Читати книгу - "Переплетення, Сергій Клемін"

Вони одружилися через рік. «Вчительське» весілля було досить скромним, але веселим і бурхливим; було море дешевого напівсухого вина. На весіллі були присутні майже всі колеги Ернста та Рити, і дехто з її учениць. У першу шлюбну ніч Ернст акуратно заплітав їй косу, розмовляючи про переплетення і всякі зв’язки, цей процес згодом увійшов в сімейну традицію. Вона дуже любила, коли Ернст їй це робив.

У перші шлюбні місяці сексу було багато. Зазвичай після цих справ вони обидва падали без сил, потім багато курили в ліжку (хоча ніхто з них не вважав себе курцем зі стажем) і говорили про все на світі. Однак, як з’ясувалося пізніше, Рита не могла мати дітей. Це виглядало, як грім серед ясного неба. Про це вона дізналася після результатів аналізів. Лікар спокійним оксамитовим голосом повідомив, що її безпліддя є наслідком хронічних запальних процесів придатків матки, а саме – яєчників та маткових труб; і хоча це дуже поширене гінекологічне захворювання серед жінок, не треба вішати ніс, на цьому життя не закінчено. Безпліддя – так, це неприємно. Але все ж таки вихід є: можна завжди усиновити чужих дітей, які тільки цього і чекають. Просто для неї – Рити доля обрала інший шлях. Ці слова лікаря вона зі сльозами на очах переповіла Ернсту, коли кинулася до нього на шию прямо біля парадних дверей, коли він повернувся з роботи. Він довго мовчав, намагаючись приховати свої переживання, але згодом скорився з таким станом речей. Подітися було нікуди. Втім, все це не завадило їм щасливо прожити кілька золотих років.

Викладання англійської літератури не приносило їм великих грошей, проте коледж імені Ріхтера всіляко сприяв тому, щоб молоді «пустили коріння» в містечку Геєнна. Бауери купили житло в розстрочку з дуже великою знижкою, завдяки клопотанню керівництва коледжу. Це була справжня подія. Залишилося лише завести третього члена сім’ї. Втім, новину про своє безпліддя Рита приховувала ще довгий час від друзів та колег по роботі. Так, у сім’ї вирішили мовчати на цю тему і не брати чужих дітей, принаймні до певного часу.

У ті фатальні дні десять років тому у головної подруги Рити – Анни Корбут – худенької вчительки математики, яка курила як паровоз міцні сигарети та ходила на побачення, ніби на роботу, був запланований день народження, і його слід було відзначити з великим розмахом (все-таки тридцять три не щодня випадає). Риту було запрошено. Зрозуміло, їй належало взяти з собою Ернста, але він ні в яку не хотів йти, пославшись на втому, завантаженість і майбутню наукову конференцію, присвячену Герберту Веллсу, до якої він ретельно готувався. Про романи «Острів доктора Моро», «Коли сплячий прокинеться», «Машина часу» він уже не раз пристрасно говорив на своїх уроках і колоквіумах, присвячених фантастичним світам. Всі учні знали, що серед багатьох книг його улюбленим твором була «Війна світів». Хоча деякі з колег і помічали, що він іноді витав у хмарах, розмірковуючи про стилістику та художні переваги зачитаних романів, проте це ще не можна було назвати остаточним зануренням в ескапізм. Рита ж вирішила не сперечатися із чоловіком. Швидко вибачившись перед подругою, вона замовила квиток на літак з Віллоубрук до Дорно (бо ні в Ембервуді, ні в Геєнні не було хоч якихось малих аеропортів), щоб відвідати свою маму, до якої вона літала майже щороку. До вересня ще був час, і він був ідеальним, щоб злітати до неї хоча б на вікенд.

Риту не можна було назвати балакучою дамою, але в ті теплі серпневі дні вона любила дзвонити Ернсту навіть «з різних дрібниць» зі свого кабінету в коледжі, з супермаркету, з парку, де вона любила гуляти, і тим більше з аеропорту. Вона зазвичай дзвонила, ніби не бачилася зі своїм чоловіком цілий рік.

– Вилітаємо о четвертій ранку. Я трохи хвилююся.

– За кілька годин ти вже будеш у Дорно. – сказав Ернст, намагаючись утримати маленький мобільний кнопковий телефон у себе між вухом та плечем і щось виписуючи ручкою на папері. – Час пролетить швидко, ти сама не помітиш.

– Так, любий, я знаю, але цей моторошний туман за вікнами мене не тішить. Якесь дивне почуття…

У слухавці почувся якийсь шурхіт.

– Почитай якусь книгу. – продовжив він. – Адже ти не вперше літаєш у туман.

– Так ти правий. Хоча через туман в ілюмінаторі нічого не побачу. А ще – дурна взяла квиток бізнес-класу, – голос Рити помітно знизився. – бо всі квитки на економ розкупили за два тижні. Вічно мені не щастить.

Ернст пом’якшав і навіть усміхнувся.

– Колись ти ж маєш спробувати і бізнес-клас. Хоча б раз.

– Ох, не по кишені такі польоти. Ти, головне, не забудь, поки мене не буде, зайнятися стрижкою газону і доглянути за домашніми квітами. Обов’язково треба полити бегонії, орхідеї та мої улюблені антуріуми.

– Добре, Рито, як скажеш.

Ернст зробив все, як вона просила. Навіть більше. Гора горщиків для квітів була вимита. Після стрижки зелений газон біля будинку виглядав майже бездоганним. Він сам дивувався тому, звідки в ньому стільки сил, щоб встигати робити роботу по дому та поратися зі своїми паперами. Коли по теленовинах повідомили про падіння авіалайнера Jankers S 28, Бауер закінчував поливати бегонії. «Чорна скринька вже витягнута для подальшого вивчення», – повідомляв диктор у широких окулярах – «Трагедія сталася неподалік аеропорту Дорно». Але найбільше звучала остання фраза: «Всі пасажири ЗАГИНУЛИ». Лійка випала в нього з рук. На обличчі застигла маска жаху. Jankers S 28. Всі пасажири загинули! Загинули! Там була його дружина! Навколишній світ раптом зблід і розпався на безглузді образи. Обличчя з телевізора продовжувало щось виразно говорити, але його голос поступово затихав і губився вдалині, перетворюючись на шелест осіннього листя.