Читати книгу - "Одруження наосліп, Тома Глубокова"

Двадцять один рік тому.

Літнє полуденне сонце гріло, як і вдень, проте спеки не було. Легкий вітерець проганяв її геть, тож турботливі батьки не надто переймалися за своїх дітей, що бавилися на дитячому майданчику на подвір'ї дачі. Малюки щось робили в пісочниці, на їхню думку, щось супер важливе і необхідне саме зараз, неголосно перемовляючись. Возилися в піску і сміялися час від часу, іноді привертаючи увагу батьків. П'ятирічний хлопчик і дворічна дівчинка гралися, будували фігурки з піску, вистукуючи лопатками по пластмасових формах.

- І чому ми так рідко бачимося? - запитала темноволоса жінка, відпиваючи з кухля гарячий напій. - Нашим дітям так подобається грати разом.

- Робота, діти, - посміхнувся батько дівчинки, обіймаючи свою молоду дружину.

- Ну, так... Так... - зітхнула мама п'ятирічного хлопчика.

- Ми тут дещо придумали, - згадав її чоловік, ставлячи чашку і дивлячись на дружину. - Це стосується майбутнього наших дітей. Світлого і забезпеченого майбутнього.

- Ми? - здивувалася вона і перевела погляд на другого чоловіка.

- Так. Дивіться, ми домовилися і склали обіцянку, що якщо моя дівчинка вийде заміж за вашого Віталіка, коли їй виповниться двадцять три, ми об'єднаємо сім'ї та, звісно ж, бізнес, і матимемо з обох боків вигоду. Це я, як юрист, вам кажу, - пояснив батько Оленки. - На той час наші справи мають піти в гору, а дітки виростуть і нас зрозуміють...

- Слухай, юристе, а про дітей ти подумав? - обурилася його дружина, якій цей задум ну ніяк не сподобався, але йти проти чоловіка... Гаразд, вона просто не захотіла сваритися через якусь угоду. До того ж ще й при друзях. Вважала, що рішення чоловіка є цілком виваженим, чи що.

- Подумав. Вони знатимуть про це і на весіллі побачаться. Закохаються і вуаля, все класно, - чоловік легко посміхнувся, а його друг кивнув. Немов він зараз просту історію розповів, а не вирішив за свою доньку її майбутнє.

- Робіть, як знаєте, але якщо вони втечуть з весілля, ви дасте їм бути щасливими, - посміхнулася мати хлопчика. - Буде ще один пунктик договору. І на волі дайте їм побути й подумати про все. Двадцять років - великий термін, але постарайтеся. А ми підтягнемося.

Того дня діти бачилися востаннє і жили за вказівками, іноді порушуючи правила. Але все життя в їхніх головах була думка, що скоро вони мають закохатися в незрозуміло кого, і саме за це вони ненавиділи батьків. Росли, відриваючись на повну, а мами лаяли своїх чоловіків за такий знущальний спосіб звести дітей. Але ніхто відступати більше не планував.