Читати книгу - "Зустріч, Микола Ярмольчук "

Здається, що я досяг того, чого так хотів. Я знову пишу, пишу як вперше. Ба навіть люди почали краще помічати мене та мою творчість. 

Я завершив свій найкращий роман. Вклав всього себе. Річна праця нарешті закінчилась. Пишаюсь собою.

Але цього б не сталось без неї… Досі пам’ятаю ті чудові дні, коли Вікторія була зі мною, а я з нею. Найкращий період. Завдяки їй я знову маю жагу до життя. 

І, правду кажучи, я неймовірно скучив. Більше року вона так і не з'являлась в моєму маленькому містечку. Проте не полишав надій, що вона знову буде сидіти за столиком у кав’ярні, їстиме незграбно сендвіч, а я буду милуватися нею. Також вірив, що ми знову підемо до парку. Прийдемо на те саме місце, й присядемо разом на самотню лавку, з якої розглядатимемо чудові краєвиди. А найбільше знову хочу лежати з нею  в обіймах. 

Її обійми - це те, що жадаю найбільше. Я жадаю побачити її…

Вікторія майже кожного дня приходила до мене у сни. Ми говорили, обіймалися. Я міг відчувати її найніжніші дотики. Це найкращі сни в моєму житті. І це єдиний спосіб, щоб зустрітися з нею. 

Але я маю надію…

Я творив, щоб моє ім’я досягло її. Щоб вона відчула, що я її чекаю, досі чекаю. Очікування нестерпні, але я готовий хоч все життя чекати зустрічі з нею. Мені потрібна лиш вона. І ніхто інший.

Я досі кохаю її.