Читати книгу - "Одруження наосліп, Тома Глубокова"

Був звичайний весняний тихий полудень. Час наближався до четвертої години, денна зміна бармена в кафе «France» добігала кінця, і я спокійно йшла переодягатися з акуратної форми бармена у футболку і спортивну кофту. Отримавши чесно зароблені гроші, я вільно вийшла з кафе, перейшла на інший бік дороги, де знаходився невеликий сквер. Прогулюючись зеленою алеєю, я думала, що працюю в дивовижному місці. Цей заклад мені подобався більше за якісь пафосні ресторанчики із такою ж музикою. Потрібно витратити багато сил і енергії, щоб домогтися простоти й особливої атмосфери, чим і займалася господиня кафе донині, удосконалюючи своє творіння. Все: від умов роботи до приємної атмосфери для гостей - було ідеальним.

Полетівши думками в далеке майбутнє, мало не думаючи про зростання техніки в тому плані, щоб їжа і зовсім не потрібна була людині, я не помітила, як опинилася біля під'їзду звичайної дев'ятиповерхівки. Бабусь на їхній улюбленій самотній лавочці я не помітила, проте там сидів хлопець із букетом троянд і поглядав нагору.

- Ромко, привіт, - я посміхнулася йому, підійшовши.

- А, - хлопець підскочив, - це ти, Олен... - він приречено зітхнув, втупившись на вхідні двері, з яких вийшла бабуся Ніна з невеликим пекінесом на руках, і знову подивився на мене. Сусідка окинула його оцінювальним поглядом, а після посміхнулася мені доброю посмішкою.

- Знову посварилися? - з розумінням запитала я, посміхнувшись у відповідь сусідці.

- Приревнувала мене Елька... Тільки я вже другий день намагаюся довести, що це моя сестра була і ми не могли цілуватися! Адже я тільки Ельку і кохаю. Передай їй, - хлопець простягнув квіти. До мене підійшла інша подруга.

- Оп-пачки, Ромчику, чого тут? У квартирі ж тепліше, - Янка поклала мені на плечі руку, обійнявши.

- Посварилися вони, - посміхнулася я.

- Не біда, Краснов. Вилікуємо ми твою суджену. Іди, не мерзни.

Зайшовши в під'їзд, Яна прибрала руку з моїх плечей і натиснула на кнопку ліфта.

- Ти звідки? - зітхнула я, розстібаючи спортивну кофту і віддавши квіти дівчині.

- У предків була, - ми зайшли в ліфт, де дівчина продовжила розповідь, натиснувши кнопку під цифрою сім. Невелика кабіна ліфта смикнулася і повезла нас нагору. - Знову жахливо пісочили через вітряність. А я така і є, Ленусь. Я ж вщерть розіб'юся, але повеселюся як слід. Зрештою, предки мене самі вчили: «Будь собою і бери від життя все». Задовбали, блін... - поки дівчина скаржилася на свою «сумну» долю, я не помітила, як ми приїхали на потрібний поверх і вийшли.

Закінчити вона не змогла через ту саму Ельку, яка вийшла з квартири й, не давши нам і слова промовити, затягнула до квартири за руки, вихопила згідно із законом належний їй букет і вдихнула аромат квітів, прикривши очі. Янка голосно засміялася, я підтримала її. Кумедно було дивитися на третю подругу, яка навмисне ламає трагедію, додаючи у стосунки драми. Бідний Ромео, сидить там на лавці, поки його вередлива кохана випробовує хлопця на міцність.

- Ельміро, я розумію, роздивлятися світлини коханого - це так само приємно, як і секс, але, твою наліво, ми маємо вечеряти цим папером?! - неголосно й оманливо-зло промовила Янка, ставлячи сковорідку на плиту і наливаючи трохи олії в неї. Вона з нас - найбойовіша і найстійкіша подруга, яка вічно потрапляла в історії.

- Вибачте, просто я так скучила. Ми не бачилися вже добу, - ніжно дивлячись на фото, де вони саме цілуються, сказала Еля.

- Так спустилася б, - з обличчям, а-ля все просто, промовила Яна, розбиваючи кілька яєць над маслом, що шипить.

- Але... Я ж образилася, - серйозно подивилася Еля на подругу, але та лише застогнала і закотила очі.

Так і жили. Янка мала вибуховий характер і яскраву зовнішність, проте хлопці біля неї надовго не затримувалися; Елька була натурою вразливою і мрійливою, проте жарти Яни любила, як і мої. Особливо вона любила Краснова, хоча за що ми з Яною зрозуміти не могли. З дитинства він смикав її за коси та знущався, по-дитячому, але все ж. А вона розтанула років зо два тому, коли вони разом провели день, працюючи волонтерами. Романтика...

А я нічим особливим не вирізнялася. Крапля романтики, як і в будь-якій дівчині, у мене була, так само як і трохи божевілля. Єдиним, чим відрізнялося моє життя від багатьох інших, так це заручини з чужим і непотрібним мені хлопцем. Наші батьки вирішили в дитинстві звести нас, а для інтриги вирішили зробити так, щоб ми побачилися тільки на весіллі. Саме тому я живу і працюю сама: хочу бути незалежною від їхніх рішень, адже зовсім скоро, мене віддадуть заміж за незрозуміло кого. Живу я, звісно, не одна, а з подругами. Так дешевше платити за квартиру і веселіше, тим паче зі школи ми були не розлий вода. У кожної свої причини жити окремо, але саме це нас і зблизило. Янка пішла з дому через постійне нервування, а в Ельки дуже суворий тато, який не відпускав її з Ромою, але тепер навіть просить повернутися, чого дівчина не хоче. А мої ділові батьки змирилися з тим, що я не хочу цього весілля і навряд чи знову буду з ними жити. І я на сто відсотків упевнена, що мій «майбутній чоловік» теж не хоче цього весілля.

Вихідний... Нарешті я займуся улюбленими справами, і почати потрібно з велосипеда. Попрощавшись із дівчатами, я вийшла на вулицю і поїхала назустріч вітру. Завжди любила кататися. Ще з дитинства любила і велосипеди, і мотоцикли, але матеріальне становище батьків не давало змоги придбати сталевого звіра, тож я вже років зо три катаюся на велосипеді та лише мрію про більше.

Покинувши межі міста, я з посмішкою їхала по шосе на велосипеді, швидко, але обережно, ганяючи тільки узбіччям, а назустріч мені мчали машини. Ноги старанно крутять педалі, у навушниках грає улюблена альтернатива, в обличчя нещадно б'є вітер. Після кількох змін, звісно, ноги трохи болять, але це нічого. Активний відпочинок мені подобається набагато більше, ніж сидіти в задушливій квартирі.

Здалеку я побачила машину, яка їхала «зигзагом» на величезній швидкості. Зупинятися вона не планувала, а тому я відразу прикинула шляхи до відступу. На узбіччя ще далі з'їхати не змогла: там був крутий схил. Вибору просто немає, хіба що водій побачить мене вчасно. Я застигла шоковано в ступорі, не розуміючи, що мені робити й куди стрибати. Зовсім близько від мене водій почав гальмувати, проте, вже за хвилину я злетіла з велосипеда, вдарившись об асфальт. Ліву щиколотку обпекло, лікоть занив, біль посилився, коли хтось підняв мене. Почувся чоловічий голос: