Читати книгу - "Флері рятує прем’єру"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Знаєш, це сталося, коли я була зовсім маленька. І це дійсно було справжнє диво.
— Бабусю, розкажи.
— Коли мені потрібна була допомога і ніхто-ніхто, здавалося, не міг допомогти, поруч з’явилося щеня.
— Щеня? — розчаровано протягнула Еліза.
— Саме так! Тільки не звичайне, а чарівне. Феріґард.
— А що це?
— Не що, а хто, — засміялася бабуся. — Це чарівний захисник. Крилата тварина, яка вміє створювати дива.
— А як же знайти феріґарда?
— Я ніколи не чула, щоб феріґарда можна було знайти. Вони завжди самі вирішують, як і кому допомогти.
— І що, нічого не можна зробити? — у розпачі прокричала Еліза.
Бабуся уважно подивилася на онуку і повільно промовила:
— Якщо тобі дійсно потрібне диво, можна спробувати загадати заповітне бажання. Але це теж непросто. Є тільки один спосіб. Необхідно пробігти під веселкою, і тоді бажання збудеться.
— Де ж знайти веселку?
— Треба встати до світанку і зустріти схід сонця. Кажуть, чарівна веселка теж любить зустрічати сонечко вранці. А тепер тобі час іти спати. Завтра у нас важливий день — прем’єра!
Уже лежачи в ліжку, Еліза все думала про розповідь бабусі.
— Це наш останній шанс, — прошепотіла дівчинка.
Усю ніч Еліза крутилася в ліжку. Вона не могла заснути, адже її мучили кошмари. Дівчинці снилися тисячі щурів, які заповнювали сцену театру.
Еліза піднялася до світанку. Але бабуся вже не спала. Вона готувала на кухні сніданок для любої онуки.
— Доброго ранку, люба. Навіщо ти так рано встала?
— Доброго ранку, — відповіла Еліза, обіймаючи бабусю, — я хочу зустріти світанок. Можна?
— Звичайно, люба. Тільки з’їси трохи вівсянки й біжи в парк. Сьогодні таке ясно-синє небо — світанок буде просто чарівним.
Еліза зиркнула на бабусю, намагаючись зрозуміти, що вона має на увазі. Але та тільки хитро посміхнулася.
Дівчинка швидко поїла, обійняла бабусю на прощання і побігла в парк шукати чарівну веселку.
У парку не було жодної душі. Тільки птахи голосно щебетали в кронах дерев. Еліза йшла по парковій доріжці до свого улюбленого дерева — величезного дуба. Дівчинці здавалося, що саме тут можна зустріти схід сонця й побачити веселку. Адже дуб ріс на вершині пагорба, звідки відкривався чудовий краєвид.
Еліза йшла швидко, вона боялася пропустити світанок. Діставшись дуба, дівчинка стомлено опустилася на товсте коріння дерева. Піднявши очі, Еліза побачила, що на сході небо стало яскраво-рожевим. Сонце ось-ось мало вийти з-за обрію. Дівчинка почала тривожно вертіти головою. Де ж шукати веселку? Раптом Еліза побачила неподалік на галявині між деревцями невелику світлу плямочку. Вона росла, наливаючись світлом. Аж ось зненацька з цієї плямочки блиснула веселка. Найдивовижніше було те, що різнобарвне диво знаходилося не десь високо в небі, а висіло зовсім низько — над самісінькою землею. Здається, якщо трохи підстрибнути, то можна дістати її рукою.
Тепер Елізі треба було встигнути пробігти під веселкою, поки чарівна мить не скінчилася.
— Мені потрібен чарівний помічник! — прокричала дівчинка.
Дівчинка заплющила очі, щоб як слід зосередитися на своєму бажанні, й побігла. Коли Еліза була під самісінькою веселкою, їй здалося, що вона чує звуки дзвіночків. Сердечко дівчинки билося дуже швидко. Концерт мав відбутися вже сьогодні ввечері, тому Еліза могла врятувати його і Марі тільки дивом. Дівчинка сподівалася, що воно все-таки відбудеться. Але боялася — раптом все залишиться, як раніше.
