Читати книгу - "19 сходинок у Банхорті , Наналі Найт"

 Вставати завжди важко зранку, та й взагалі коли-небудь. Я проспала будильник і прокинулася о десятій ранку. Ніхто навіть не розбудив мене.
 Натягнувши на себе одежу, я вийшла зі своєї кімнати. Як раз по сходах сюди йшла Аріана. Вона незадоволено глянула на мене і пройшла повз до своєї кімнати. Я ж пішла униз, де Кріс сидів передивлявся з коробки усілякі фотографії.
-О, привіт, Найя.-привітався він, подивившись на мене.
-І тобі привіт.-промимрила я.-Що ти робиш?
-Мама попросила поприбирати в ящиках тут мотлох, вирішив заодно і фотографії старі подивитись.
 Брат узяв до рук одну з маленьких фотографій у руки і показав мені.
-Диви, які ми малі були!-всміхнувся Кріс. Я узяла у руки цю фотографію і розглядала.
 На ній я ще немовля на руках у матері, яка була досить молода на вигляд у джинсах і в сорочці. Поряд стояв мій батько, такий свіжий і красивий, який тримав на плечах маленьку Арі у рожевій сукні та туфлях, з двома кумедними хвостами. А Кріс який виглядав трішки старше за Арі, тримався за мамину ногу і показував язика на камеру.
-Цікаво, а хто зробив його?-спитала я, обертаючи фото в пошуках інформації. 
-Мабуть, хтось з родичів, бо це фото коли тебе тільки з пологового будинку забрали,як мама казала.-повідомив Кріс.
-Зрозуміло.-я попленталася до кухні, а потім обернулась до нього.-Щось мені на сніданок залишили?
-Сирі яйця і борошно.-серйозно промовив він.
-Дуже смішно. А серйозно?
-Мама приготувала яєчню в сковорідці.
-Гаразд.
 Я узяла шматок яєчні і поклала собі на тарілку, сіла за стіл. Мовчки сама з собою поснідала та повернулась до брата, допомогти йому з речами у нашій кімнаті відпочинку. 
 Ми спочатку розсортували фотографії по альбомам, бо більшість просто сплуталися за подіями та призначенням. Ми сміялися з кумедних моментів, особливо з фото зі шкільних часів. Я неодноразово бачила фотографії Арі з Крісом з їх батьком, він був не таким як на мене молодим, з коротким підстриженим волоссям і на кожній він виглядав стомленим. Подробиць, що сталося з Нілсом було мало, бо ніхто не хотів про це говорити, але знаю що він вмер у лікарні в важкому стані після аварії. 
  Ми розібралися з фото і перейшли до усяких коробок, де був різноманітний мотлох. Щось було з сувенірів з поїздок чи хтось комусь подарував, деякі такі дрібниці були вже не в тому стані, щоб зберігати далі, тому ми їх викинули. А решту усього ми склали по коробках і обережно поставили у шафи.
 Потім вирішили зробити перекус на кухні. Тоді до нас підійшла мама, яка спускалася з сходів і розмовляла по телефону, чіпаючи на шиї намисто своїми худими пальцями.
-Так, Брі, не хвилюйся, я все сама можу зробити!-казала вона.-Гаразд, Брук теж приїде, якщо встигне...Він як раз недалеко від вашого міста, до речі...
 До нас спустилася ще й Арі, яка з нахмуренним чолом дивилась то на маму, намагаючись зрозуміти сенс розмови, то на мене, бо ми посварились.
-Фух, наче все.-видихнула вона, коли закінчила розмову, поклала телефон у кишеню шортів.-Я так з Бріанною за усе життя стільки не розмовляла, як зараз.
-Можна спитати, а хто це?-задав питання Кріс.
-Це двоюрідна сестра Нілса.-каже мама, тепер дістаючи з нашої тарілки фрукти, що ми їли і почала сама їсти.
-Нашого батька?-здивувалась Аріана.-Вперше про неї чую.
-Та я теж її один раз на своєму весіллі з вашим батьком бачила і все. Вирішила через двадцять один рік згадати про моє існування. 
-І що за привід?-зацікавилася тепер я.
-Все просто, в неї день народження через три дні, тому вирішила нас запросити на нього у Банхорт.-розповіла мама.-Тому сьогодні збирайте речі, бо на завтра вже треба їхати потягом.
-О ні...тільки не в таку спеку!-проговорила сестра, закотивши від страждання очі.
-Саме так,-кивнув Кріс.
-А тато приїде туди ж, правда?-сподівалась я.
-Найя, я тільки зараз буду дзвонити і питати, потім скажу.-каже матуся. І мені трохи стало веселіше, бо батько мій вже як два місяці у командировці по роботі, тому хотілося його побачити.
-Гаразд.-всміхнулася я.
 Мама у той момент вже зателефонувала татові, поки Кріс побіг дивитись місця в купе в потязі. А я залишилась з Арі один на один на кухні.
  Ми намагались не дивитись одна одній в очі, але поглядами зустрічалися. Доївши фрукти, вона перша пішла до своєї кімнати. А за нею я через десять хвилин.
  В кімнаті я довго міркувала, що з собою брати у валізу. Пройшло пів години, коли я закінчила писати список скільки з собою візьму речей. А потім тільки клала речі у свою чорні валізу. 
