Читати книгу - "Війна Калібана"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мей це місце не було схожим на лікарню. Це було схоже на один з тих покинутих тунелів, про які іноді згадував татусь. Залишки з тих часів, коли Ґанімед розбудовувався і які тепер ніхто не використовував, окрім як комори. Тут був повітряний шлюз через який вони пройшли і тепер місце стало більш схожим на лікарню. У будь-якому випадку, воно було чистішим, пахло озоном мов у камері дезактивації.
- Мей! Привіт, Мей!
Це був один з старших хлопців. Сандро. Йому було майже п’ять. Мей помахала знайомому, коли доктор Стрікленд проходив повз. Мей стало трошки краще, коли вона зрозуміла що великі хлопці теж будуть тут. Якщо вони будуть, то це можливо о’кей, не дивлячись на те, що жінка яка прийшла з доктором Стріклендом не була її мамою. Що нагадало їй…
- Де мама?
- Ми підемо до матусі за пару хвилин, - сказав доктор Стрікленд, - та перед цим нам потрібно зробити пару маленьких справ.
- Ні, - відповіла Мей, - я не хочу цього.
Він відніс її до кімнати, яка була схожа на оглядову, лише без мультяшних левів на стінах і столи не мали форму усміхнених гіпопотамів. Доктор Стрікленд поставив її на сталевий оглядовий стіл і погладив по голівці. Мей схрестила руки і набурмосилась.
- Я хочу маму, - сказала вона і видала такий самий нетерплячий звук, як міг би зробити тато.
- Ну просто почекай прямо тут а я подивлюся, що можна зробити, - сказав доктор з посмішкою.
- Умеа?
- Я вважаю що ми готові починати. Зв’язатись з центром керування, завантажити і нехай випускають.
- Я їх повідомлю, а ти почекай тут.
- Я хочу мій малюнок, - озвалася Мей. – це не для вас. Це для матусі.
Жінка подивилася на малюнок у своїх руках так, начебто вперше його побачила. Потім розгорнула папір.
- Це матусин космічний монстр, - сказала дівчинка. Цього разу жінка посміхнулася. Вона протягнула малюнок і Мей його забрала, випадково трошки зібгавши, але не звернула на це увагу. Потім знову схрестила руки, похнюпилась і забурмотала.
- Тобі подобаються космічні монстри, дитино? – запитала жінка.
- Я хочу свою маму.
Жінка ступила ближче. Вона пахла як фальшиві квіти і пальці її були сухорлявими. Вона спустила Мей на підлогу:
- Ходімо, дитино. Я тобі дещо покажу.
Жінка пішла геть і хвилину Мей коливалась. Жінка їй не подобалась, але бути на одинці не подобалось ще більше. Вона почимчикувала слідом. Жінка пройшла прямо в короткий коридор, вставила ключ-код в чималі металеві двері, схожі на шлюз старої моделі і коли двері відчинились, увійшла. Мей йшла слідом. В новій кімнаті було холодно. Мей це не подобалось. Там не було оглядового столу, просто чималий скляний ящик типу такого, в якому вони тримали рибу в акваріумі, лише сухий всередині, і штука, що сиділа в ньому рибою не була. Жінка рухом покликала Мей ближче, і коли та підійшла, різко вдарила по склу.
Річ всередині подивилася в бік джерела звуку. Це був чоловік, тільки голий і шкіра його не була схожа на шкіру. Очі світилися блакиттю, немов у голові горів вогонь. І щось не так біло з руками.
Він торкнувся скла і Мей заверещала.
Розділ перший: Боббі.
- Снупі знову вийшов, - сказав рядовий Гіллман, - мабуть командир має на нього добрячий зуб.
Сержант-комендор корпусу морської піхоти Марсу Роберта Дрейпер збільшила приближення на дисплеї шолому обладунків, глянувши туди, куди вказував Гіллман. За двісті п’ятдесят метрів, підрозділ з чотирьох морських піхотинців ООН, підсвічений ззаду гігантською банею теплиці, яку вони охороняли тупцював навколо свого аванпосту. Баня теплиці, майже ідентична тій, яку у цей самий час охороняв її власний загін.
Один з чотирьох оонівських морпіхів мав якісь підкопчені плями на шоломі, які виглядали мов вуха бігля.
- Ага, це Снупі, - підтвердила Боббі, - він у кожному патрулі сьогодні. Цікаво, що він утнув.
Наряд по охороні теплиць на Ґанімеді означав що потрібно робити все що можеш, аби тримати думки зайнятими. В тому числі перемивати кістки колег з іншої сторони.
Інший бік. Вісімнадцять місяців тому не було сторін взагалі. Внутрішні планети були однією великою, радісною, з легкими відхиленнями родиною. Спочатку стався Ерос, а тепер дві суперсили поділили сонячну систему між собою. Лише Ґанімед, житниця супутників Юпітера, лишилася єдиним супутником, яким не хотіла поступатися жодна з сторін.
Як єдиний супутник з магнітосферою у радіаційному поясі червоного гіганта, це було ексклюзивне місце для культивації тепличних культур. Для того, щоб вберегти теплиці і хабітати1 від нещадних восьми ремів2 в день, якими опромінював Юпітер поверхню Ґанімеду, потрібне екранування.
Обладунки Боббі були розроблені для того аби боєць міг пройти через кратер залишений ядерною зброєю через декілька хвилин після вибуху. Він також непогано вберігав марсіянських морпіхів від підсмаження Юпітером.
Позаду земного патруля, їх баня світилася на дні слабкого світлового тунелю утвореного сонячним світлом, яке концентрували гігантські орбітальні дзеркала. Навіть з дзеркалами, більшість земних рослин могла загинути від скудоти сонячного світла. Лиш серйозно модифіковані версії останніх, що їх вивели ганімедські вчені мали шанс вижити в слабких цівках фотонів, що струменіли з дзеркал.
- Скоро бути сходу, - мовила Боббі, продовжуючи спостереження за земними морпіхами перед їх бараком, розуміючи що вони самі також є об’єктом спостереження.
На додачу до Снупі, вона помітила ще й Стампі3: чоловіка чи жінку, зростом ніяк не вище метра з чвертю. Вона міркувала, яким прізвиськом ті люди нагородили її саму? Мо’ Біг Ред. Її броня все ще мала марсіянський камуфляж. Не настільки довго вона ще на Ґанімеді аби нанести сіре з цятками білого.
Одне за одним з інтервалом п’ять хвилин, орбітальні дзеркала моргнули на прощання, разом з Ґанімедом ховаючись у тінь Юпітера на декілька годин. Сяйво в теплицях позад неї змінилося на актинічно-синє: увімкнулося штучні ліхтарі. Хоча загальний рівень освітлення впав не сильно, тіні змістилися дивним чином. Сонце що знаходилось над ними, тут не мало навіть диску а було просто найяскравішою зіркою, що мигнула, проходячи повз лімб Юпітера, хвилинку зробивши тонесеньку систему кілець помітною.
- Вони повертаються, - доповів капрал Тревіс, - Снупі прикриває тил. Бідося. Ми теж відчалимо?
Боббі огледіла невиразний, брудний лід Ґанімеду. Навіть у свої хайтеківській броні вона, здавалося,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна Калібана», після закриття браузера.