Читати книгу - "Сміливий чунг"

Дика лють спалахнула в жовтих очах грау. Він повернув голову й спробував зубами вчепитися в шию тсі-тсі. Та плазун ухилився й бридко засичав. Грау напружив м язи, вдихнув повними грудьми повітря й грізно заревів. І ось під нескінченне вищання маленьких чін-гі і шалену втечу наляканих тварин почалася жорстока, смертельна боротьба.

Тіла тсі-тсі й грау сплелися в один клубок, подібний до великої кулі. Клубок качався попід деревами, підминаючи під себе низькі кущі й траву, раз по раз то збільшуючись, то зменшуючись, ревів і сичав…

Минуло кілька хвилин, і судорожні рухи й кидки цього незвичайного клубка почали слабнути; вони ставали дедалі рідшими і зрештою припинилися зовсім. Лише довжелезний хвіст удава і далі несамовито бився об землю. Гpay вже не ричав, чути було тільки бридке сичання велетня-гада. Плеската голова тсі-тсі наблизилась до голови грау. Скляні, потворно вирячені очі ніби хотіли впевнитись, чи всемогутній хижак уже мертвий.

У цю мить напівживий грау блискавично підвів голову і вп’явся зубами в шию удава. Тсі-тсі затрясся в лютих корчах, і живий клубок тіл знову почав розбухати й покотився знову. Кільця на тілі грау поступово почали слабнути й одне за одним відпадати. Незабаром лускате гнучке тіло тсі-тсі розпростерлося на землі й завмерло.

Знесилений і втомлений смертельною боротьбою, важко дихаючи, грау підвівся й поглянув на свого ворога. Плеската голова тсі-тсі була обернена вгору. На білястім ошийку плазуна виднівся разок яскраво-червоних плям — сліди гострих зубів грау. Вирячені очі дивились байдуже і нерухомо.

Гpay рушив далі, але вже не пружинистими стрибками, а легкими, неквапливими кроками. Він важко дихав, ніби ш, е відчував на своїх грудях лускаті кільця велетня-удава. Його знемагала спрага, і, не звертаючи уваги на зляканих звірів, що раз у раз траплялися йому по дорозі і з панічним жахом шарахались від нього, він наддав ходу. По дорозі грау загриз лагідного дже й розчавив важким ударом лапи необачного ланча.

Раптом він зупинився й припав черевом до землі. Зуби його вишкірилися знову, з грудей вихопилося глухе ричання. За кілька стрибків від себе він помітив двох чунгів. Здоровенні волохаті істоти нерухомо стояли на задніх кінцівках під деревом, вхопившись передніми за низько звислу гілку, і маленькими блискучими очицями пильно стежили за кожнім рухом хижака.

Грау одразу ж забув і про удава тсі-тсі, і про його лускаті кільця, і про свою спрагу. Жодна тварина у цьому споконвічному лісі не викликала в нього такої жагучої ненависті, як ці дивовижні істоти. Вони дратували його тим, що вміли випрямившись ходити по землі, з такою ж самою незвичайною спритністю лазити по деревах, як і їхні родичі — маленькі чін-гі, вимахувати на усі боки передніми кінцівками й хапати ними все, що заманеться. Навіть коли грау був ситий, близькість будь-якого чунга викликала в нього таку скажену лють, що заспокоїтися він міг лише тоді, коли перекушував йому горло.

Грау лежав, дивлячись на ненависні йому створіння, і важким хвостом нервово бив об землю. Його розлючене глухе ричання ніби говорило: «М-р-р-р-р-р! Я грау — непереможний володар споконвічного, неосяжного лісу… Я можу перегризти горло найсильнішому звірові… Щойно я переміг страшного удава тсі-тсі… З моєю появою все живе тремтить і кидається врозтіч, навіть набагато сильніший від мене недоумкуватий хо-хо… Ніхто ще не смів досі ні разу стати мені на дорозі… М-р-р-р!»

Та дві дивовижні істоти, притулившись до стовбура розчахнутого старого дерева, стояли непорушно і пильно дивилися на хижака. Тоді, роздратований їх зухвальством, грау напружив усе своє тіло, блискавично звився у повітрі й стрибнув на них. Але двох чунгів неначе вітром здуло. Вони підстрибнули, спритно й легко подерлися на дерево і за якусь мить опинилися в цілковитій безпеці. Тіло грау прошуміло в повітрі, і його розчепірені лапи лишились порожні. Тієї ж миті дике, несамовите ревіння розляглося під зеленим склепінням лісу. Ставши на гіллі над грау, чунг роззявив рота і, вишкіривши білі зуби, розітнув повітря могутнім ревом. Пома, самка чунга, притулившись до нього, уважно стежила за хижаком, що з грізним риком і піднятою догори пащею тупцював навколо дерева.

Грау міг подолати найсильнішого звіра. Грау міг стрибати з блискавичною швидкістю далі, ніж будь-яка інша тварина. Але грау не вмів лазити по деревах, як оті маленькі крикливі чін-гі, як оці величезні й дужі їх родичі чунги. Тому, покружлявши якийсь час навколо старого дерева, він з лютим, безпорадним риком зник у нетрях лісу. Чунг і пома швидкими й легкими стрибками — з гілки на гілку, з дерева на дерево — рушили слідом за ним.

Нарешті темно-зелене склепіння розступилось, і над головою грау відкрилася широка смуга блакитного неба. Повновода широка ріка ліниво хлюпотіла своїми хвилями поміж зарослими буйною зеленню крутими берегами, віддзеркалюючи в собі голубу височінь неба. Над її лискучим плесом здіймались тоненькі струмені пари й губилися у мерехтливому од спеки повітрі. Від дикого ревіння чунга все навколо завмерло, чувся лише дзенькіт прозорих крил жу-жу, що літали над заростями.

Гpay підійшов до ріки, і чунги, що стежили за ним, бачили, як він жадібно припав до води й почав її хлебтати. Потім вони помітили, як з-під води неподалік од грау виринула чорна колода й знову пірнула. Минула якась мить — і зовсім близько від грау вода розступилася знову; на її поверхні з’явилися дві довжелезні щелепи роззявленої пащі з густими рядами гострих зубів. І перш ніж грау опам’ятався, щелепи міцно схопили його й потягли у воду.

Дужою лапою грау вдарив по голові цю страхітливу потвору, але гострі пазури його лиш безсило сковзнули по кістяному панциру, і два величезні тіла — одне рудувато-жовте,