Еліза озирнулася і скрикнула від подиву: на вершині веселки сиділа найсправжнісінька кішка! Крихітка діловито вилизувала лапку. Навіть із землі Еліза помітила, що кішка незвичайна. Її шерсть була… бузкового кольору! А за пухнастою спинкою виднілися справжнісінькі складені крила, що переливалися всіма кольорами веселки.
— Киць-киць, — тихенько покликала кішечку Еліза. — Іди сюди, крихітко. Я тебе не ображу.
Кішка підняла пичку й уважно подивилася на дівчинку.
— Це ти загадала бажання веселці? — запитала кішка людським голосом.
Дівчинка боязко закивала у відповідь. Кішка розправила за спинкою крила й тихо спланувала з яскравої веселки. Тієї ж миті чарівна дуга зникла.
— Зовсім не обов’язково кликати мене, наче якусь звичайну кішку. Я на «киць-киць» не відповідаю. Мене звуть Флері́.
Еліза підійшла ближче й чемно сказала:
— Флері, ти така гарна! Я ніколи раніше не бачила кішок із крилами, та ще й балакучих…
Кішка засміялася.
— Це тому, що я не зовсім кішка. Точніше кажучи, зовсім не кішка! Я — фері´ард, — гордо промовила кішечка.
— Фері´арде! — радісно скрикнула Еліза. — Ти мені так потрібна!
— Я прийшла до тебе, щоб допомогти.
— Ах, як чудово! — зраділа Еліза. — Але нам треба поспішати. Щури викрали маленьку Марі, вони хочуть зірвати прем’єру.
— Тоді поквапмося.
Розділ 3. Чарівна подорож
— Як же ми доберемося до театру? — схвильовано запитала Еліза. — Ми можемо поїхати на автобусі, але… Тобі можна з’являтися перед людьми?
— Ніхто не бачить мене, поки я сама цього не захочу, — фиркнула Флері. — Думаю, без чарівництва нам все ж таки не обійтися. На щастя, дива у мене відмінно виходять.
— Невже ти можеш просто з’явитися зі мною в театрі?
— З’явитися? Я-то можу, але тебе перенести не зможу, адже для цього тобі доведеться зникнути. А це навіть для мене неможливо. Хоча… — Флері примружила свої прекрасні зелені очі й уважно подивилася на Елізу. — Якщо ти не боїшся висоти, то я могла б перенести тебе в театр на спині.
Еліза дуже здивувалася цій пропозиції.
— Ти ж така маленька. Як же ти зможеш мене підняти?
— Це не я маленька, а ти завелика. Але якщо тебе зменшити…
— Ой, Флері, а може, краще на автобусі? Тоді ми могли б попросити бабусю допомогти…
— Тоді ми можемо не встигнути.
— Добре, спробуймо! — погодилася дівчинка. — Обіцяю, що не буду боятися!
— Я ще ніколи не зменшувала дівчаток. Але я спробую, якщо ти така смілива. Дивись мені прямісінько в очі й не відвертайся.
Еліза зосередилася на зелених очах Флері. Спочатку нічого не відбувалося, але раптом дівчинка помітила, що кішка почала рости. Вона стала такою ж великою, як конячка, на якій колись каталася Еліза. Раптом Флері моргнула й засміялася.
— Здається, усе вийшло. Як гадаєш?
Еліза подивилася навколо й нічого не впізнала. Усе стало таким величезним і навіть трохи страшним.
— Ой! А мені здалося, що це ти ростеш, Флері.
— Ну що, полетіли?
— Флері, а що подумає бабуся? Я ж її не попередила, — занепокоїлася дівчинка.
— Ми можемо не встигнути. Тобі доведеться зателефонувати їй.
Еліза вийняла телефон, що зменшився разом з нею, і швидко набрала номер бабусі.
— Бабусю! — закричала дівчинка в слухавку. — Мені терміново потрібно
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Флері рятує прем’єру», після закриття браузера.