Читати книгу - "Тіні червоного місяця, Кулик Степан"

— Впевнений? — роблю крок уперед. — Тому що мені здається, ця панночка аж ніяк не пасує до вашої компанії. І сказала б це сама, як ваш товариш прибрав ніж від її шиї і перестав затуляти рота.

— Лайно… — спльовує під ноги бандит, але все ще намагається повернути справу на свій бік. — Ну, ти чого, дядьку? Милі лаються — тільки тішаться. Люська, трясця, загуляла. Ось Петро і вчить її розуму. Справи сімейні. Іди собі далі, і не хвилюйся. Їй не вперше від чоловіка запотиличники отримувати. І все одно, не вгамується ніяк. Натура така… Хвойда, вона й у Африці хвойда.

— Буває, — погоджуюсь я і киваю, чим викликаю полегшене зітхання бандита. — Одна лише проблема…

— Ну, що ще не так? — мало не гарчить той.

— Дівчину звуть не Люся, а Світлана. І вона моя сусідка. До того ж незаміжня. Так що на жаль, не можу з вашою версією подій погодитися.

— Ще як можеш! — погрозливо шипить бандит, і в руці його виблискує ніж. — Сам напросився.

— А ось тут ти маєш рацію, — серйозно погоджуюсь я і роблю третій крок, максимально скорочуючи дистанцію.

Інстинктивно відчувши загрозу, ватажок здійснює рух рукою, намагаючись полоснути ножем по очах. І це все, що він встигає у цьому житті. Перехоплюю руку і, натиснувши пальцями потрібні нервові вузли, паралізую м'язи, а потім розвертаю і встромляю йому ніж у горло. І одразу штовхаю уже фактично тіло у бік решти банди.

Того, що ватажок падає їм під ноги і повзає там на колінах, щось незрозуміло булькаючи, тримаючись обома руками за шию, бандитам вистачило, щоб розгубитися. Але не надовго. На хвилину-дві, та мені більше не треба.

Стрибаю вперед, і ребро підошви врізається в підборіддя бандита, що загрожує дівчині ножем. Добре вліпив, від душі… Голова недолюдка відкидається назад неприродньо далеко, а хрускіт хребців лунає в тиші, наче постріл.

Третій починає щось розуміти, задкує, благаюче простягає руки. Пізно... суддею та адвокатом я був п'ять хвилин тому. Зараз я кат — що виконує вирок. Можливо, якщо судити їх лише за цей епізод, він надто суворий, — але я більш ніж впевнений, що сьогоднішній злочин на рахунку цієї банди далеко не перший. Занадто впевнено та звично вони себе поводили. Отже, розплата справедлива. А якщо ні, то це вже буде моя вина, і за неї я сам відповім. Потім. Тому, хто має право запитати.

Удару «тигряча лапа» бандит навіть не помітив. Просто схопився за груди, в яких раптом перестало стукати серце, витріщаючи очі і намагаючись вхопити роззявленим ротом хоч ковток повітря. А ще за мить  — помер і сповз по стіні на землю.

Все зайняло не більше трьох-чотирьох хвилин. Світлана тільки віями кліпала, дивлячись, як страшні, грізні бандити розлітаються від швидких рухів її непоказного, зазвичай тихого і ввічливого сусіда в різні боки і падають, щоб більше не підвестися.

А той, закінчивши з ними, виконав щось віддалено схоже на старовинний уклін, делікатно відсторонив дівчину від хвіртки у воротах, відкрив її і вийшов з підворіття назовні.

Дівчина ще деякий час заціпеніло витріщилася на нерухомі тіла, потім схаменулась, усвідомлюючи весь жах того, що з нею могло трапитися, і прожогом вискочила слідом за сусідом на вулицю.

Вона сама не знала, що хоче: наздогнати його і подякувати чи просто забратися на якийсь час подалі від цього страшного місця. Куди завгодно, аби не залишатися на самоті, навіть вдома. Але коли озирнулася і побачила, що вулиця в обидва боки геть порожня, притиснула руки до грудей і розпачливо заверещала, один в один наслідуючи звук перфоратора:

— Грр-рр-рр! Грр-рр-рр!