Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

Частина 1

Чим невдача відрізняється від везіння

Розділ 1

Потрапив, так потрапив

— Сан, прокинься, будь ласка, ти мені дуже потрібна. Ну, Сан. Це дуже важливо. Сан. Ти мусиш мені допомогти. Ну, Сан.

Сумне скиглення могло довести до сказу навіть святого. Висока дочка гір на святість ніколи не претендувала. Яка сила її утримала від спроби придушити сусідку, вона й сама не знала. Адже, напевно, зробила чергову дурість, а тепер ниє над вухом, спати заважає.

— Ну що ще? — прогарчала Сан, змушена розплющити очі. Прикидатись сплячою при такому немузичному супроводі навіть вона не могла. — Що ти знову зробила? Виростила рослину-людожера, і вона зжерла нашого завгоспа? Чи непомітно перемістила половину гуртожитку у світ єкетів?

— Я хотіла викликати духа, — сумно зізналася тоненька чорнява дівчина, склавши хрестиком руки на животі і дивлячись на підлогу. Свята невинність, не менше.

— Да? І як, кого він уже вбив? — діловито спитала Сан.

— Нікого, — обурилася сусідка. — Він непритомний. У нього гуля на потилиці. Велика.

— У духа?! — здивувалася Сан. Ладане звичайно видатна особистість, але набити гулю духу навіть для неї трохи занадто.

— Це не зовсім дух. Точніше зовсім не дух.

— Єкет? — не вгадала Сан.

— До чого тут твої єкети? — дівчина відірвала погляд від підлоги і здивовано подивилася на Сан. — Я хотіла викликати духа, щоб тримав плетіння, поки я все виправляю, поки не зможу переконатися, що все гаразд. Слабенького духа. Навіть не дуже розумного. Я думала, це гарне вирішення моєї проблеми.

Сан уважно подивилася на співрозмовницю, намагаючись телепатично передати їй слушну думку, що добрим вирішенням її проблеми буде те, що вона перестане займатися сумнівними експериментами і спробує хоч раз у житті створити щось стандартне. Телепатія на цю експериментаторку схоже не діяла.

— Кого ти викликала, наша ненормальна? — похмуро запитала Сан, сама дивуючись своєму спокою. Сусідку слід було вигнати з кімнати відразу ж і відправити самостійно вирішувати свої проблеми. Може хоч це змусило б її замислитися над тим, що вона періодично творить.

— Я не знаю. Він дивно одягнений. Я ніколи не бачила такого одягу, — задумливо сказала сусідка. Чи мрійливо?!

— Він? Одягнений?

Ця ненормальна там що, сиділа та одяг розглядала, звіряючи із зразками того, що носили у Місті? Те, що вона незрозуміло, що викликала, її мало збентежило, одяг вразив більше. Дурепа.

— А ти хочеш, щоб був роздягнений? Поки він непритомний можна роздягнути, в такому стані він не заперечуватиме, — великодушно запропонувала, не забувши почервоніти, як, і належить дівчині з благородного сімейства зі строгими моральними принципами.

— Ти кого викликала, ідіотко?! — заволала Сан.

Зараз ця невинна діва дофантазується до непритомності. Що з нею робити? Нюхальних солей у Сан не було. Вона їх не купувала принципово.

— Я не знаю! — гаркнула у відповідь безневинна діва.

— Як він виглядає, дурепа?

— Симпатичний. Обличчя, щоправда, таке, незвичайне.

А тепер вона усміхається. Задумливо. Усім би такі проблеми.

— Хто симпатичний? — навіщось уточнила Сан.

— Не знаю я! Не єкет, точно! Звичайні людські вуха та пропорції нормальні. Навіть не ельф. Людина точно. Тільки таких людей я не бачила.

— Ти викликала людину?

Ось тобі й доброго дня. Світ таки перекинувся і став на вуха.

— Здається так.

Впевненості в голосі цієї безневинної діви не було ні грама. Викликати вона могла будь-що.

— Яким чином? — запитала Сан, звертаючись чи до здорового глузду співрозмовниці, чи до залишків її совісті. — Людей неможливо протягнути крізь пласти. І через тунелі ти його не провела б. Там охорона на виході біля арок. Думаєш, вони б не помітили пролітаючу повз них людину?

— Не знаю я! Викликала та викликала.

Здивувала.

— Гаразд, не знаєш і не знаєш. Я тобі навіщо?

— Що мені робити з ним? — спитала Ладане, спробувавши зобразити каяття. Виходило погано.

— Поверни назад, поки не прийшов до тями, — порадила Сан.

— Жартуєш? Я не знаю, як я його сюди висмикнула, а ти хочеш, щоб я повернула його назад?

Сан замислилась. Те, що не єкет вже добре. Ображений єкет може і вбити. Але ж люди теж різні бувають. Деяким достатньо побачити незнайому людину надто близько, щоб схопитися за меч.

— Гаразд, ходімо, подивимося на твій улов.

А що можна зробити? Ігнорувати вже не вдасться.

Ладане підстрибом помчала до своєї кімнати. Сан поплелася за нею, внутрішньо готова до всього. Починаючи від того, що сусідка примудрилася виловити десь ельфа-напівкровку і закінчуючи явленням божества з шишкою на потилиці. Вона не вірила лише в одне. У те, що проблема вирішиться сама собою. Подібного з проблемами Ладане Ран не траплялося. Не її масштаби.

— Ось він, — Ладане ткнула пальцем у темну фігуру і швидко відскочила.

— Світло запали, безмозка, — сумно зітхнувши, попросила Сан. Сама ж не здогадається. Бачить у темряві не гірше за кішку. Ось що означає дикунка з відсталого світу серед предків.

Сусідка ображено пирхнула, але світло запалила. Сан підійшла ближче до фігури і спробувала оцінити неприємності, пов'язані з нею.

На рахунок незвичайного одягу та обличчя Ладане не помилилася. Та й у тому, що її улов належить до роду людського, швидше за все, має рацію, хоча зовнішність дуже екзотична. Зброї на перший погляд нема. Симпатичність присутня, але до краси цій симпатичності далеко. Зріст хороший, навіть у лежачому положенні видно, що хлопець буде вище самої Сан. Значить, про ельфів можна забути. Високі ельфи чистої води вигадка.

— Він справді живий? — запитала Сан.

— Живий, тільки гуля на голові, — з підозрілою готовністю підтвердила Ладане, завбачливо тримаючись подалі від незнайомого хлопця.