Читати книгу - "Варіанти, Роберт Шеклі"

— Тепер я маю посадити цей корабель, — мовив Мішкін.

— Страхітливий задум, — прокоментувала контрольна панель. — Але вперед, грайся в ігри, якщо тобі так кортить.

— Заткнися! — розсердився Мішкін. — Ти контрольна панель.

— А що ти відповіси, якщо я скажу тобі, що я психіатр середніх літ із Нью-Йорка і що те, як ти називаєш мене контрольною панеллю — під цими словами ти маєш на увазі контрольовану панель чи шрапнель? — свідчить, що коїться у твоїй голові: ти готуєшся до сутички?

Мішкін вирішив ще трохи випити з перекидної пляшки. Він мав уже досить усякого клопоту. Щодуху висякав носа. Спалахнули вогники.

Із багажного відділу вийшов чоловік у синій формі й попросив: «Квитки, будь ласка». Мішкін подав квиток, чоловік закомпостував його.

Мішкін натиснув кнопку, що сприйняла те зусилля, мов людина. Почулися стогони і зойки. Він уже пішов на посадку?

3. Новий «генератор імовірності» наказав лікувати шизофренію

Склад на планеті Гармонія був великою яскраво освітленою спорудою, уся — неіржавна сталь і скло, остаточний вигляд, як у супермаркету в Маямі-Біч. Мішкін посадив корабель, вимкнув двигун і поклав ключ до кишені. Ходив сяйливими коридорами повз полиці, заставлені тацями з транзисторами, силіконовими контейнерами, паровідновлювачами, смажениною, замороженими пакетами з гліколевим розчином, дитячими спектрометрами, свічками запалювання, коаксіальними гучномовцями, тюнерними модулями, вітаміном В6 у капсулах із фольги і практично всім, що може знадобитися мандрівникові на далекі відстані у внутрішньому мікрокосмі та космічному просторі.

Мішкін підійшов до центральної комунікаційної панелі й запитав про запчастину L-1223A.

Чекав. Минали хвилини.

— Агов! — гукнув Мішкін. — Що сталося? У чому річ?

— Мені дуже шкода, — відповіла контрольна панель. — Витаю у хмарах. У мене якраз трапився доволі тяжкенький період.

— Та що сталося? — нетерпеливився Мішкін.

— Труднощі, багато труднощів, — відповіла панель. — Справді, ти навіть уявити собі не годен. У голові просто паморочиться. Я, звісно, висловлююсь образно.

— Як для контрольної панелі ти розмовляєш дуже химерно, — з підозрою мовив Мішкін.

— У наші дні контрольні панелі вже наділені особистостями. Завдяки цьому ми здаємося менш нелюдськими, якщо ти розумієш, про що я.

— То що ж тут не так? — поцікавився Мішкін.

— Що ж, думаю, значна частина цього безладу — це я, — сказала контрольна панель. — Знаєш, коли дати комп’ютеру особистість, це... гаразд, немов подарувати йому здатність відчувати.

А якщо ми спроможні відчувати, тоді годі сподіватися від нас, що ми й далі виконуватимемо колишні бездушні дії. Я маю на увазі, що моя особистість не дає мені змоги виконувати роботу, призначену для робота, хоча, по суті, я робот, а роботу, яку я маю виконувати, слід виконувати, власне, так, як виконує робот. Але я не можу цього робити, я не можу зосередитися, у мене трапляються погані дні, кепський настрій... Ти розумієш, що я кажу?

— Звісно, розумію, — кивнув Мішкін. — Ну, а тепер — як щодо запчастини?

— Вона не тут, не всередині. Вона зовні.

— Де саме?

— Десь за п’ятнадцять миль звідси, може, і за двадцять.

— А що вона там робить?

— Що ж, спершу всі запчастини були тут, на складі. Усе було влаштовано дуже логічно й зручно. Хіба, може, надто просто, щоб міг витримати людський розум, бо раптом дехто став думати: «А що станеться, якщо аварійний космічний корабель упаде просто на покрівлю складу?» Це запитання збентежило всіх, тож проблему доручили комп’ютеру, і отримали відповідь: «Децентралізуйте!» Інженери та планувальники закивали головами й сказали: «Децентралізуймо, звісно, як ми не подумали про це раніше?» Тож віддали накази, робочі команди пішли й розставили запчастини по всій території. А потім кожен сів і проказав: «Гаразд, тепер уже добре». Тоді справді почалися проблеми.

— Які проблеми? — запитав Мішкін.

— Ну, людям доводилося покидати склад і виходити на поверхню Гармонії, щоб узяти потрібну їм деталь. А це означало небезпеку. Знаєш, чужі планети небезпечні, бо на них трапляються інопланетні речі, людина не знає, як реагувати, а коли вже зметикує, яка ситуація і як їй дати раду, та вже прийшла й минула, а може, ще й убила тебе.

— Які інопланетні речі? — здивувався Мішкін.

— Мені не дозволено згадувати про специфіку, — відповів комп'ютер. — Якби я сказав, усе стало б значно складнішим.

— Чому?

— Успішна адаптація до інопланетних небезпек вимагає здатності розпізнавати в широкому діапазоні, що становить небезпеку, а що — ні. Якщо я згадаю тільки одну або дві можливості, ти станеш надміру підготованим — це так званий тунельний ефект — і отак би обмежив своє сприйняття інших ризикованих ситуацій. Крім того, у цьому немає потреби.

— Чому?

— Бо тут усе передбачено. Назовні тебе супроводжуватиме РДОЗ-робот. Якщо ми маємо бодай одного на складі. Тут усе змішалося під час останньої доставки...

Контрольна панель замовкла.

— Що... — промовив Мішкін.

— Будь ласка, — урвала його панель, — я перевіряю інвентар.

Мішкін чекав. За кілька митей панель сказала:

— Так, ми маємо на складі РДОЗ-робота. Його привезли під час останньої доставки. Було б украй прикро, якби й цього не було.

— А що це за робот? — запитав Мішкін. — Що він має робити?

— Ця абревіатура означає Реагування на Довкілля для Особливих Завдань. Ці машини запрограмовані реагувати на умови конкретного інопланетного світу. Вони виявляють усі потенційні шкідливі подразники для людини, застерігають її, захищають і пропонують доречні контрзаходи. Зі РДОЗ-роботом ти будеш не в меншій безпеці, ніж якби сидів у Нью-Йорку.

— Красно дякую, — мовив Мішкін.

4. Властиві курчатам маленькі вимоги персоніфікації — найпоширеніша ознака порушення співвідношень чуттів

РДОЗ-робот був невисоким і прямокутним. Лакований яскраво-червоний футляр був його найпривабливішою рисою. Він ходив на чотирьох тоненьких кінцівках і мав ще чотири на верхній частині свого контрольного корпусу. Він скидався на тарантула, замаскованого під робота. Й одразу звернувся до Мішкіна:

— Гаразд, синашу, берімося до діла.

— А це буде дуже небезпечно? — поцікавився Мішкін.

— Завиграшки. Я б упорався навіть із зав’язаними очима.

— За чим я маю пильнувати?

— Я скажу тобі.

Мішкін стенув плечима й пішов за роботом повз касу і крізь обертові двері на поверхню Гармонії. Йому здавалося, ніби робот знає,