Читати книгу - "19 сходинок у Банхорті , Наналі Найт"

 Ранок був прохолодний. Я прокинулася від того, що змерзла, бо ковдра впала уві сні на підлогу. Я, брат та мама спустилися на кухню поснідати. А потім до нас приєдналася Аріана.
 Вона ледь-ледь спустилася по сходах та приповзла до свого місця за столом. Розплитий макіяж досі на ній, а також в неї червоні очі і ніс від сліз, великі мішки під очима. На ній піжама лілового кольору, яке складається з майки і шортів. А волосся було зовсім брудне та сплутане. 
 Кріс подав їй вчорашні млинці з полуницею й вона трохи всміхнулася йому.
-Дякую, братику.-подякувала сестра.
 Я з мамою переглянулася. Ми рідко бачили її в такому поганому стані, лише коли вона якийсь грип осінню підхопила і цілі два тижні не виходила з кімнати від слабкості. 
-Арі, може тобі треба сходити в душ?-запропонувала мама.-Тобі стане краще, як на мене.
-Добре, після сніданку зроблю це першочергово.
 Ми мовчки снідали. Ніхто не наважувався згадати істерику Арі, а тим паче розпитувати, що сталося у неї з Джеєм у подробицях. Усі хотіли, щоб їй стало краще.
 Після сніданку Кріс зібрався поїхати до свого друга та допомогти з переїздом. Тому в мене був час пограти на його комп'ютері. Звісно ж, я спитала у нього дозвіл. 
 Поки я грала у різноманітні ігри на різних сайтах, то сестра вже дві години милась у ванній кімнаті. Коли вона вийшла з неї, то навіть у кімнату Кріса було чутно запах кондиціонеру для волосся, що мав саме квітковий запах. Я навіть іноді користуюсь їм таємно, коли теж хочу гладке й пахуче волосся. 
  Коли мені набридло сидіти і грати, я перейшла на сайт нашого міста, де публікували усі новини. На одній з них було сказано, що сьогодні на центральній площі буде виступати гітаристка Ешлі Шинек, яка поставила на вуха усі медіа останнім часом.  
 Мені дуже хотілося піти на цей виступ, але було декілька нюансів. Хоча не декілька, а ціла купа. Мене ніхто не пустить аж до самого вечора бути там самою, брат поїхав, а мама ні за що не піде туди, де є гучна музика та натовпи. 
 Залишилася одна людина-Аріана! З нею точно відпустять, та я гадаю, що їй теж потрібно розвіятися. 
 Я одразу ж вимикаю комп'ютер брата та біжу до сестри. Щоб не получити в обличчя чимось з її одежі, спочатку стукаю.
-Заходь.-сказала вона і я відкрила дверцята. Арі вже найкраще виглядає, свіжою й бодрою.
-Чого прийшла?-спитала вона одразу.
-Не хочеш піти зі мною на концерт Ешлі Шинек?-запропонувала я.-Він сьогодні після трьох почнеться.
-Цієї гітаристки з білими косами?
-Так, це вона.-кивнула у відповідь.-Ну так що?
-Ні, дякую.
 Я підійшла ближче до неї, склавши руки у проханні. 
-Ну, будь ласка, піди зі мною! Я дуже хочу побачити її, а мама точно саму не відпустить, ти ж знаєш.-кажу я.-До того ж, тобі теж було б непогано, щоб десь потусуватись, бо вже ж з Джеєм ти не можеш.
 Я жалію, що це ляпнула. Я повна дурепа. Я дивлюсь на її кам'яне обличчя, не знаючи подальшу реакцію. Більш за все вона накричить на мене і щось жбурне, виганяючи з кімнати.
-Добре, я з тобою піду.-неочікувано відповіла та.
-Що? Мені не почулося?
-Якщо ти глуха, то повторюю: так, я піду з тобою.
-Ура, дякую! Дякую!-я її обійняла.
-Дай мені пару хвилин вдягнутися. 
-Добре, я піду повідомлю мамі та теж вдягнуся.
 Я побігла до мами, яка сиділа на дивані за ноутбуком та, мабуть, відправляла знов документи чи звіти начальнику. 
-Мамо, я з Арі підемо на концерт на центральній площі, будемо увечері.-сказала я досить швидко.
-Добре, тільки будьте обережні та на зв'язку.-відповіла вона, не відволікаючись від екрану.
-Гаразд!
 В цю ж мить я побігла до своєї кімнати і гадала, що вдягнути. Вирішила зупинитися на білій сукні та блакитному кардігані. Дістала з верхньої полиці шафи коробку з босоніжками, які рази зо два надягала за своє життя. У сумку закинула телефон та свій скетчбук, в надії, що Ешлі Шинек залишить на одній зі сторінок сьогодні свій автограф.
