Читати книгу - "На волю!"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
***
На покинутій галявині самотньо сиділа стара сіра кішка, заглядаючи у чисте нічне небо. У тінях навколо неї було чути розмірене дихання сплячих котів.
Невелика плямиста кицька виринула з темного кутка, ступаючи швидко і беззвучно.
Сіра кішка кивнула їй.
— Як Мишошубка? — пронявкала вона.
— Її рани глибокі, Синьозірко, — відповіла плямиста кішка, вмощуючись на траві. — Але вона молода і сильна; вона швидко видужає.
— А як щодо інших?
— Вони теж усі швидко оклигають.
Синьозірка зітхнула.
— Наше щастя, що ми не втратили жодного воїна. Ти дуже талановита медикицька, Плямолистко.
Вона знову підвела голову і почала розглядати зорі.
— Я дуже стурбована сьогоднішньою поразкою. Громовий Клан ще жодного разу не був розбитий на власній території, відколи я стала провідницею, — промурчала вона. — Настали скрутні часи для нашого Клану. Сезон новолисту вже закінчується, а кошенят народжується дедалі менше. Громовому Кланові потрібно більше воїнів, якщо нам судилося вижити.
— Але ж рік лише починається, — спокійно зауважила Плямолистка. — З’явиться більше кошенят, коли настане зеленлист.
Сіра кішка стенула широкими плечима.
— Можливо. Але підготовка молодих воїнів забирає багато часу. Якщо Громовий Клан хоче захистити свою територію, йому потрібні нові воїни якнайшвидше.
— Ти просиш Зоряний Клан про відповіді? — м’яко пронявчала Плямолистка, стежачи за поглядом Синьозірки і дивлячись на широку смугу зірок, що блищали на темному небі.
— У такі часи, як зараз, нам потрібна мудра порада стародавніх вояків. Чи промовляв до тебе Зоряний Клан? — запитала Синьозірка.
— Ні, уже кілька місяців, Синьозірко.
Раптово яскрава зірка впала над верхівками дерев. Хвіст Плямолистки здригнувся, а хутро на її спині настовбурчилося.
Синьозірка нашорошила вуха, але залишилася тихо сидіти, поки Плямолистка вдивлялася вгору.
За кілька секунд Плямолистка опустила голову й обернулася до Синьозірки.
— Це було повідомлення від Зоряного Клану, — промурчала вона. Її погляд став холодний. — Лише вогонь може врятувати наш Клан.
— Вогонь? — повторила Синьозірка. — Але всі без винятку Клани бояться вогню! Як він може нас врятувати?
Плямолистка похитала головою.
— Я не знаю, — визнала вона. — Але це знак, який мені вирішив подати Зоряний Клан.
Провідниця Громового Клану подивилася своїми блакитними очима на медикицьку.
— Ти ніколи раніше не помилялася, Плямолистко, — нявкнула вона. — Якщо Зоряний Клан дав знак, то так і має бути. Вогонь врятує наш Клан.
Розділ 1
Було дуже темно. Рудько відчував близьку присутність чогось. Молодий кіт оглядав густі чагарники узлісся. Місцина була незнайома, але якісь дивні нові аромати манили його все далі, глибше у тіні. Його живіт забуркотів, нагадуючи про голод. Він трошки розтулив щелепи, щоб теплі запахи лісу досягли нюхових залоз на його піднебінні. Затхлий запах перегною упереміш зі спокусливим ароматом маленької пухнастої тваринки.
Раптом повз нього промайнула сіра блискавиця. Рудько завмер, прислухаючись.
Хтось ховався серед листя менш ніж за два хвости від нього. Рудько знав, що це миша — чув швидкий-швидкий стукіт її маленького серця. Він ковтнув, тамуючи буркотіння в животі. Скоро він утамує і голод.
Рудько повільно припав до землі, приготувавшись до атаки. Він стояв проти вітру від миші.
