Читати книгу - "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"

— Змія і характер відповідний.

— Раз жартуєш, удар вочевидь був легшим, ніж здається, — сказав він з усмішкою.

Поруч присів лікар, перевірив мою голову, чимось побризкав на рану, очищаючи її. А потім чимось загоювальним обробив і заклеїв. Одягнув назад мені окуляри.

— Дякую, без них складно.

Мене посадили на стілець і дали чашку з чаєм. Лікар рекомендував самій нікуди не їхати.

— Ігнат, — покликала нага. — Відпусти її на випускний, вона його організовувала.

— Хочеш сказати теж підеш? — запитав він із примруженням.

— З нею ні, звісно! Понахабнію і попрошу тебе за тортом сходити. Тут мій диплом відзначимо.

— Умовила. Якщо ти на неї не злишся, відпущу.

— Я не буду коментувати, що я про неї думаю. А то раптом ти образишся.

Він тільки посміхнувся і пішов. Бачила, як пішла Катька, кинувши на мене здивований погляд на прощання. Тортик принесли через пів години. Великий, білий зі збитими вершками і фруктами всередині.

— О, цей смачний.

Ледве встигли відсвяткувати мій випуск, прийшли два маги зі знайомим мені малим і зубатим. Він сидів у клітці для птахів і підпирав пазуристою лапою голову. Зараз він був білим. Я навіть окуляри зняла, щоб зрозуміти, що мені не здалося. Цей нахабно пазуристий-зубатий, побачивши мене, вишкірився на подобу посмішки. І маги йшли прямо до мене. Я на них здивовано подивилася, зависла, дивлячись на мага побільше. Він був весь у білому. Діма підлетів і одягнув мені окуляри.

— Що від неї потрібно?

— Перекладати його скрекіт. Ці маленькі паразити дещо бачили.

А я знову подивилася на малого: він змінив колір шерсті на темно сірий. Прострекотав:

— Не люблю, коли мене бачать наскрізь.

Діма теж помітив зміну кольору шерсті, тільки посміхнувся.

— Окуляри не знімай. Немає на що тут дивитися.

Він відійшов, а я приспустила окуляри на край носа і знову подивилася на мага.

— Я б посперечалася, — сказала ледь чутно.

Зубатик усміхнувся і прострекотав.

— Дорослішаєш дитинча. Схвалюю. Цей самець зразковий.

— Що він каже?

— Нічого, що стосується справи, — сказала, поправивши окуляри.

— Це я буду вирішувати! — сказав маг зло.

— Їсти хочу і голодним працювати не буду!

— Він голодний і вимагає його нагодувати. І без цього працювати не буде.

— Що до цього говорив?

Я спеціально зняла окуляри й подивилася уважно на чоловіка. Він погляд не відвів. А запитав:

— А ви не знаєте мою особливість? І ставлення до білого?

— Ти бачиш світ по-іншому і білий ніби як не любиш. Але це твої проблеми.

Зубатик розсміявся. Я теж усміхнулася і окулярів не одягала. Ну-ну, скоро йому повідомлять як я його бачу. Маркус уже помітив, що я без окулярів і впираюся. Маг розвернувся і пішов.

— Зануда.

З їжі він приніс сирні палички і парочку хот-догів. Зубатик ум'яв обидва хот-доги разом з овочами і булкою. Ще один мені пропонував.

— Не їм таку гидоту. Там м'ясо і поруч не лежало. Будеш? — запропонувала йому сирну паличку схожу на олівець.

Він подивився на неї скептично. Я спокійно відкусила. Зрозумівши, що це їстівне, зграбастав пів упаковки. А магу здається колеги пояснили про білий колір. То-то він такий червоний і не хоче до мене підходити. Я йому нахабно підморгнула.

— Кров'ю пахне.

— Від мене?

— Ні. Від входу, хтось погано кров змив. Від тебе ліками.

Потім був якийсь шум. Я злізла зі стільця і потягла клітку із зубатим на підлогу. Подивившись на замок, зазначила на скільки він кволий.

— Ти ж можеш вибратися.

— Можу. Але навіщо нервувати людей і так мене не бояться і не вб'ють, ще й погодують. Рідних уже погодували.

Ми вчасно забралися під стіл. Затриманий якого вели на допит вирвався і почалася бійка. А потім він вихопив пістолет і були постріли. І парочка куль увійшла в стіну в мене за спиною. Його швидко скрутили і повели. А ми з зубастеньким переглянулися. Судячи з того, де увійшли кулі, нас могло зачепити. До нас підбіг схвильований Діма і маг, який залишив зубатенького. Він уже переодягнув штани, але дивлячись на мене червонів.