Читати книгу - "Коханка з площі Ринок"

— А ви цікавитеся історіями воєн, пані Магдо.

— Коли нема чим особливо зайнятися, читаєш книжки, які знайдуться. Цілком природно, що нині варто знати якнайбільше про всякі війни. Цікаво шукати схожі ситуації. Робити прогнози, коли і як усе скінчиться. Вам не цікаво хіба?

— Хтозна.

— Принаймні, давайте справді без ілюзій. Ведемо себе так, як належить і як звикли. Війна стосунків не міняє, лиш робить деякі зрозумілішими. Згодні?

Замість відповіді Кошовий розлив лікер по келишках.

Свій ковтнув відразу. Закашлявся — солодких напоїв не любив. Магда порцію смакувала. Потім поставила на стіл, узяла папіросну коробку, відкрила тонкими пальцями. Всередині Кошовий побачив саморобні цигарки, скручені зі звичайного папіросного паперу, яким користувалися любителі тютюну-самосаду.

— Курите міцні?

— Де ви зараз знайдете легші? Чоловіче, жіноче — розмилося все.

Постукавши гільзою об кришку коробки, Магда розім'яла цигарку. Лишилася сидіти, тож Клим узяв сірники, підвівся, підійшов, підніс вогню. Затягнувшись, Магда випустила не зовсім ароматний, терпкий дим, поцікавилась:

— Ви, бачу, втримуєтесь.

— Сигари зникли, — розвів руками Клим, задуваючи вогонь.

— Міняйте звички.

— Поки не хочу. Терплю.

Магда повела плечима, відкинулася на спинку фотелю, втонувши в ньому.

— Аби йшли навідати, попити лікеру, не хвилювалися б про стеження.

— Ваша правда, пані Магдо. Є справа.

— До мене?

— У мене. До вас.

Її чорні брови смикнулися догори.

— Цікаво, в чому ж ви не можете обійтися без мене тепер, коли зрівнялися в можливостях.

Наливши собі лікеру знову, Клим цього разу не поспішав, теж зробив невеличкий ковток.

— Божена Микульська.

— Що з нею?

Віко раптово сіпнулося.

Кошовий не чекав, що так швидко.

— Загинула. Вбита.

Тонкі пальці переламали цигарку навпіл.

Пустивши уламки собі під ноги й машинально роздушивши носком черевичка тліючу частину, Магда подалася вперед. На лице набігла тінь, у очах Клим спершу помітив переляк, на коротку, майже невловиму мить. Тут же — рішучість з домішками приреченості, розуміння катастрофи, чогось такого, що не має вороття. Потім очі трохи звузилися. Так дивляться, готуючись до дії: напад, захист — без різниці.

— Коли? Як? Де?

Кошовий неквапом допив лікер, покрутив порожній келишок, акуратно поставив перед собою.

— Пані Магдо, я йшов до вас по допомогу. Сказати правду — не знав, чи отримаю. На удачу. А дізнався, що хотів, уже навіть коли ми не почали до пуття розмови.

— Без ваших звичних обтічних просторікувань можна обійтися тепер?

Клим стис кулак.

— Звісно. Я назвав особу, яка мене цікавить. Ви не спитали, хто це. Відразу — що з нею, — відігнув великий палець. — Далі. Ще не почувши сумну новину, ви вже вирішили — з панною Боженою щось сталося. Причому — погане. Отже, ви не лише знаєте... знали її, а й побоювалися за неї, чекали підсвідомо чогось неприємного, — він відставив указівний, піднявши отриманий «пістолет» догори. — Нарешті, звістка про її вбивство вас налякала, — відхилився безіменний.

— Вважайте себе сьогодні вісником смерті, пане Кошовий.

— Перепрошую за сумну звістку.

— Пусте. Я б дізналася.

— Звідки? — тепер жорсткішим став Климів тон. — Пані Магдо, мені точно відомо: в газетах, які почали виходити тут з появою російської влади, нічого про вбивство панни Микульської не повідомлять. Уся тутешня преса контрольована, і новину заборонено друкувати. Чутки напевне ходитимуть, але кого нині привабить ще одна нагла смерть? Ну, максимум із того, що піде містом, — хтось розправився з полячкою, коханкою російського офіцера. Вона була не єдиною, хто підтримував інтимні стосунки з...

— Божена себе не продавала! — різко перервала його Магда.

— Хіба я про це сказав? Здогадуюсь, що там було щось інше. З цим прийшов до вас.

— Чому до мене?

— Ви знали вбиту. Щойно довів вам це. Заперечите?

— Ні.

Поволі отямившись, вона взяла нову цигарку. Цей раз прикурила сама, підвелася, пройшлася вітальнею. Постоявши кілька хвилин спиною до Кошового, повернулася. Зараз він бачив перед собою ту Магду Богданович, до якої звик.

— Гаразд, я знала її. Не близько.

— Що вас пов'язувало?

— Нічого.

— Але ж ви...

— Ні-чо-го, — знову обірвала Магда. — Спершу поясніть, звідки вам відомо про те, що старанно приховують.

— Мене випустили з Бригідок, аби я дізнався, хто і за що її вбив. Її коханцем був капітан Генерального штабу, у нього доступ до військових секретів. Небезпечний зв'язок, може вартувати кар'єри. Тим більше, якщо обставини всього, що сталося, скомпрометують його.

— Вам не все одно?

— Кар'єра російського капітана? Все одно, — легко визнав Кошовий. — Міг відмовитись. Перспектива — суд, вирок, вивезення в Росію для відбування покарання. На каторгу, в Сибір. Це практикується.

— Знаю.

— Розумна альтернатива: знайти вбивцю жінки й не зберегти репутацію. Мене ж не візьмуть у поліцію городовим чи слідчим. Тим більше — не приймуть у контррозвідку. До москвофільських прихильників «Червенної Русі»[29] сам не піду, та навряд чи змусять. Дадуть спокій.

— Все?

— Поки досить. Чи надовго — не знаю. Війна, пані Магдо. Живемо сьогоднішнім днем. Я пояснив?

— Не остаточно.

— Що ще хочете почути?

— Чому прийшли з цим до мене.

— Маю підозру: Божена Микульська діяла з іншою метою, ніж просто втриматися за життя, знайти захисника, не загнутися з голоду й не опуститися до панелі. Той капітан, її коханець, навів на думку: вона обробила його професійно. Але це не фаховість дорогої повії.

— Не зовсім розумію.

Клим нарешті не втримався, потягнувся до самокруток.

— Дозволите? Не виглядатиме нахабством?

— Виглядатиме. Але я ж пропонувала раніше сама.

Закуривши, Кошовий теж підвівся.

— Жінка полює на чоловіків. Такою уявив собі панну Божену. У неї для того ідеальні дані. Невисока на зріст, сказав би — маленька, тендітна, виглядає беззахисною й безпечною водночас. Поруч із такою навіть нікчема, яких серед мужчин забагато, виглядатиме солідно. Панянка, подібна до Божени, робить чоловіка значно впевненішим у собі. Він може оцінити себе вище, ніж так насправді є. Вона здатна роззброїти й приспати чоловічу пильність. Тим більше, що капітан Платов, спійманий нею на гачок, надто переймається власним кар'єрним зростанням.

— Тобто?

— Мені пояснили: свої чини й посади він не повного мірою заслуговує. Просування вгору гарантоване йому від народження. Платови вже