Читати книгу - "Небо сингулярності, Чарлз Строс"

— Мені б ваше просте життя. Гнів для мене — непідйомна розкіш. Я маю захистити цю цивілізацію від наслідків їхньої власної тупості. Ради кого боротися за соціальну справедливість, якщо навколо тільки трупи?

Повернувся офіціант.

— Ваш столик, пане, — низесенько вклонився він.

Рейчел простодушно захихотіла; Мартін рушив за ним, тягнучи за собою жінку.

Вона й надалі вдавала дурепу, поки їх не лишили в окремій кабінці самих і вони не замовили страву дня. Тільки-но офіціант пішов геть, жінка вернулася до свого звичного образу.

— Вам кортить знати, що відбувається, хто я така і до чого все йде, — тихо промовила вона. — А ще — чи варто піти на співпрацю зі мною, що вам із цього буде, — додала вона. — Так?

Мартін кивнув, говорити йому не хотілося. Цікаво було, скільки вона знає про його справжню роботу тут.

— Гаразд. — Жінка подивилася на нього тверезим поглядом. — Варто розуміти, ви вже передумали здавати мене станційній службі безпеки. Це була би велетенська помилка, Мартіне. Якщо й не для вас, то для маси інших людей.

Чоловік опустив погляд, втупившись у стіл перед нею. Срібні прибори, лляні серветки, крохмальна скатерка, краї якої хвилями спадали зі стільниці. І перса Рейчел. У такій сукні ігнорувати їх просто не випадало, навіть якщо спеціально для цього старатися. Жінка легкої поведінки — і до бабки не ходи! Він вирішив дивитися їй в очі.

— Я одного не розумію, — промовив Мартін. — Що відбувається?

— Усе по черзі. Найперше, хочу сказати, що як тільки вислухаєте мою позицію, вам абсолютно вільно встати й піти геть, якщо ви не в грі. Вчора я надто напосідала, але чесно, мені не потрібен неохочий спів­учасник. Зараз ви маєте славу звичайного інженера з довгим язиком. А от якщо вони придивляться до мене, то… — Вона замовкла і трошки стисла губи. — Я жінка. Якщо мене випадково викриють, то панькатись не стануть. Хоча вони й справді не вірять, ніби можуть існувати вільнонаймані агентки спеціальних служб, тим паче — фахівчині з військової розвідки. Вже завтра мають бути готові мої дипломатичні папери, і я зможу діяти офіційно. Хай там як, а далі про те, що тут відбувається. То що? Тепер встаєте і йдете геть? Чи ви в ділі?

Мартін на хвильку замислився. «Що ж робити?» Рішення здавалося очевидним:

— Я зачекаю на деякі відповіді. І вечерю. Однаково це краще, ніж сидіти в тому чумному бараку на базі.

— Добре. — Вона зручно відкинулася на спинку стільця. — По-перше, — жінка підняла палець рукавички. — Що відбувається. Це непросте питання, бо в ООН тут немає ніякої юрисдикції. Хоча в разі, якщо, наприклад, з’ясується, що Нова Республіка порушує конвенцію про використання заборонених технологій у військових цілях або їх простому застосуванні, то нам вистачить сил натиснути на половину їхніх сусідів і змусити їх розірвати торговельні договори.

— Заборонені технології? — рохнув Мартін. — У них?

— Гадаєте, вони й справді впустять нагоду нагрітись на цьому? Я про королівську родину.

— Гмм, — Мартін замислено потер підборіддя. — Гаразд, уявімо, що вони й заперечують технології, але, так би мовити, прагматично. Ви на це натякаєте?

— По своїй суті — так, — знизала плечима Рейчел. Незважаючи на самовладання, Мартін знову помітив, що дивиться кудись нижче її підборіддя. Він змусив себе підвести погляд:

— Наші домовленості про обмеження озброєнь тут не діють, — правила вона далі. — Але чим ближче додому, тим сильніше змінюється ситуація. І дуже багато торгових операцій Нової Республіки якраз спрямовані на наш регіон. Ми маємо певне визнання. Як тільки я одержу офіційну акредитацію, то матиму дипломатичний імунітет. Тож якщо мене впіймають, в мене ймовірно буде час про нього заявити. По-друге, — вона підняла другий палець, — своїм контролем за обмеженням озброєнь ми намагаємося захистити людей від утручання Есхатона. Це працює в обидва боки. Допоки людство грає лиш у тривіальні забавки, такі як релятивістські ракети планетарного масштабу або нервово-паралітичний газ, ми Великому Е не цікаві. Та якщо хтось подумає скористатись чимось забороненим… а на перший вихід у світ татусь їй подарував отакенний смарагд! — розтягнулася вона в тупій усмішці, налякавши Мартіна. Але він теж відповів удаваним вишкіром, поки їм ставили тарілку з супом.

Офіціант справився, налив їм по келиху вина і зник. Рейчел скривилася в гримасі.

— Про що я розповідала… Ви навіть собі не уявляєте, як швидко втомлюєшся від цих дівчачих балачок і рутини. Я постійно вдаю розумово неповноцінного підлітка… ага, Великий Е. Великий Е категорично не схвалює автономні самовідтворювані види озброєнь, пристрої, що порушують причинно-наслідкові зв’язки та ще чималий пакет забороненої зброї масового враження. Бактерії? До побачення! Молекулярні реплікатори? До побачення! Все, що тягне на самовдосконалюваний командний софт? До побачення! Це все заборонене озброєння другої категорії. Варто планетарній цивілізації за нього взятися хоч трошки, і рано чи пізно по них прийде Великий Е, а ми поповнимо список колишніх планетарних цивілізацій.

Мартін кивнув. Він не давав їй зрозуміти, що прекрасно це знає, і закусив язика, щоб утриматись від спокуси і не поправити її в останньому реченні. Її завзятий інтерес у цій темі був заразний, і йому страшенно хотілося поділитися своїми знаннями.

Рейчел ковтнула ложку супу.

— Великий Е може вдаватися до дуже жорстоких дій. У нас є залізне підтвердження, що приблизно за п’ятсот світлових років за нашим