Читати книгу - "Казка про Добромола"

Народ, заведений газетними викриттями чергових зловживань королівської аристократії, невдоволено перешіптувався і тихо обурювався. Дбаючи про спокій і гарний настрій свого народу, Старко хотів закрити під три чорти всі газети в королівстві. Але статус освіченого монарха і щира любов його підданих до газетного чтива стримали його порив рубанути під корінь свободу слова у стародавньому королівстві.

Була ще одна гарна думка — викупити оптом всі ці брудні газетки у вельмишановних, але таких нещирих ґазд. Та професійна жадібність, щоб їй пусто було, придушила і це достатньо логічне бажання.

А ну їх до біса! — махнув рукою на падлючі укуси газетних писак недалекоглядний Старко і ой як потім про це пошкодував.

Сталося так, що одна жахлива подія, рознесена місцевою пресою, як насіння по полю, переповнила жбан народного терпіння настільки, що він луснув.

Взагалі заради історичної справедливості варто зазначити, що той старенький посуд насправді луснув давним-давно, ще на урочистому бенкеті, який було організовано у день проголошення незалежності та самостійності Кома. А все тому, що ті найперші керманичі, тільки-но створивши королівство, забули запросити на халявний банкет з цього приводу свій гоноровий, але дуже чутливий народ. Тому народного терпіння залишалося ну зовсім мало — не якийсь там жбан, а малесенький дірявий жбанчик.

Правда це чи ні, хто його зна. Історична наука — річ суб’єктивна. В ній межа поміж правдою та вигадкою тонесенька, як штрикайлик у комахи. Але про те, який штрикайлик у комахи, поговоримо іншим разом. А зараз повернімося до тієї моторошної події, яка так сильно похитнула королівський трон.

Отож одного похмурого дня, коли здавалося, що чорні хмари ось-ось розчавлять поржавілий дах королівського палацу, найбільш тиражна газета Кома вийшла з убивчою новиною. Посилаючись на надійне джерело з королівського оточення, газетний правдоруб викрив страшну державну таємницю.

Виявляється, Старко придбав десь за кордоном персональний вітрильний човник і, користуючись своєю статусною безкарністю і вседозволеністю, плавав на далекий дивовижний острів, що знаходився десь якнайдалі у Брудному морі!

Пікантний нюанс полягав у тому, що на цьому острові на чудернацьких деревах росли всілякі смаколики, за які в крамницях пихатої та закабанілої Ковбаси викладали значні валютні кошти. А тут — зривай безкоштовно і їж, хоч трісни. І неймовірно боляче різонуло по серцю вразливих комікян те, що цей пережиток минулого, Старко, зривав їх та їв, зривав та їв!

Після цього інформаційного шоку у хворобливій свідомості добропорядних громадян Кома виникали гастрономічні натюрморти, що підкуповували своїм вбивчим реалізмом. Ось на яскраво-зеленому кущі дозріває ніжне, неймовірно запашне копчене сало. А зовсім поруч, на розлогому дереві, звисають китиці вареників із сиром та чорницями. Від таких гастрономічних фантазій у комікян активно виділялася жовч разом зі шлунковим соком і, як наслідок, — різь в районі печінки та печія з довготривалою гикавкою.

Але особливо нестерпно у пересічних читачів газет боліла душа. Як же все-таки це підло — обжиратися задарма делікатесами у той час, коли трудовий народ королівства не вміє плавати та не має ніяких плавзасобів, щоб дістатися до цього диво-острова. Це вже була не просто образа, а люта народна ненависть. І чорна заздрість тут взагалі ні до чого. Для гордих мешканців Кома найважливішою була СПРАВЕДЛИВІСТЬ!

Старий король був приречений.

Але щоб повалити антинародний режим тирана-ненажери потрібен був справжній герой, незламний богатир, як у казках мовиться, — Добрий молодець.

Жив у нашому стародавньому королівстві такий Добрий молодець, або, як його називали друзі і колеги по роботі, — Добромол.

Працював Добромол в дружному трудовому колективі однієї популярної корпоративної газети натискачем знаків оклику, чи інакше кажучи — натискачем-окликачем. І був Добромол найкращим окликачем в цілому незалежному королівстві.

Він мав особливий талант. Адже тільки дилетант може подумати, що все так просто — взяв і вліпив у написаний кимось текст палицю з крапкою. Ні, дорогенькі, висококласний натискач-окликач, а Добромол був саме таким, міг з порожньої занудної інформаційної жуйки зробити яскравий та глибокий за змістом акорд. Не вірите?

Я ось не полінувався і за невеличкий могорич дістав із казкового архіву кілька газет того часу з шедевральною працею Добромола. Час не пошкодував ці газети, — вони пожовкли, перетворившись на такі собі жовті папірці. Але руку справжнього майстра було видно одразу. От, наприклад, написав собі один посередній писака: «Баби в полі збирають картоплю». Примітивна банальщина, зовсім не чіпляє. Окликач-початківець може засандалити знак оклику наприкінці речення. І що? Стане краще? Ні, та ж сама фігня.

Але не таким був наш красень Добромол. Оцініть його професійний почерк: «Баби в полі!..» і бац — знак оклику, який просто змінює сприйняття реальності. Миттєво у допитливих головах вдячних читачів виникають зовсім інші образи, в яких так ненав’язливо мерехтить загадка і еротичне забарвлення. І вже зовсім не важливо, що вони там в полі витворяють з тією картоплею! У читача позитивні емоції, натхнення та прилив сил у нижній частині тіла. А наш митець-самородок і на цьому не зупинявся. Він міг у творчому екстазі і смайлик після знака оклику втулити. Погодьтесь, зовсім інша справа, справжній талант, який не прокуриш і не проп’єш.

Вельмишановний ґазда — мажоритарний власник газети, завжди підтримував Добромола та його мистецтво, що сприяло зростанню накладу газети. Ґазда був досвідченим не лише в бізнесових розборках, але й в політичній грі. Його першого уперіщила думка, що знак оклику у вправних руках Добромола може стати цвяхом у труні Старко і його посіпак, які вже до нестями набридли всьому поважному товариству.

Добромол отримав непогані гроші і харчі хороші, а головне — можливість без жодних обмежень творити на сторінках розкрученої газети.

І ось настав той знаменний день, що повністю змінив присипану пилом століть історію нашого королівства. Наближалися, як грім серед ясного неба, перевибори короля.

Пресслужба Старка, як завше, розпихала проплачений рекламний матеріал по всіх газетах Кома. Нічого цікавого, звичайна понтова заказуха: «Наш Старий король одразу після виборів має сісти на свій золотий трон, щоб особисто подякувати своїм вірнопідданим за своє переобрання». До речі, чергова показуха і окозамилювання. Щоб ви знали, трон Старко був насправді не золотий, а дерев’яний, просто пофарбований у яскраво-жовтий колір. Але фірмова фішечка Добромола радикально змінила сенс казенного прес-реліза. «Наш Старий король одразу після виборів має сісти!» — бац-форзац, знак оклику. Саме з