Читати книгу - "Довбуш, Федькович Юрій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Обдарувать хотів, ти вельми згорда
Ми відповів, що від ляха́ дарів
Не потребуєш?
Довбуш
Бо у нас не можна
Від ворога дари приймати.
Воєвод
Як!?
Ти ворогом мя звеш?
Довбуш
А ти ж не лях?
Не тих самих батьків ти син, що волю
Нам нашу зрабували? Відколи
Ми поберіжє моря Чорного
Нехали і в сих горах оселились,
То гуцул волен був. Не знав він, що
Король, що воєвод, що пан, що шляхтич,
Бо сам си був і королем, і паном,
І судцев, і не то.
Секретар
Як смієш...
Воєвод
Най го!
Лиш далі, Довбущуку! Говори!
Довбуш
Аж тут і лях ніт вісті відки взявся
Та й каже: «Гуцули, цобратими!
У вас ліси, де зроду ще й набою
Стрілецького не чути було, а
В них звірі без ліку всілякої,
Що кождому стрільцеві серце аж
Гуляє, як згадає. Як же ж би
То було, братчики, аби ви нам
Позволили стаї собі мисливські
Побудувати тут, аби враз з вами
І стрільчити, і літо літувать?»
А гуцул, що він вірить кождому
І думає, що кождий так, як він,
Лукавством не орудує, приймив
За рідних вас у вольні свої гори!
Старий староста
Позволь...
Воєвод
Нехайте ж го! Лиш далі, Довбуш!
Довбуш
Але з вате́р мисливських стали за́мки,
З товаришів - кати, з братів - тирани,
Що посіпак та драбів понаймали,
Аби дідизного господаря,
Що в свій халаш за гостя вас приймив,
В ярем убрати та в рабський кайдан!
А ви ще хочете, аби вас гуцул
За друга свого мав? О воєводо!
Ви нас опришками, та різунами,
Та людоїдами звете. До кого
З обох нас - чи до ляха, чи до нас -
Та назва липне, світ колись осудить.
Але що гуцул - то за свою волю
Він вступиться, хоть най там зараз знає,
Що або лядське серце то невірне,
Або й послідне щире гуцульське
Ме голе трепетатись на ножі:
Нам все одно!
Воєвод
Відважна бесіда!
Єй-богу, що відважна! Й щастє тво́є!..
Бо якби не така відважна, то
Мій кат би зараз мав роботу! Ти ж
Ляха ненавидиш, звеш ворогом,
А предці єс за лядською душею
У поломінь пішов. За се, мій сину,
То вибери собі, котре найкраще,
Село від мене в дар! Що грамоти
Шляхоцької ся тичить, то се буде
Найперше моє діло, як лиш сойм
Ся з’їде. Ну?
Довбуш
Я гуцул, воєводо!
Воєвод
А я знов лях, що завстидатися
Й від гу́цула не дасть!
Довбуш
Се варт би пруби.
Воєвод
Прубуй - даю ти волю! Але знай,
Аби ся пруба князя лядського
І годна була!
Довбуш
Не журися, князю!
Верни усім ти гу́цульським осадам,
Що в твоєму ключі, їх давну волю!
Воєвод
На се ти мою руку, годний Довбуш!
(До слуг.)
Сідлати свіжі коні!
Кілька слуг - пріч.
І княгиня
Давно бажає сего. Сойм мені
В нічім не заперечить; задля того ж,
Секретарю, сегодне рано ще
Всіх гуцулів на замок сей зазвати
І волю огласити їм! А я,
Як стою, так і до Варшави їду,
Аби на моє слово й грамоту
Принести вам. Доволен?
Довбуш
Варт тобі
Би бути гу́цулом! На се ти моя
Рука, о воєводо! Якби всі
Ляхи такі, як ти, о князю, були,
То ми б мечі
На плугове желізо перекули!
Воєвод
А ми з шабель серпи бих поробили!
Лиш з Русев враз святої Польщі сила!
Лиш руська грудь нам може валом стати -
Для того ж нам любитися, як браття,
І нашу силу у одну злучити:
Хто ж годен нас в союзі побідити?
Тепер же до Варшави!
(Пріч.)
Усі єго випроводжають, і лиш секретар лишаєсь.
ЧЕТВЕРТА СЦЕНА
Секретар сам.
Секретар
Хоть і в пекло!
Аби мені лиш воля своє діло
До краю довести. Бо я - я люб’ю
Княгиню гу́цульську - старого сего дурня
Прекрасную супругу, і то так,
Як ще ніхто у світі не любив,
Як ще ніхто у нім не був люблений.
А хоть і моє сватанє любовне
З погордов відвертаєш ти від себе,
А хоть і всі пожари так прехитро
Від мене приспособлені - а то
На те умисне приспособлені,
Аби у ро́зрусі пожарному
З тов мойов райськов пташков пріч умчать,-
То я однако свою жертву ще
Не пишу за пропащу, але овшем:
Чим більше перепон - тим більше в мене
Відваги, і охоти, і прагніння,
Котрі ростуть година за годинов
У моїм невсипущім серці тут,
Аж доки ту́ до него не притулю,
Що вно за нев горить, палає, гине!
Хоть світ цілий бих мав пустити з димом!
П’ЯТА СЦЕНА
Довбуш. Той, що перше
Довбуш
На перешкоді, може?
Секретар
(нишком)
Проклятущий!
(На голос.)
Кого се виджу!? Славний Довбуш наш!?
А сеї ночі - світлої княгині
Спаситель!?
Довбуш
Що за діло! Але можу
Тобі я звіритись?
Секретар
Як
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Довбуш, Федькович Юрій», після закриття браузера.