 Перше, що я поклала у неї-сукня білого кольору з мереживом на саме свято. Воно мені дісталось від Аріани, коли стало на неї мале і я не дуже його одягала. Але вирішила, що на день народження тітки, яку я вперше  побачу, як раз. 
  А потім вже накидала інших речей і закрила валізу, поставила біля дверей. Сама ж почала накидати дрібниці у сумку, яку зазвичай ношу через плече. Туди обов'язково кидаю скетчбук, бо сьогодні не було нічого цікавого, щоб можна було замалювати туди.
 Десь по обіді я вийшла з кімнати та мене перехопила мати у коридорі біля сходів.
-Найя, збирайся, поїдеш зі мною і Крісом у магазин.-повідомила вона.
-Навіщо?-закліпала очима я.
-Як навіщо? Треба тітці подарунок купити! А то прийдемо до неї, подарунка-то немає. Ще треба їжі на дорогу купити, тоді це список треба...
-Аріана не може з вами поїхати?-спитала я.
-Вона сказала, що в неї важливі справи, тому відмовилася.-розповіла мама.
-Ну звісно, манікюр дуже важлива справа.-закатила я очі.-Добре, зараз вдягнусь.
-Чекаємо тебе біля машини.
 Кивнула і знов засіла у своїй кімнаті, перевдяглася досить швидко та вийшла до нашого гаражу, де вже на передніх сидіннях сидить мама і Кріс, що був за рулем.
Я позаду, і ми виїхали. Їхали ми у торговий центр, до якого півгодини, а може й менше, якщо не буде заторів на перехресті. 
 Припаркуватись нам довелось аж у кінці через те, що всі місця були зайняті. Тому ми довго пленталися до входу.  
Спочатку ми пішли шукати подарунок для тітки Бріанни. Мама увесь час питала в нас ідеї, але в нас їх по просту не було.
 Коли ми сиділи у відділі посуду, де Кріс намагався вмовити маму купити просто набір чашок або бокалів і не паритись, в мене з'явилася ідея. Я побігла у дальню частину торговельного центру, де була невелика крамничка з дивними сувенірами. 
 Там я вже шукала щось цікаве десять хвилин, поки не знайшла цікаву картину у позолоченій рамці. На ній були двоє котиків, білий і рудий у сомбреро, які дивляться на тебе і благають своїми милими оченятами їх погладити. Це була дуже кумедна по своєму картина, але в неї був свій своєрідний шарм. Унизу картини був підпис митця, що намалював його. Я присіла, щоб роздивитися підпис і прізвище цього генія, що намалював цей шедевр.
-Найя, що ти тут робиш?-почувся голос мами за спиною.-Ми тебе вже розшукувати по всьому центру хотіли!
-Вибач, що пішла.-обернулася я і вказала на картину на нижній полиці.-Як тобі ця картина?
 Брат, що стояв поруч, наклонився, щоб роздивитися це. А потім всміхнувся.
-Вау, це круто виглядає.-сказав він.-Я б її купив.
-Ну, не знаю...-сумнівалася мама.-Як на мене не дуже гарний подарунок для жінки, якій вже скоро п'ятдесят років.
-Мамо, ти подивись на неї!-вказав той.-Це самий найоригінальніший подарунок буде. Я впевнений, що всі прийдуть з твоєю посудиною чи косметикою. 
-А ми прийдемо з незвичною ідеєю.-зрозуміла я його наміри.-Щоб здивувати, так?
-В точку, сестричко!
-Ну добре, візьмемо її.-здалася мама.-Все одно, в мене немає інших ідей.
-Ура, перемога!-радів брат.-А ще для антуражу можна запакувати у декоративний папір, як вам ідея?
-Мені подобається.-знизала я плечима, коли він узяв невелику картину під пахви та пішов до каси.
 А після того, як купили її, Кріс пішов у сусідній магазин її запаковувати і покласти в машину. А поки я з мамою пішли у супермаркет на першому поверсі скупитися.
 Я ходила з візком поруч з нею, поки вона накидувала продукти туди. В основному це була їжа швидкого приготування, снеки і обов'язково вода.
 Коли ми вже були на касі з цим, старший брат прийшов та допоміг донести пакет з їжею у машину. Ми поїхали обратно.
 Сестра сиділа на кухні та готувала вечерю. Коли побачила, що тягне Кріс у дім невелику картину у декоративному папері, аж вскочила. 
-Це що таке?!-спитала Аріана.
-Подарунок для тітки!-повідомив брат.-А що там, не скажу. Сюрприз. 
-От і не треба мені твій сюрприз. Сподіваюся, що нас не вигонять з дому, коли побачать це!
-Облиш, це крута картина.-сказала я.
-Найменшим слова не давали.-прискнула на мене своєю отрутою та.
-Годі, я покладу картину у свій чемодан, якщо вміститися, а ні, то будемо везти в руках. А ви сідайте їсти.-наказала мама, відбираючи картину у Кріса. 
-Гаразд.-в один голос відповіли ми.
 Сівши за стіл, ми їли мовчки. Чи то через сварку між мною та Арі, чи то просто через те, що ми не знали про що балакати. Повечерівши, ми розійшлися по кімнатах. 
Сьогодні усі перевірили свої речі у валізах та сумках, а потім лягли раніше спати, бо рано виїжджати на вокзал. Коли мене поглинає сон, згадую, що забула спитати маму чи приїде у Банхорт тато.