Читати книгу - "Як та ворожка ворожила, Ніка Цвітан"

 … Корнієнчиха сумно посміхнулась своїм думкам і повернулась до сьогодення. Чого ж її так терзає тривога?..

Думки перекинулись знову туди, назад, коли бабуся за допомогою своїх здібностей намагалась з’ясувати, хто вбив чоловіка її онуки. Але нічого не змогла побачити.

Те, що вміла для інших, що підтверджувалось людьми, ніяк не виходило для себе. Тоді й поїхала бабуся разом з онукою й народженим немовлям до іншої відомої знахарки, нехай поворожить, нехай скаже де ворог і чи нічого не загрожує її онуці.

Згадала як їх зустріла та ворожка.

- Що, маєш горе, а собі допомогти не можеш? –нова знайома кинула розуміючий погляд на бабусю.

- Не можу, - погодилася. – Якби вміла – не прийшла б до тебе. Допоможи. Адже бачу, що й тобі допомога потрібна.

- Я теж для себе нічого не бачу. Допоможу тобі, а потім і до тебе буду мати прохання.

Вони тоді, після консультації у ворожки, здійснили анонімний дзвінок з міського телефона-автомата до міліції, щоб підказати де шукати вкрадене.

Потім два зловмисники потрапили за грати. На волю вони не вийшли, померли в колонії. Бабуся завжди ходила і не зрозуміло кого просила: «Забери їх життя, замість його життя».

 Може не треба так було просити, бо хто знає як на своїх нащадків впаде таке прохання. Бабусі вже немає в живих, а вона отримала від неї силу й вміння, які в їх роду передаються через одне покоління…

… Що ж це тривога, ніяк не полишає? Може це з нею щось станеться? Та внучка ще мала, лише чотирнадцять. А їй потрібно силу й вміння передати.

Думки перекинулись до сім’ї своєї доньки Оленки, яка бачила свого батька Корнія лише на фото. Як же боліла душа у Корнієнчихи, що її покійний чоловік жодного разу не взяв на руки їх дитину…

Сльози мимоволі покотились з очей. Вона досі у снах бачить свого коханого Корнія, досі його кохає. Тому і не змогла вдруге вийти заміж.

 А залицяльників вистачало, адже вродою була необділена, досі гарна в свої п’ятдесят п’ять й  виглядає молодше. Тільки погляд майже завжди невеселий. Радісні іскорки з’являються, коли бачить родину доньки.

 Її донька Оленка закінчила медичне училище й працює фельдшером в їхньому досить великому (більше чотирьох тисяч жителів) селі. Чоловік Оленки – Денис, працює агрономом. Побудувалися вони на іншому кінці села, а це більше трьох кілометрів відстань. Тому зустрічаються десь раз на тиждень.

Мають доньку Настусю, яка місяць тому закінчила дев’ятий клас. Вона частіше навідує свою бабусю. Більше дітей в Олени не було. Десять років тому у неї стався викидень, після того не вагітніла.

… То може це  донька завагітніла і може втратити дитину й тому така тривога? Корнієнчиха перебрала рослини, розклала під навісом, щоб сушилися й рушила до будинку, щоб пообідати.

Різкий вітер шарпнув дерева, заплутався в листі. Небо посіріло. Корнієнчиха підняла голову вгору: «Гроза буде». Зайшла в будинок.