Читати книгу - "Небажана для владного боса, Адалін Черно"

Тая

— Третій, сьомий і віп-номер на тобі. Третій і сьомий прибереш першими, гості вже під'їжджають. Приладдя в підсобці. Щоб все блищало і жодної пилинки ніде не було! Хутко! За роботу! — дає розпорядження моя нова керівниця Ірина.

— Біжу.

Сьогодні мій перший робочий день після дводенного стажування. Ця робота мені конче необхідна, тому поспішаю виконати завдання. Цей мій єдиний шанс вирватися з того пекла, в якому я живу останні пів року. Хоча, якщо подумати, в пеклі я живу, скільки себе пам'ятаю.

Взявши необхідне приладдя, беруся за прибирання. Насправді нічого складного, хоча робота рутинна й до кінця дня втомлюєшся добряче. Але в мене є мета, і це додає сил.

Цей готель не так давно побудували в нашому містечку. Розташування вдале, тому відвідувачі є майже завжди. А мені головне, що є стабільна робота й непогану зарплату пообіцяли. Піднакопичу грошей і втечу звідси якнайдалі.

Впоравшись із першими двома номерами, прибираю ретельно віп. Вочевидь, хтось заможний проїздом, бо тут і звичайні номери не дешеві. Тому намагаюся не пропустити жоден закуток, щоб все блищало й клієнт залишився задоволеним. 

Закінчивши, окидаю поглядом приміщення. Наче нічого не забула. Збираю приладдя, ганчірки, відро з водою, абияк тримаючи все це однією рукою, мийну машину штовхаю до виходу іншою. Зупиняюся, щоб відчинити двері… А щойно смикаю ручку, як двері з розмаху відчиняються самі.

Не самі — розумію за мить, влетівши в чоловіка з того боку. Тільки запізно. Пригальмувати я не встигаю. Відро вилітає з рук, брудна вода розплескується просто на черевики й світлі штани чоловіка. Я з жахом дивлюся на всю цю картину, панічно міркуючи, як виправити ситуацію. Не вигадавши нічого кращого, хапаю чисту ганчірку, опускаюся навпочіпки й намагаюся витерти брудні сліди на одязі чоловіка.

Відсторонено думаю, що прибирати доведеться заново. Під ногами калюжа, на стінах бризки, і чоловік… Якщо він поскаржиться, мене звільнять, ще й штраф випишуть замість зарплати. Господи, яка зарплата? Я в перший же день примудрилася так напартачити.

— Вибачте, будь ласка, — прошу не своїм голосом, намагаючись відтерти плями. Але, здається, роблю тільки гірше. І поглянути на чоловіка не наважуюсь. — Вибачте. 

Ні, так нічого не вийде. Потрібно зняти штани й запрати плями, поки не в'їлися в тканину.

— Я… — здіймаю на нього погляд, і стає страшенно ніяково. 

Що я роблю? Чоловік дивиться на мене потемнілим поглядом згори вниз, я перед ним стою навпочіпки, моє обличчя якраз навпроти його… Господи, як соромно.

— Вибачте. Я все виправлю, і сліду не залишиться. Тільки для цього треба, щоб ви переодягнулися. Будь ласка… Тільки не кажіть адміністраторці. Я перший день тут працюю, і мені дуже потрібна ця робота, — благально дивлюся на чоловіка.

Він мовчить, ніби й не чує мене. Дивиться у виріз моєї кофти. І тільки тоді до мене доходить, що це не найкраще положення для розмови. Я різко підводжусь. Занадто різко. В голові паморочиться, я на мить втрачаю рівновагу. І опиняюся притиснутою до чоловіка, чиї руки спритно ловлять мене, не дозволяючи зганьбитися ще більше.

— Ти завжди така незграбна? — примруженим поглядом розглядаючи моє обличчя, запитує він.

Від його хрипкого, низького голосу мурашки шкірою. Гучно ковтаю від хвилювання, від його близькості, від пікантності й безглуздості всієї цієї ситуації.

— Вибачте. Я… ні.

Не знаю, що сказати на своє виправдання. Відступаю від нього. Щоб чимось зайняти себе й менше думати, беруся витирати воду з підлоги, ледве стримуючи сльози. Чоловік проходить вглиб номера, заходить до ванної кімнати. Подумки молюся, щоб ніхто не побачив того, що тут сталося. І щоб він не поскаржився на мене.

На щастя, зі стін і підлоги вдається все швидко прибрати. Чи то від хвилювання додається сила й швидкість, або через бажання не втратити роботу, та коли чоловік виходить з номера — я вже закінчила з прибиранням. 

Озираюся й завмираю в ступорі. Він виходить в самих лише трусах, тримаючи штани в руках. І дивиться з явною насмішкою, помітивши мою реакцію. Не те щоб я не бачила роздягнених чоловіків, але я не чекала, що він вийде ось так… І не чекала, що під одягом ховається таке шикарне тіло. 

Відвертаюся, почервонівши від маківки до п'ят. Мало того, що поводжуся непрофесійно, то ще може подумати, що я це навмисне. А я просто не знаю, що робити, як загладити свою провину, от і реагую на все загальмовано.

— Подобаюся? — лунає зовсім поруч.

Озирнувшись, зустрічаюся все з тим же примруженим насмішкуватим поглядом. Він грається зі мною? Думає, якщо я проста працівниця, прибиральниця, то можна дражнити й насміхатися? Але доводиться притримати все своє обурення. Він — клієнт, а я напартачила. Дякувати й на тому, що досі не подзвонив адміністраторці.

— Ні, просто не чекала, що ви вийдете без штанів, — намагаюся говорити беземоційно, але однаково виходить з легким обуренням.

— Мої штани брудні, — з кривою усмішкою підіймає руку з тими самими штанами, — а інших в мене із собою немає.

Натяк зрозумілий. Забираю в нього одяг і швидко ховаюся у ванній. Сподіваюся, вийде вивести плями. Заливаю патьоки всім, що потрапляє під руку, тру ретельно, споліскую й прилаштовую на сушці для рушників. Цікаво, чим його халат не влаштував, якщо вийшов без одягу? Може, не помітив?