Читати книгу - "У Сухумі очікується дощ, Гурам Одішарія"

               х

          в            ї

                 о

«…І обличчя моє...»

…І обличчя моє —

Не замкнені двері,

І кров моя —

Не ображений дощ,

І рука моя —

Не спопелілий дуб,

І серце —

На захований місяць,

І душа моя —

Не вітер незримий —

Я — намальований

На трав’янистому крилі Грузії.

«А ще в людині живуть двоє святих птахів,..»

А ще в людині живуть двоє святих птахів,

Один — в небі пролітає крізь світанок,

Другий — слідом мчить за ним по землі,

Осяяній морем…

Звук пострілу не сягає слуху…

…І

Двоє птахів врізаються один в одного.

З невідправленого листа

Ще пам’ятаю… Це означає

Я час від часу згадую тебе.

Коли згадую, це означає:

На мить я навіть жадаю тебе…

Коли жадаю, це означає:

На мить я навіть кохаю тебе…

Коли кохаю, це означає:

На мить я навіть знову з тобою…

Коли з тобою, це означає:

На мить я навіть уже небіжчик.

Роздуми дитини, котра йде до дитячого садка

Чи мають деревця вихователів?

Чи викликають їх за абеткою?

Чи чути у відповідь: «Я тут!»?

Чи доповідає черговий:

«Дехто захворів і сьогодні відсутній...»?

Чи мають деревця дитячий садок?

Чи чекають вони матерів

Після шостої

Біля воріт?

І коли матері спізнюються,

Чи плачуть деревця тоді?

Пейзаж

Знову незвичний пейзаж перехоплює подих —

На роздоріжжі несподівано б’є водограй

Найчистішого кольору

І на солоних віях моря

Зависають крихти неба…

Твої очі розтанули від крижаного погляду.

І на снігу волає пташина кров,

Мов у тілі твоєму — ім’я твоє.

Вирій

…І найвіддаленіші крапки

Спокійно малюють величезного птаха,

Котрий прощається.

«Нам добре відомо, що бачат...»

Нам добре відомо, що бачать

Розплющені очі.

Але що ввижається

Очам заплющеним?

«Спраго, подруго наша...»

Спраго, подруго наша.

Примири людей і звірів!

Проведи їх до одної річки.

Хай вони в унісон співають

                    величальну воді.

Доще, об’єднай людей і дерева.

Морозе, посади щільно зірки

Довкола вогнища кохання!

«Чуєш, — це я, — людина. Кохаю тебе,..»

Чуєш, — це я, — людина. Кохаю тебе,

Але мене нема, не було й не буде…

І вічно мариться образ, вкарбований

у таємну мить,

Але мене нема, не було й не буде…

На світанку трощить кораблі

Незриме море і дзвонить дзвін:

«Де ж ми? Моє кохання, де ж ми?»

«Три дні дощило…»

Три дні дощило…

А потім, коли

Зник туман

І вмерла хмара,

Народилось поле…

«Вже вирішено…»

Вже вирішено…

Квітка летить до метелика.

«Ви, мабуть, здогадуєтесь,..»

Ви, мабуть, здогадуєтесь,

Що ці літери й слова тепер —

Коріння незримих рослин,

І розквітають тоді,

Коли ви на них поглянете.

Їхні квіти — очі ваші…

І ви дивитеся хіба

На безкровні літери й слова? —

ВОНИ — коріння Вашого погляду.

«Дитино! Відчинені між нами двері...»

Дитино! Відчинені між нами двері —

Наче хтось крадеться,

Наче хтось забіг.

Забіг…

Мов гість, стукає серце в грудях.

Чим йому допомогти, —

Ночами в помаранчевім саду

Хлопчик хоче зірвати місяць.

У нього щось лишається в дитинстві,

Ти йому подарувала смерть, мамо!

Ти мусиш поселитися

Ти мусиш поселитися

В моєму тілі,

Траво,

Аби я зміг зрозуміти

Шепіт землі.

«Людина, що бреде дорогою, — не одна,..»

Людина, що бреде дорогою, — не одна,

Завжди поруч з нею є дорога.

Дорога, що тече до синього цвіту, —

                                                не сама по собі,

Завжди поруч з нею є море.

Море, що злетіло до неба, — не самотнє,

Завжди поруч з ним є Всесвіт.

І Всесвіт також не самотній —

Завжди поруч з ним є людина.

Колекціонер

З яким натхненням ти

Збирав каміння і хмари, трави і дерева,

Вітри, ріки, моря,

Тварин, птахів і риб,

Зірки, мікробів

І миттєвості…

А тепер дивом дивуєшся:

Куди ж то щезла людина?

Телеграми з Гагри

* * *

Твій погляд — Всесвіт, а мій — птах.

* * *

Очі стають вологими, ніби лебеді

В блакитнім дощу, очі хвилюються,

Наче море під час бурі. Очі

Вмирають, як птахи в глибині неба.

* * *

Сьогодні також ллє дощ. Гагра схожа

На море без вітрил. І мені не вдається

Хоч на чомусь затримати

Свій погляд.

* * *

Стояла пальма — зелена зірка,

Водорость неба.

* * *

Протягом тривалої ночі блискавка і дощ

Малювали твоє ім’я на шибці.

* * *

Тіні Гагри — то віддзеркалення

Янголів.

* * *

Волала зелена печера, і

Зойк цей був такої страшенної сили,

Що нікому не вдалося почути його.

* * *

Потопало у вині погляду

Засохле джерело — чорний скелет

Води.

* * *

Квіти Гагри — це сходинки

Іншого неба та іншої країни.

* * *

Ллє дощ… Злилися дві цятки

На дорозі.

* * *

…Трава — дно неба блакитне,

Яке щезає… Трава — високий

І мовчазний дощ… Трава —

Недосяжна галактика…

* * *

Як спокійно спить цвинтар —

Брама землі… Як спокійно

Спить Гагра — брама неба і моря.

* * *

Суцільна порожнеча неба.

* * *

На багряному клинку хвиль

Повільно спустилося гаряче

Серце дня.

* * *

Знов спалахнули помаранчеві зірки —

Очі давнього літа.

* * *

Жалобна процесія на вулицях Гагри.

Плач — мовчазний. Зойк — беззвучний.

Люди в чорному — знаки оклику.

* * *

У тиші гір іржав водоспад,

Наче кінь самотній. Краплі води,

Дрібні і прозорі, птахами літали

По поверхні.

* * *

Голос мого серця — сигнал, звернений

До неба: