Читати книгу - "Віртуальне кохання, Natasha"

У дворі ми курили й пили каву.

– Ну що з тобою, розкажи!?

Занепокоєно спитала Віка.

– Я не можу його забути...

– Боже, ти знову думаєш про нього? – Віка аж подавилася.

– Та він не вартий твого серця!

Я все розумію, перше кохання, але...

– Не треба, не кажи, я все знаю, що ти мені скажеш...

Не ображайся, але мені це не допоможе!

Господи, і навіщо я тоді знову до нього поїхала...

– Слухай, ми після роботи йдемо з хлопцями в кафе!

Підеш з нами!!

І без розмов!

Після роботи ми з нею та друзями пішли в кафе, але їсти я не хотіла,

Поки мої друзі чекали, поки ледачий офіціант прийме наше замовлення, у мене в голові крутився той вечір.

“Дзвінок телефону”

– Так!?

– Привіт, як ти?

– Ого, ти сам подзвонив!?

– Так, є невеличка розмова, мені погано, морально!

Може, приїдеш і складеш мені компанію?

– З чого це!?

– Ну, дивись, я тебе не примушую, але мені було б приємно, якби ти приїхала і підтримала мене!

– Щось сталося?

– Так, в мене мій ресторан відібрали!

– Оу...

– Загалом приїжджай, якщо що! Буду чекати!

– Завтра о шостій!

– Добре, будемо чекати!

І знову я тоді не почула, не зрозуміла!

Серце забилося так сильно, що я думала, воно вистрибне з грудей!

“Невже він схаменувся, і він знову мене любить, нарешті він усе усвідомив, усе буде, як раніше”

Наступного дня стояла пекельна спека, і не хотілося пітніти в задушливому автобусі, я сіла на велосипед і поїхала.

Але по дорозі мало не наїхала на молоду парочку, при тому що дорога була порожня, і звідки вони взялися. Ах, якби я знала… побачила цей знак долі!

Їхала далі і побачила, як перекрили дорогу!

– Дівчино, вам треба об'їжджати, ця ремонтується!

І знову знак, який я не розпізнала.

Приїхавши до його будинку, він зустрів мене, і ми зайшли в квартиру.

– Як доїхала?

– І не питай,

Постійно мене щось збивало, то ремонт дороги,

То ще щось!

– Загалом, я тебе ще по справі покликав,

– Якій?

– Зараз дізнаєшся!

І Вітя став комусь телефонувати.

– Пролунав дзвінок у двері, і в кімнату зайшла дівчина років 25, висока, спортивна, у сукні й на підборах!

– Ось, знайомся, це Анна, моя майбутня дружина!

Я б хотів, щоб ти прийшла до нас на весілля!

– Що?

– Що, що?

– Ти зараз знущаєшся з мене?

– А в чому справа?

– Ти мені подзвонив і сказав, щоб я приїхала і склала тобі компанію, бо тобі хріново і що в тебе ресторан відібрали!

– Як ресторан відібрали? – здивувалася Анна.

– Ми вчора там із друзями сиділи!

– Що?

Поки Вітя дивився спідлоба на свою наречену, у мене розірвалося серце.

“Мені брехали, чому!?

Хто я? Заберіть мене звідси!, чому вона!?

Чому не я...”

Ноги підкошувалися, до горла підступав ком, мене наздогнала слабкість!

І я вилетіла на вулицю, не встигла сісти на велосипед і поїхати, як він мене схопив за руку.

– Куди ти так швидко? Я думав, ми посидимо, вип'ємо!

– Ти що, ідіот?? Ти ти!!

Так я тебе знати не хочу, так щоб ти згорів разом із нею і рестораном!!!

– Що ти починаєш? Я тебе запросив до себе додому, а ти скандал влаштовуєш!?

Але я не чула, що він мені говорив, я їхала, і сльози душили мене по дорозі додому!”

— Ау! Мене з думок вирвав Андрій, який сидів поруч і клав у мою тарілку шматок піци!

– Куди ти весь час літаєш?!

– Ой, пробач, я просто задумалася, думаю над історією! Я ніяково усміхнулася.

– Скажи правду, ти про нього думаєш?

Я ледь стримуючи сльози:

– Так, не можу, не можу, занадто велика рана...

– Слухай, є один застосунок, він тобі допоможе!

Робо-психолог онлайн!!!

Моїй знайомій допоміг вийти з глибокої депресії!!

І скинувши мені посилання на нього, ми взялися до піци!

Вечір посиденьок підходив до кінця, і я вирішила йти додому через набережну, поки я йшла, почав падати перший осінній сніг, а море співало розбившимися хвилями об набережну, причали та кораблі!