 Я вийшла з кімнати і стала в коридорі чекати на сестру. Вона відкрила дверцята, а я просто зомліла від шоку. Я навіть не впізнала її.
-Ти що здуріла в цьому виходити?!-випалила я одразу, наче я безстрашна.
 Аріана була у звичайних сірих спортивних штанях та білій футболці. На неї це не схоже. Що такого наговорив їй цей хлопець, що із класного і яскравого стилю перетворитися на сіре безглуздя?! Якщо б це побачив Кріс, він би втратив свідомість на місці.
-А що не так?-питає сестра, наче сама не баче проблеми.-В мене немає настрою...Щоб як раніше одягатись.
-Я тобі не вірю.-кажу я, схрестивши руки.-Ти навіть у найтяжкі дні вдягаєшься краще, ніж моделі з Парижу. Ходімо!
 Я узяла її за руку та потягла назад у кімнату, змусила сісти на стілець. 
-Що ти робиш?-роздратовано спитала вона.
-Повертаю ту гарну сестру, яку я знаю!
 Я побігла до її шафи і дістаю гарні джинси й топ білого кольору, даю їй.
-Надягай!
 Сестра спочатку незадоволено споглядала на мене, але змирилися та надягла це. Також я дістала її косметичку великих розмірів і почала, вірніше, намагалась зробити красу. 
-Я сама собі зроблю!-гнівно відібрала в мене пензлик Аріана й почала сама фарбуватися. 
 Через п'ять хвилин повернулася та сама топ-модель нашої сім'ї. І вже йшли на концерт.
 Ми прийшли, коли вже на центральній площі був великий натовп, який дивився на одну особу-молоду дівчину з білими косами і в хіпстерских окулярах. На ній була чорна спідниця у складку, гольфи та майка з серцем посередині. В руках в неї гітара, на якій вона грала мелодію, а вустами співала пісні у мікрофон. 
  Я з сестрою дивились з краю за концертом, я радісно танцювала. Але Аріана просто стояла поряд і спостерігала за мною та іншими. Я штрикнула її ліктем у бік.
-Ну ж бо,-наполягала я.-покажи свої навички!
  Вона закотила очі, але почала повільно рухатись у танці. Ми десь півтори години танцювали, а потім співачка зробила перерву на якийсь час, щоб дати автографи чи сфотографуватися з бажаючими.
-Я піду візьму автограф.-повідомила я сестрі, дістаючи свій скетчбук.
-Гм, ну добре.-якось роздратовано відповіла вона. 
 Але я не звернула на це увагу і побігла до Ешлі. Відстоячи невелику чергу, стала стовпом перед нею, не знаючи, що сказати навіть.
-Привіт, квітко!-заговорила вона перша.-Як тебе звати?
-Найя.-відповіла я, простягаючи скетчбук з потрібною розгорнутою сторінкою.-Можете дати автограф?
-Звісно, давай-но сюди.-Шинек узяла мій скетчбук своїми тонкими пальцями та вільним рухом залишила ручкою автограф, а потім глянула на сусідню сторінку із малюнком заплаканної сестри.-Особливий стиль, нічого не скажеш. Продовжуй в тому ж дусі.
-Дякую!-всміхнулася я їй та побігла шукати сестру. Я не йшла до неї, а летіла на крилах щастя.
 Арі стояла біля сцени й пила воду, яку тільки що купила. Вона без зацікавленості подивилась на мене.
-Я узяла автограф!-повідомила я їй.
-Чудово.-холодно сказала вона на це.
Через десять хвилин концерт продовжився більш крутими піснями від яких усі просто шаленіли. Я радісно танцювала вже попереду, поки було місце там. Хотіла озирнутися та побачити реакцію на строки пісень у сестри, але побачила лише її спину та як вона йде звідси. 
 Я одразу побігла за нею тротуаром, музика залишилась позаду, але все одно вона була гучна.
-Зажди, ти куди?-спитала голосно я в неї, коли підійшла. Арі йшла впевнено вперед, не дивлячись на мене.
-Додому.-відповіла вона.-Не розумію, навіщо ти мене сюди привела?
 Мене це збило з толку.
-Я хотіла побути з тобою.-кажу я, не встигаю за нею.-Хотіла підтримати тебе, якось допомогти тобі з...самотністю.
-Мені не потрібна твоя підтримка!-заявила Арі.-Це гірша для мене річ з усіх.
 Я зупинилась. В мене наче кинули ножа та встромили прям у груди. Але я підбігла до неї.
-Чому ти так говориш?-не розуміла я, шукаючи в її очах відповідь, але вони дивились тільки перед собою.-Чому коли я хочу допомогти чи підтримати тебе, отримаю лише твою лють і образу? Чому завжди так?!