Знав, що вона нічогісінько не підозрює. Востаннє перевіривши позицію своєї жертви, Рудько різко присів на задні лапи і стрибнув, здійнявши довкола себе вихор опалого листя.
Миша кинулася до сховку, до нори, виритої в землі. Але Рудько опинився там раніше. Він здійняв її в повітря, підчепивши безпомічну істоту своїми гострими гачкуватими пазурами, і, описавши лапою дугу, кинув на вкриту листям землю. Миша впала приголомшена, але жива. Вона спробувала втекти, але Рудько знову схопив її. Він ще раз підкинув мишу — цього разу вона відлетіла трохи далі. Миша змогла проповзти ще кілька мишачих кроків, перш ніж Рудько остаточно її наздогнав.
Раптом неподалік почувся рик. Рудько озирнувся — тим часом миша змогла виборсатися з його пазурів. Коли Рудько знову звернув на неї свою увагу, то побачив уже, як вона стрілою мчить серед сплутаного коріння.
Розлючений Рудько припинив полювання. Він бігав колами, його зелені очі палали — він мусить знайти джерело звуку, через яке втратив здобич. Звук повторювався дедалі частіше, став знайомим. Кіт примружив очі.
Ліс зник. Рудько лежав посеред спечної, задушливої кухні, згорнувшись клубочком на своєму ліжку. Сяйво місяця проникало крізь вікно, відкидаючи тіні на гладеньку тверду підлогу. Звук виявився лише шурхотінням твердих, сухих гранул корму, який насипали у миску. Допіру Рудько просто снив.
Піднявши голову, він сперся щокою на бильце ліжка. Нашийник неприємно натирав шию. Уві сні він відчував, як свіже повітря куйовдить його шерсть там, де її зазвичай притискав нашийник. Рудько перевернувся на спинку, досмаковуючи останні миті сну. Він досі ще відчував запах миші. Це вже втретє від повні йому снився такий сон, і щоразу миша втікала від його лапи.
Він облизнувся. Зі свого ліжка відчував пісний запах їжі. Господарі завжди наповнювали його миску, перш ніж лягати спати. Сухий запах геть розвіяв теплі аромати його сну. Але шлунок і справді голодно бурчав, тож Рудько струсив із себе сонливість і побрів через кухню до своєї вечері. Їжа смакувала сухо і прісно. Рудько знехотя проковтнув ще трохи корму. Відвернувся від миски з їжею і пішов геть, протиснувшись крізь котячі дверцята. Він сподівався, що запахи саду повернуть йому відчуття зі сну.
Назовні яскраво сяяв місяць. Рудько прокрадався вздовж доглянутого садочка осяяною зорями доріжкою, всипаною гравієм, відчуваючи під лапами холодні й гострі камінці. Він справив свої потреби під великим кущем із лискучим зеленим листям і важкими пурпуровими квітами. Їх солодкий запах наповнював усе повітря довкола, тож кіт закопилив губу, намагаючись дістати той запах зі своїх ніздрів.
Після цього Рудько всівся на вершечку одного зі стовпчиків огорожі, яка позначала межі його садочка. Це було його улюблене місце, бо звідтіля він міг зазирати і до сусідніх садочків, і в густий зелений ліс потойбіч огорожі.
Дощ припинився. За спиною Рудька коротко підстрижений газон купався у місячному сяйві, але за його огорожею ліс повнився тінями. Рудько витягнув голову вперед, щоб принюхатися до вологого повітря. Його шкіра під товстою шубкою була тепла й суха, але він відчував вагу крапель, які виблискували на рудому хутрі.
Він чув, як господарі востаннє покликали його через задні двері. Якщо зараз до них піде, вони зустрінуть його ласкавими словами, приголублять, візьмуть до себе в ліжко, де він звиватиметься, муркочучи та гріючись у згині чийогось
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На волю!», після закриття браузера.