Читати книгу - "Таємниця, відома тільки дощу, Talina Kov"

Раптом, десь поруч дівчина вловила якийсь рух, а потім відчула, як щось шорстке й тепле торкнулося її холодної ноги. Вона здригнулася і різко опустила очі - до її ноги притискалася велика біла вівчарка, у темряві світилася пара сумних собачих очей. Її коліна зігнулися, і вона опинилася на одному рівні з твариною. Довго вони дивилися одне на одного, ніби перевіряючи, чи можна довіряти... А потім одночасно потягнулися назустріч спільній довірі. Рука дівчини потягнулася до собаки, який тут же лизнув простягнуту руку людини.

Час йшов...

На темній вуличці з калюжами, в яких відбивалися нічні вогні міста, можна було помітити нечіткий силует. Підійшовши ближче, можна було розрізнити обриси худорлявої дівчини, що йшла поруч із великим собакою.

Куди вони йшли, ніхто не знав... Та й кому воно було потрібно?... Кожен сидів у затишному будинку: хтось читав книжку, загорнувшись у ковдру, хтось пив чай біля каміна, інший - щось захоплено друкував у своєму телефоні... 

Ніхто з них не думав, що зовсім поруч комусь самотньо й холодно...