міссурі і, скажу тобі по секрету, якраз проїжджав повз золото. Бо воно ж саме й лежить у Чорних горах.
— Але ж вони великі.
Бен високо скинув бровами.
— Отож-бо воно й є. В цьому й заковика. Ти влучив у самісіньку точку, славний хлопче. Чорні гори великі, і, коли щось хочеш знайти, з тобою мусить бути людина, яка знає ці місця. А старий Топ, о, йому знайомі ці гори!
— Можливо. Чи не він і казав тобі про це?
— Мені? Навіщо? Я не шукаю золота.
— Авжеж, ти не шукаєш золота в горах. Тобі зручніше добувати його з кишень.
Бен засміявся: його зовсім не образило таке зауваження.
— Аби тільки в них що-небудь лишилось, — докинув він. — Я радий, коли ви щось знаходите. Тоді й мені дещо перепадає.
— А ти можеш нам допомогти? Бен знизав плечима.
— Червоний Лис не з тих, що шукають допомоги. Я його вже давно знаю, і тільки одне скажу тобі: хай стережеться. Адже він веде небезпечну гру.
— Небезпечну? Я знаю дакотів. З ними можна ладнати.
— Може, ти з ними й ладнаєш. Ти схожий на сина фермера…
— А коли б я і справді ним був… то що тоді?
— Чого б то червоношкірі мали кривдити фермера? Адже ви їм заплатили за їхні землі?
— Так, у нас є купча. Дакоти завжди ставились до неї з повагою. Але ці кляті земельні компанії… вони ще гірші за червоношкірих. — Торкнувшись цієї теми, Адамс відчув, як від гніву кров ударила йому в обличчя.
— Ага, он звідки повіяв вітер. Можна вже собі уявити, завжди та ж сама стара пісня, з часів великого Данієля Буна й до сьогодні. Спершу ти обробиш землю, а потім тебе проженуть, бо якийсь заповзятливий спекулянт скупить усе і його зовсім не обходять дрібні господарі, коли вони йому ще раз добряче не заплатять… Та покинь її до дідька і візьми собі іншу ферму на основі закону про поселення… Це коштуватиме небагато, на такі гроші ти вже якось стягнешся.
— Воно-то так, але поговори з моїм старим. Він обробив цю землю і заплатив за неї дакотам, а тепер мусить забиратися геть або ще раз платити? Та він скоріше ладен повбивати отих бандитів…
— Яких бандитів?
— Та землемірів.
— Ну й що ж, хіба цим він знищить і земельні компанії?
— Ні, — з гіркотою сказав Адамс. — Вони були вчора, будуть і сьогодні, й завтра, а уряд ще й допомагає їм.
— От бачиш, тому треба з ними якось уживатись, все інше зовсім ні до чого. Я так само лютував на великі компанії, що скуповують хутро. Вони теж урізали мій заробіток. Та невже ти думаєш, що я більше нічого не заробляю, коли тепер на власний риск торгую бобровим хутром та бізонячими шкурами? Кілька галонів горілки червоношкірим —; і маєш цілу купу хутра, на якому можна неабияк заробити. То для чого ж зчиняти лемент? Торговельні компанії володіють великим капіталом, і в їхніх руках сила. Вони можуть збити ціни, коли їм заманеться, і розорити усю дрібноту. Наш брат мусить задовольнятися тим, що вони йому лишають від своїх прибутків. Я й досі торгую тільки з компаніями по скупівлі хутра, проте якось живу.
— Підлота лишається підлотою, — відказав Адамс таким тоном, з якого Бену відразу стало ясно, що розмову на цю тему закінчено. Адамс був незадоволений собою. Навіщо він розповів про свою долю хазяїнові — торговцю і шахраєві! Він мусить позбутися звички розкривати свою душу. Все одно Бен не дасть кредит бідному фермерові. Він знає куди вкласти свої гроші, щоб мати добрячий зиск.
— Отже, якщо ти з Червоним Лисом знайдеш золото, то буде все гаразд, — знову почав хазяїн. — Тоді ти зможеш заплатити земельній компанії і залишишся на своїй фермі. Бажаю тобі щастя. Але будь обережний з Топом…
— Чого ж саме мені боятися?
— Тсс, ти що, зовсім нічого не знаєш про цю історію? Про Топа і Гаррі?
— Щоправда, імена ці я наче колись чув. Але я думав, що то білі або метиси.
— Ні, це двоє з племені дакотів, батько і син. Батько онде за столом, а з сином ти ще познайомишся, до ночі він, напевне, повернеться.
— Коли й той такий самий безпросипний п'яниця, то навряд чи буде з цього діло!
— Мій
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сини Великої Ведмедиці», після закриття браузера.