Читати книгу - "Відлюбилося, Інна Турянська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти і так зачасто до ранку гуляєш, – відрізала вона.
— Так, але ж не з тобою, – відповів, знову свердлячи її серце поглядом.
— А ти хотів би зі мною? — запитала, ледь не задихаючись від хвилювання.
— А чому ж не хочу, Нектаринко, – відповів, явно помічаючи її збентежений настрій.
"І знову ніякої конкретики", – засмутилася Дарина, але ніяк це не виказувала своїм виглядом.
— Де ви так довго швендяєте? — почули молоді люди голос Тимофієвої мами, що вже стояла на порозі з качалкою для тіста в руках.
— О, схоже зараз комусь буде непереливки, – хихикнула Дарина, скоса поглядаючи на Тіму.
— Добре, що хоч не кропива, – сказав сам до себе той, чухаючи потилицю. — Мам, я зараз буду, тільки Даринку підведу, – крикнув він матері.
— Ти давно вже мав це зробити, а не дурити дівкам голову! – почув він крик матері услід.
— Тікаймо! – знову схопила його за руку Дарина, тягнучи за собою.
— Та тут далеко не втечеш, всього лиш п'ять хат треба пробігти, – відповів він.
— Ну ось ми і пробігли тих п'ять хат, – сумним поглядом кинула на свою домівку Даринка. — Дякую, що провів мене, Тімоха.
— Ох, Нектаринко, мені завжди приємна твоя компанія...і компанія твоїх нектаринів, – розсміявся він, чим знову її збентежив.
— Ах, ти ж! – вибухнула дівчина. — Йди вже, а то теж качалку дістану.
— Добре, добре, – сміявся він. — Гарної тобі ночі, Дариночка, – усміхнувся наостанок. Хай тобі щось гарне присниться, ну, наприклад, я, – додав, повертаючись до своєї хати.
"Нехай", – прошепотіла вона йому услід. Бо дійсно мріяла про те, щоб він снився їй знову і знову. А він і снився. Лише Тимофій, друг її дитинства, що безповоротно вкрав її серце, але не поспішав віддавати своє.
###
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлюбилося, Інна Турянська», після закриття браузера.