 Але вона тільки йшла мовчки вперед, прискорюючись.  Я ледве наздоганяла її. Вона тікала від відповіді й це сильніше мене бісило.
-Чому не відповідаєш?
 Повний ігнор, вона навіть не дивиться на мене. Це розлютило мене не на жарт вже. Я зупинилась та перевела дихання.
-Бо ти ніколи не вважала мене сестрою?!-крикнула я їй у слід.-Ти мене вважаєш лайном через те, що в нас різний батько? Бо ти не хотіла собі ніколи сестру?!
 Аріана здивовано поглянула на мене, коли обернулась. Я вперше так розмовляю з нею, так впевнено. 
-Так це так? Я вірно зрозуміла?-питаю ще раз. Сестра мовчки лише дивиться на мене, з кожною секундою напруга в повітрі розпалювалася. Було відчуття, що ось-ось між нами вдарить блискавка. 
-Я йду додому.-сказала врешті вона й розвернулася йти далі. Для мене цим все сказано, вона дійсно не вважає мене сестрою. Нехай так.
 Вона йшла далі і між нами відстань збільшувалася, але я не йшла за нею. Я розвернулася та пішла далі на концерт.  
 Я стояла в самому кінці натовпу і плакала, поки грала сумна пісня у виконані Ешлі Шинек. Вже стемніло, а люди увімкнули ліхтарики на телефонах й водили ними у ліво-право у такт мелодії.
  Через час концерт закінчився і люди почали розходитися, а я пішла гуляти містом. Я вже повинна повертатись додому, але не хотіла. Я не хочу бачити знову Арі. Я краще змерзну, ніж захочу побачити її.
 На вулиці вмикаються по черзі ліхтарі і освітлювали мені шлях. Людей все далі й далі ставало менше. А я обмірковувала минуле із Аріаною та зрозуміла, що вона дійсно не вважала мене сестрою, навіть коли ми були зовсім малими. Ми були наче дві акторки, які грали ролі найближчих сестричок у світі. Але по факту Арі завжди вдавалась такою, щоб не ображати мене. 
 А насправді вона, мабуть, ненавиділа всією душею. Тому вона часто насміхалася наді мною чи знущалася, коли були трохи старші. Це не було на кшталт насмішки з любові, як у мене з Крісом, а просто знущання за не за що.
 Чому я раніше цього не помічала? Все ж очевидно: я робила себе дурепою і намагалась покращити наші відносини. Але це все марно. 
 Мій телефон заграв мелодію. Це дзвонила мама. Мабуть, Арі вже дійшла до дому і вона вже помітила, що я не з нею. Я не хотіла відповідати, щось пояснювати, але й не хотіла зовсім щоб вона нервувала через мою відсутність. Тому скинула дзвінок та написала їй, що все добре і буду через годину.
 Я йшла далі і вже, чесно кажучи, змерзла. Але ще не хотіла повертатись. Я звернула направо за будинок, попереду йшли двоє хлопців, які були за віком, як Кріс, мабуть. В одного з них була пляшка з алкоголем та вони голосно реготали. Я пройшла повз них й вони звернули на мене увагу.
-Агов, крихітко, не хоч з нами потусуватись?-спитав один з них.
-Ні, дякую.-відповіла я і пішла далі. А вони пішли за мною.
-Ну чого ти?-каже другий.-Ми не злі дядькі, лише хочемо пригостити!
 Він потрусив напівпустою пляшкою з такою огидною усмішкою, що в мене скрутило живіт. 
 Я вирішила поступити як моя сестра зі мною: повністю ігнорувати їх та поспішити до найближчого магазину попереду мене, щоб перечекати і, якщо треба, попросити допомоги. 
 Вони йшли за мною хвостом, я чула як вони мене кликали, гукали наче кицю та сміялися з якихось своїх тупих жартів.
 Коли вже до магазину було пару кроків, то один з цих типів ухватив мене за волосся та потяг до стіни. Я вже хотіла заверещати, як кривдник ухватив мене за щоки долонею та зжав до купи.  
-Ти, що, глуха чи тупа?-спитав грубо він, його кільця на пальцях впилися у мою шкіру обличчя так, що я нічого не можу відповісти.
 Я вже жалкую, що не пішла за сестрою. Краще ігнор, ніж бути зараз тут і молитися, що я залишуся живою. Я мовчала поки ті двоє, пошепки обговорювали що зі мною зроблять.
 До нас під'їхала біла автівка з увімкнутими фарами, зупинилась. З неї хтось вийшов і хлопнув дверцятами.  
За двома кривдниками намалювалася висока постать. У світлі ліхтарів я впізнала обличчя брата. Я ніколи не помічала наскільки ж він височезний, ніколи ще не була так рада бачити його.
