Читати книгу - "Золотий птах, Грімм Брати (Якоб і Вільгельм)"

— І видумає ж таке! Хто б захотів купувати м'ясо вішальників! І мені зроду навіть на думку не спадало сідати на цямрину криниці".

Він поїхав далі з прекрасною королівною, і дорога привела їх у село, де колись лишилися його брати. їдуть вони селом, а там гомін стоїть, і всі збігаються на майдан.

— Що там буде? — питає королевич людей.

— Сьогодні там вішатимуть двох злочинців, — відповідають вони йому.

Під'їхав він ближче, дивиться — а то його брати. Вони тим часом прогайнували всі свої гроші,: накоїли всякого лиха, і їх мали скарати.

— А чи не можна їх звільнити? — спитав королевич.

— Можна, якщо ви їх викупите, — відповіли люди.^ Але хто захоче платити свої гроші за таких пройдисвітів, як вони!

Та королевич ні хвилини не думав, викупив їх, і вони поїхали далі разом.

Доїхали вони до узлісся, де вперше їм трапився лис. Стояла спека, а тут, під деревами, було прохолодно й гарно, отож брати й кажуть йому:

— Давай відпочинемо і, поки вони розмовляли, забув лисову пораду та й сів на цямрину, бо не сподівався від братів ніякої біди.

А їм тільки цього було й треба. Вони штовхнули його в криницю, а самі взяли королівну, коня й золотого птаха та й поїхали до батька.

Ми привезли не тільки золотого птаха, — сказали вони, — а ще й здобули золотого коня й королівну з золотого замку.

Батько зрадів, але кінь не хотів нічого їсти, птах не хотів співати, а королівна сиділа й плакала.

А найменший брат не вбився, бо в криниці, на щастя, не було води. Він упав на м'який мох і нічого не пошкодив, тільки не міг вилізти.

Та вірний лис і тепер не кинув королевича в біді — прибіг, скочив до нього в криницю і найперше вилаяв його за те, що він забув його пораду.

— Але не можу я лишити тебе напризволяще, — сказав він. — Спробую знов порятувати тебе. Хапай мене за хвоста й міцно тримайся.

І витяг королевича нагору.

— Але це ще не все, — сказав він. — Твої брати не певні до кінця, що ти втонув у криниці, й оточили весь ліс вартовими, які мають тебе вбити, якщо ти з'явишся. Ходімо до моєї нори, я там сховав лахміття одного жебрака, яке виміняв у нього на новий одяг. Переберешся в те лахміття, і тебе ніхто не впізнає.

Королевич так і зробив. Прийшов він у королівський замок, і його справді ніхто не впізнав, але птах почав співати, кінь почав їсти, а прекрасна королівна перестала плакати.

Здивувався король та й питає:

— Що це має означати?

А королівна й каже йому:

— Не знаю, що це має означати, але я була дуже сумна, а тепер знов стала весела. У мене таке почуття, наче прийшов мій справжній наречений.

І вона розповіла королю все, що сталося, хоч старші брати нахвалялися вбити її, якщо вона хоч слово скаже.

Тоді король звелів привести до себе всіх, хто на той час був у його замку. Прийшов туди й перебраний королевич. Та королівна впізнала його і в жебрацькому лахмітті й кинулась йому на шию.

Підступних братів схопили і покарали, а найменший королевич одружився з королівною і став спадкоємцем короля.

А що далі було з бідолашним лисом?

Минуло багато часу, і ось одного разу пішов королевич у той ліс, де йому трапилась така пригода. Коли це назустріч іде лис та й каже:

— Тепер ти маєш усе, що твоя душа бажає, а мені в моєму горі не хочеш допомогти. А ти ж міг би мене врятувати.

І він знов попросив королевича, щоб той утяв йому хвоста, на якому колись їздив.

— Ну добре, — каже королевич. — Шкода мені калічити тебе, та, коли ти так хочеш цього, хай буде по-твоєму.

Тільки-но він відітнув лисові хвоста, як той обернувся в юнака. Виявилося, що то був брат королівни, і тепер він звільнився від чарів, які на нього наслано.

Більше вони до самої смерті не знали ніякого лиха.

Переклад Євгена Поповича