Читати книгу - "Зберігач Таємних Реліквій , Arachne "

Джекі зупинився на мить, здивовано дивлячись на Тобі. Але, побачивши рішучість у його очах, він кивнув з розумінням.

– Я з тобою, – сказав він твердо. – Ми завжди були командою.

Тобі похитав головою. Джеки був не просто другом, а племінником Тобі, сином його улюбленої сестри. Втративши батьків у юному віці, Джеки виріс під опікою Тобі, який став для нього не тільки дядьком, але й батьком. Тепер, коли Джеки увійшов до вітальні, їхній зв'язок відчувався ще міцнішим.

Тобі задумливо сидів у своєму кріслі, дивлячись на вогонь у каміні. Він відчував, що наближається момент важливого рішення. Піднявши очі на Джеки, Тобі глибоко вдихнув і почав говорити:

— Джеки, — його голос був спокійний і серйозний, — ти став для мене справжнім сином. Я бачив, як ти виріс і став прекрасною людиною. Тепер настав час передати тобі все, що я маю, включаючи цей дім.

Джеки був вражений і збентежений. Він знав, що ці слова означають щось більше, ніж просто юридичний акт.

— Дядьку Тобі, — почав він, але Тобі підняв руку, зупиняючи його.

— Мені пора повернутися в Японію, — продовжив Тобі, дивлячись прямо в очі племіннику. — Це місце, де я залишив частину своєї душі. І я відчуваю, що маю завершити те, що почав багато років тому.

Джеки мовчав, осмислюючи почуте. Він знав, наскільки важливим було для Тобі його духовне зв'язок із Японією. Зрештою, Джеки кивнув, приймаючи рішення свого дядька.

— Я розумію, — сказав він тихо. — І я вдячний тобі за все. Будь певен, що я збережу все, що ти мені довірив.

Тобі злегка усміхнувся, відчуваючи полегшення і радість від того, що передав своє спадкоємство в надійні руки. Він знав, що Джеки справиться з цією відповідальністю, і що його дім і всі цінності, які він накопичив, будуть збережені.

Джеки нахилив голову і з тривогою запитав:

— Ти ще повернешся?

Тобі мовчав на мить, дивлячись у вогонь, що м'яко мерехтів у каміні. Він відчував важкість майбутнього прощання, але знав, що прийняв правильне рішення.

— Ні, — тихо відповів Тобі, знову дивлячись на Джеки. — Це мій останній шлях. Я повинен знайти наступника, того, хто продовжить справу Хранителя.

Він зробив паузу, немов обдумуючи кожне наступне слово.

— І там я знайду спокій. Не сумуй, Джеки, — його голос був м'яким і теплим, — таков мій шлях Хранителя.

Джеки відчував, як слова дядька проникають у саме серце. Йому було важко прийняти цей факт, але він розумів, що Тобі виконує свою місію, яка важливіша за особисті бажання. Він кивнув, спробувавши посміхнутися, хоча в очах стояли сльози.

— Я буду пишатися тобою, — промовив Джеки. — Ти завжди був для мене прикладом і наставником.

Тобі усміхнувся, відчуваючи тепло в грудях від цих слів. Він піднявся зі свого крісла, підійшов до Джеки і обійняв його. Це було останнє прощання, сповнене любові та розуміння.

***

Прощання Тобі з Нью-Йорком було наповнене тихою ностальгією та вдячністю. В останній день перед від'їздом він вирішив прогулятися містом, яке стало йому рідним. З кожним кроком він прощався з місцями, які були свідками його життя та пригод.

Першою зупинкою став Центральний парк, де Тобі часто медитував, знаходячи внутрішній спокій серед міської метушні. Він пройшовся алеями, вдихаючи свіжий запах дерев і квітів, згадуючи ті моменти, коли парк був для нього місцем відпочинку і роздумів. Він зупинився біля озера, дивлячись на гладь води, що відображала ранкове сонце. Тобі відчував, як його серце наповнюється спокоєм і вдячністю за ці спогади.

Далі Тобі відвідав Бруклінський міст, одну з головних визначних пам'яток міста. Він пройшовся по його пішохідній доріжці, зупиняючись, щоб помилуватися видом на місто. Густий шум автомобілів, що проносилися під мостом, був знайомим і навіть заспокійливим. Тобі вдихнув глибоко, відчуваючи на губах солонуватий присмак повітря з Гудзона. Це місце завжди нагадувало йому про зв'язок між минулим і майбутнім, про мости, які з'єднують різні частини життя.

Наостанок Тобі відвідав магазин антикваріату, який він передав Джеки. Він зупинився біля вітрини, дивлячись на старовинні речі, які колись були його пристрастю. Усередині магазину було затишно, і Тобі відчував гордість за те, як Джеки доглядав за цим місцем. Він увійшов всередину і привітався з працівниками, які вже знали про його від'їзд. Тобі пройшовся між полицями, ласкаво проводячи пальцями по древнім артефактам, кожен з яких мав свою історію.

Перед відходом він вийшов на вулицю і ще раз окинув поглядом будівлю. В його очах світилася легка печаль, але водночас він відчував спокій і задоволення. Нью-Йорк дав йому багато, але настав час йти далі.

Повернувшись до свого дому, Тобі востаннє поглянув на портрет над каміном, де він був зображений молодим воїном. У його серці були любов і вдячність за все, що сталося в цьому місті. Він знав, що залишає частинку себе тут, але водночас забирає з собою безцінні спогади та досвід.

Задумливо посміхнувшись, Тобі підняв свій багаж і вийшов з дому, відчуваючи, що готовий до нового етапу свого життя. Нью-Йорк залишався позаду, але його сліди завжди залишатимуться в серці Тобі.

Тобі вирішив не створювати сцен прощання. Він не велів нікому його проводжати, бажаючи залишити ці останні моменти в Нью-Йорку особистими та тихими. Зі зворушливим відчуттям завершення він самостійно зібрав речі та покинув свій дім.

Він викликав таксі й, сівши на заднє сидіння, ще раз кинув останній погляд на вулиці міста, що стали йому рідними. Дорога до аеропорту пройшла швидко, хоча здавалося, що кожен поворот, кожен знайомий будинок намагаються залишити свій останній слід у його пам'яті. Тобі дивився у вікно, занурений у свої думки, і насолоджувався останніми моментами в місті.

Прибувши до аеропорту, він зійшов із таксі, взяв свій багаж і пройшов до входу. Повітря було наповнене звуками і суєтою пасажирів, що поспішали до своїх рейсів. Тобі відчував легкий смуток, але водночас і полегшення, що прийняв важливе рішення про повернення до Японії.