-Що тут відбувається?!-швидко проговорив той і ті вскочили. Злочинець злякано прибрав з мого обличчя свою руку та мені стало аж легше дихати.
-Та нічого, просто спілкувалися з дівчиною.-злякано промимрив другий, вказуючи на мене.-Ось...
-Побалакали, то йдіть звідси.-дуже погрозливо говорив брат, схрестивши руки.-Чи вас змусити?
 Ті двоє переглянулися та помотали головами.
-Та ні, йдемо вже.
 І вони прискореним кроком пішли подалі. Я видихнула та глянула на брата. 
-Кріс...- хотіла підійти та обійняти його.
-Сідай!-різко та грубо сказав він, вказуючи пальцем на своє авто. Він вперше говорив зі мною таким тоном.-Швидко.
 Я не сперечалася, підбігла до машини та сіла на переднє сидіння. За хвилину, перейшовши на інший бік, сів сам Кріс, завів двигун.
-Я в шоці.-сказав він стриманим та напруженим тоном.-Що ти тут робиш? У такий час?
-Це довга історія,Крісе...-говорю я, в мене аж коліна тремтять від страху.-Дякую, що врятував.
-А якби я не з'явився?!-зірвався він на мене. Я вже не стрималася та заплакала. Кріс був дуже здивований цій реакції. 
-Ну все, не треба плакати.-казав розгублений той, але вже мене не зупинити.-Вибач, що накричав, я не повинен був! 
  Брат нагнувся до бардачка, що був переді мною та дістав мені серветки. Я витирала очі ними, але здавалося що вони йдуть і йдуть.
-Розказуй, що сталося.
 Поки ми їхали додому, я розповіла йому усе. Він уважно слухав та не перебивав мене. 
-Тільки мамі не розказуй. Їй не можна...
-Нервувати, так.-кивнув брат.-Звісно, не скажу про це. 
 Ми як раз приїхали до будинку і зупинилися біля нього. Кріс глянув на мене.
-Я скажу,що зустрів тебе, коли їхав сюди, та підібрав, от і все. Згодна?
-Так. 
-Ось і вирішили.-всміхнувся він, вже хотів виходити, як я його зупинила.
-Кріс.
-Ґа?-застиг на місці він.
-Дякую, ти сьогодні мій рятівник. 
-Найя, попри все, я завжди буду допомагати тобі.-всміхався він.-На те я і потрібен, як на мене.
 Ці слова поринули в мене теплом. Він дійсно любить мене, це видно. І я вдячна йому за це. 
 Ми вийшли з автівки та зайшли додому. Мама спускалася як раз з другого поверху, загортаючись у чорний халат. 
-Найя, де ти була?!-одразу почала вона.-Чому не пішла додому?
-Арі сама мене залишила на концерті і пішла додому.-збрехала трохи я. Хоча це було наполовину правда, бо вона дійсно хотіла мене залишити там.-Тому я вже після концерту помітила, що її нема і вже хотіла йти додому, як...
-Я підібрав її на автівці, поки їхав сюди.-продовжив за мене брат.
-Добре, завтра з Арі поговорю по поводу цього.-примружила в окулярах свої очі та.-А зараз йдіть їсти, вона охолола, тому розігрійте. А я спати, бо втомилася за сьогодні.
-Добре, мамо, надобраніч.-кивнув Кріс.
-Надобраніч, діти.-позіхнула мама та пішла підійматися сходами. 
 А я з братом розігріла поїсти. Я вмолола усе з тарілки, бо була дуже голодною. А ще я випила дуже гарячий чай, адже змерзла поки гуляла містом.
 А після ми мовчки розійшлись по кімнатам. Я сіла за стіл та заповнювала сьогоднішню сторінку. Добавила три пункти: концерт, сварка з Арі та інцидент з тими диваками. А біля автографу Ешлі по пам'яті намалювала її. 
  Я дуже втомилася за сьогодні і тому лягла спати у постіль, знявши з себе усе й закуталась у ковдру. Через хвилину у тиші чую стукіт у стіну. "Не спиш?"-питає Аріана. 
 Але я не відповіла, відвернулася від стінки та заплющила очі. Як вона до мене ставиться, так тепер і я до неї. Все справедливо, як на мене. Арі продовжує стукати у мою стіну, питаючи чого не відповідаю чи на кшталт "Я знаю, що ти не спиш, брехуха". Так продовжується ще десять хвилин і, мабуть, в неї зірвався терпець, бо вона настукала мені тепер наступне: "Та йди до біса". І тепер сестра більше не стукала до мене. 
 Я полегшено зітхнула, але ж зі сльозами на очах заснула. Ці два дні наче пекло для мене...для неї. Для нас обох.