Читати книгу - "10 успішних українських брендів"

Подруга Кудіненко з Росії, Ольга Журавська, на той час волонтерила для фонду «Подари жизнь», що спеціалізується на онкології, і змогла створити окремий фонд «Галчонок», який би допомагав дітям із захворюваннями центральної нервової системи. Цей приклад надихнув Кудіненко, й одного разу вона зайшла на сайт donor.org.ua (єдиний, про який чула в цій сфері) та знайшла там інформацію про потребу в ліках, які не продаються в Україні. Тоді Ольга Кудіненко саме збиралася у відпустку до Барселони. Отож вона уточнила, що саме потрібно, і привезла з Іспанії кілька упаковок «Дактарину» вартістю близько трьох євро за штуку.

Такий досвід підштовхнув Ольгу Кудіненко до висновку, що допомагати насправді легко й долучитися могли б значно більше людей. Вона написала про це у фейсбуці — запропонувала людям привозити ліки або жертвувати гроші, а купівлю медикаментів при цьому організовувала сама. Так народилися «Таблеточки».

Схожою була й акція «Гаманець або життя», одна з перших у діяльності фонду (тоді ще неофіційного). Це був збір євро-дріб’язку, який залишався в людей після поїздок за кордон. В Україні такі копійки не можна ні витратити, ані обміняти, тож їх залишали до наступної подорожі. Кудіненко запропонувала віддавати ці гроші на потреби онкохворих дітей. Першу тисячу євро в рамках акції зібрали за дві години.

Постійно збирати гроші для хворих на рак дітей Ольга Кудіненко почала в жовтні 2011 року. Спочатку робила це через особисту фейсбук-сторінку, пізніше створила окремий паблік. «Я зрозуміла, що не всі мої друзі на фейсбуці захочуть це підтримувати, — розповідає вона. — Навіть зараз я нечасто поширюю пости «Таблеточок». Кому цікаво, сам заходить на сторінку й читає».

Коли компанії хотіли допомогти, Кудіненко зверталася до дружніх благодійних фондів «Аліса» чи «Дар надії», які мали прийняти кошти й заплатити за призначенням. Але з часом вона зрозуміла, що це неефективно й до того ж це зайвий клопіт для партнерів. З іншого боку, такий шлях не давав змоги контролювати гроші та звітувати про витрати. У серпні 2013 року Кудіненко вирішила зареєструвати власний благодійний фонд.

Вона написала про свій задум шістьом волонтерам, із якими співпрацювала. Відгукнулося троє: Ольга Шурупова, Ірина Литовченко та Леся Бойко. Усі працювали на повну зайнятість, тож не мали часу займатися реєстрацією самостійно. Кудіненко просто ввела в ґуґл-пошуку «реєстрація БФ» і зателефонувала першій фірмі у списку. Послуги обійшлися до $5 тис. Щоб заплатити, співзасновники скинулися грошима зі своїх кишень. За словами Кудіненко, пізніше виявилося, що це була чи не найдешевша пропозиція. Приблизно за місяць, у вересні 2013 року, всі документи для благодійного фонду були готові.

2014 року Ольга Кудіненко відчула, що більше не може поєднувати роботу з благодійністю, яка стала забирати все більше часу. У лютому того ж року вона звільнилася з ЕСТА-холдингу. Варто згадати, що з початку діяльності фонду й до сьогодні Кудіненко не отримує в «Таблеточках» зарплатні. Сім’ю забезпечує чоловік, який працює топ-менеджером в ІТ-компанії. У майбутньому Кудіненко планує створити власний бізнес.

* * *

У квітні 2014 року в «Таблеточок» з’явився перший штатний працівник. У липні фонд переїхав у перший свій офіс: лікарня «Охматдит» виділила для «Таблеточок» окрему кімнату. Однак це виявилось незручно. По-перше, почали надходити прохання про допомогу з усіх відділень лікарні, а в «Таблеточок» вузька спеціалізація — діти з онкологічними захворюваннями. По-друге, за словами засновниці фонду, у лікарні багато корупції, спекуляції ліками, і «Таблеточки» намагаються цьому протистояти. Користуватися лікарняним офісом й одночасно «воювати» з лікарнею було неможливо.

У лютому 2015 року «Таблеточки» винайняли офіс площею 40 м2 в одному з бізнес-центрів Києва. Але й новий простір не задовольняв потреби фонду. Однієї кімнати, де працювало шестеро осіб, виявилося замало. Для прикладу, коли до когось із менеджерів приходила людина, то відволікалися всі. До того ж не кожен може часто слухати про справи, скажімо, координатора паліативної програми, адже йдеться про смерть дітей. Практика показала, що в цій сфері формат відкритого простору не дуже зручний. Крім того, «Таблеточки» тоді вже мали сувенірну продукцію, й офіс слугував також складом, а при такій малій площі єдина кімната швидко стала захаращеною. «Ми зростали, а кімнатка не росла разом з нами», — каже Кудіненко.

Влітку 2015 року команда «Таблеточок» почала шукати новий офіс. Важливо було поселитися біля «Охматдиту», оскільки багато батьків приносять рецепти необхідних ліків особисто. З тієї ж причини хотіли, щоби близько було метро. Врешті знайшли напівпідвальне приміщення в житловому будинку на вулиці Шолуденка, неподалік від лікарні. «Там були кімнати 40 м2, 30 м2 і третя маленька — склад-кухня, — згадує Кудіненко. — Я відразу сказала: ми забираємо всі три. За бюджетом це ідеально пасувало, бо коштувало трошки дорожче за попереднє приміщення». Склад-кухню вона називає також «переговорною». Каже, намагаються ефективно використовувати кожен квадратний метр. У серпні 2016 року фонду допомогли благодійники, які надали безкоштовний офіс у самому центрі Києва (станція метро «Арсенальна») на 14-му поверсі, звідки відкривається дивовижний вид на Дніпро та схили.

На четвертому році волонтерства я зрозуміла, що не може бути все безкоштовно.

Перший сайт «Таблеточок» запрацював ще в лютому 2012 року. Але, як і з першим офісом, спроба була безкоштовна і невдала. Усе, що сторінка давала змогу зробити, — перерахувати гроші. Не було навіть окремих розділів, де можна прочитати про фонд чи переглянути звіти. Невдовзі та ж рекламна агенція, що робила перший сайт, узялася за розробку нової сторінки. «Таблеточкам» це, знову ж таки, нічого не коштувало, але програмісти працювали у вільний час. Це відбилося на якості, і практично відразу Кудіненко зрозуміла, що сайт не відповідає потребам фонду. Тоді знайшли ще одну компанію, яка взялася за цю роботу. Спочатку працю програмістів мав оплатити власник бізнесу, та проект затягнувся на вісім місяців, і «Таблеточкам», зрештою, виставили «пільговий» рахунок. Результат укотре виявився нікудишнім. Кудіненко згадує, що коли сайт нарешті здали, він був сирий і нічого не працювало, а за будь-якої зміни контенту валилася верстка. Довелося знову відмовитися.

«На четвертому році волонтерства я зрозуміла, що не може бути все безкоштовно, — розповідає керівниця фонду, — і що гарна сторінка коштуватиме грошей. Слава Богу, чоловік погодився подарувати мені сайт на річницю весілля. Заплатив за роботу». Кудіненко знайшла підрядників у Києві, і вони впоралися за два з половиною місяці. Цього разу