Читати книгу - "Камінний господар, Леся Українка"

Анна

Чи се ж так легко?

Долорес

Любові легкого шляху не треба,

адже толедська рабинівна віри

зреклась для нього.

Анна

Потім що?

Долорес

Втопилась.

Анна

Ото, який страшний твій наречений!

Ну, правда, смак у нього не найкращий;

циганка, бусурменка і жидівка…

Долорес

Ти забуваєш про інфанту!

Анна

Ну,

з інфантою все невиразна справа!

Долорес

Він, у вигнання їдучи, підмовив

щонайсвятішу абатису, внуку

самого інквізитора.

Анна

Невже?

Долорес

Ще потім абатиса та держала

таверну для контрабандистів.

Анна

(сміється)

Справді,

він не без дотепу, твій Дон Жуан!..

А ти неначе горда з того всього,-

рахуєш тих сперечниць, мов трофеї,

що лицар твій здобув десь на турнірі.

Долорес

А заздрю їм, Аніто, тяжко заздрю!

Чому я не циганка, щоб могла

зректися волі вільної для нього?

Чому я не жидівка? - я б стоптала

під ноги віру, щоб йому служити!

Корона - дар малий. Якби я мала

родину,- я б її не ощадила…

Анна

Долорес, бійся бога!

Долорес

Ох, Аніто,

найбільше заздрю я тій абатисі!

Вона душі рятунок віддала,

вона зреклася раю!

(Стискає руки Анні).

Анно! Анно!

Ти не збагнеш сих заздрощів ніколи!

Анна

Я б їм не заздрила, тобою бувши,

нещасним тим покидькам. Ах, прости,

забула я,- він і тебе ж покинув!

Долорес

Мене не кидав він і не покине.

Анна

Знов загадки! Та що се ти, Долорес?

Долорес

Ходила й я до нього в ту печеру,

де він ховався…

Анна

(з палкою цікавістю)

Ну? І що ж? Кажи!

Долорес

Він був порубаний. Жону алькада

він викрасти хотів. Але алькад

її убив, а Дон Жуана зранив…

Анна

Та як же ти дісталася до нього?

Долорес

Тепер я вже й сама того не тямлю…

То щось було, як гарячковий сон…

Гляділа я його, носила воду

опівночі, і рани обмивала,

і гоїла, і вигоїла.

Анна

Що ж?

Осе і все?

Долорес

Осе і все. Він встав,

а я пішла від нього знов додому.

Анна

Такою ж, як була?

Долорес

Такою, Анно,

як чиста гостя. І ти не думай,

що я б йому далася на підмову.

Ніколи в світі!

Анна

Але ж ти кохаєш

його шалено.

Долорес

Анно, то не шал!

Кохання в мене в серці, наче кров

у чаші таємній святого Граля. 4

Я наречена, і ніхто не може

мене сплямити, навіть Дон Жуан.

І він се знає.

Анна

Як?

Долорес

Душею чує.

І він до мене має почуття,

але те почуття - то не кохання,

воно не має назви… На прощання

він зняв перстеника з руки моєї

і мовив: «Поважана сеньйорито,

як вам хто докорятиме за мене,

скажіть, що я ваш вірний наречений,

бо з іншою я вже не обміняюсь

обручками - даю вам слово честі».

Анна

Коли він се казав,- чи то ж не значить,

що він одну тебе кохає справді?

Долорес

(сумно хитає головою)

Словами серденька не одурити…

Мене з коханим тільки мрія в’яже.

Такими нареченими, як ми,

пригідно бути в небі райським духам,

а тут - яка пекельна з того мука!

Тобі того не зрозуміти, Анно,-

тобі збуваються всі сни, всі мрії…

Анна

«Всі сни, всі мрії» - се вже ти занадто!

Долорес

Чому занадто? Що тобі бракує?

Все маєш: вроду, молодість, кохання,

багатство, хутко будеш мати й шану,

належну командоровій дружині.

Анна

(засміявшись, устає)

Не бачу тільки, де тут сни і мрії.

Долорес

(з блідою усмішкою)

Та їх для тебе мовби вже й не треба.

Обидві панни походжають між пам’ятниками.

Анна

Кому ж таки не треба мрій, Долорес?

У мене є одна - дитяча - мрія…

Либонь, вона повстала з тих казок,

що баяла мені малій бабуся,-

я так любила їх…

Долорес

Яка ж то мрія?

Анна

Ет, так, химери!.. Мариться мені

якась гора стрімка та неприступна,

на тій горі міцний, суворий замок,

немов гніздо орлине… В тому замку

принцеса молода… ніхто не може

до неї доступитися на кручу…

Вбиваються і лицарі, і коні,

на гору добуваючись, і кров

червоними стрічками обвиває

підгір’я…

Долорес

От яка жорстока мрія!

Анна

У мріях все дозволено. А потім…

Долорес

(переймає)

…Один щасливий лицар зліз на гору

і доступив руки і серця панни.

Що ж, Анно, мрія ся уже справдилась,

бо та принцеса - то, звичайно, ти,

убиті лицарі - то ті панове,

що сватались до тебе нещасливо,

а той щасливий лицар - дон Гонзаго.

Анна

(сміється)

Ні, командор мій - то сама гора,

а лицаря щасливого немає

ніде на світі.

Долорес

Се, либонь, і краще,

бо що ж ти можеш лицареві дати

у надгороду?