Читати книгу - "Коханка з площі Ринок"

— Чим же переймається?

— Будь-хто може закинути, що займає не своє місце. Не заслужив, тягнеш за собою не шлейф власних подвигів, а родовід.

— Вам це хтось розповів?

— Пані Магдо, я хіба не вмію робити висновки самостійно? У вас була безліч нагод переконатися!

Магда прикусила губу. Клим зрозумів: згадала, як пошук Різника з Городоцької привів до неї, після чого вона змушена була признатися в тому, що давно й уперто намагалася забути. Вона ось і зараз труснула головою, вочевидь відганяючи прикрі спогади.

— З цим розібралися. Далі не вгадаю, з чим завітали до мене.

— Даруйте, але повторю: панна Божена — мисливиця. Не знаючи мети напевне, припускаю лише два варіанти. Вона авантюристка, обкручує чоловіків із метою нажитися, помпувати з них гроші чи інші блага — але в такому разі жила занадто скромно. В іншому випадку свої навички використовувала, працюючи на поліцію. Як на мене, ідеальний агент. Чи є третій варіант?

Магда докурила, подивилася на недопалок, потім — на Кошового.

— Ні.

— Ні?

— Нема третього. Обидва вірні. Перший перетік у другий. Трансформація, є таке слово.

— Я його знаю, — посміхнувся Клим. — Докладніше можете?

— Божену завербували й залучили до агентурної роботи ще за життя мого чоловіка, коли він очолював кримінальну поліцію, а вона була зовсім дівчиськом.

— Момент! Він знав про те, а його наступник, Віхура...

— Не його парафія.

Кошовий гмикнув: не так давно сказав те саме. Отже, думки збігаються, обоє знають, про що говорять. Магда не звернула увагу, вела далі:

— Та й не чоловікова так само. Густаву тоді повідали про неї як про невеличку сенсацію. А він — мені, знаєте, багато говорив зі мною про свою службу. Божену могли судити, було за що. Натомість почали використовувати, отримала кодове ім'я, як усякий агент. Ну, чоловік цього вже не знав, надто дрібно для його статусу. Віхурі, певна, теж у рапортах траплялося те псевдо. Та він не знав, як її справжнє ім'я, тим більше — яка з себе. Її залучали в особливих випадках.

— Тобто — не часто?

— Особливі випадки теж трапляються частенько. Вони просто, гм, особливі.

— Наприклад?

— Ох... Божену вводили в гру, коли треба було зібрати відомості про чоловіків з товариства вищого, аніж мешканці передмість чи завсідники злодійських барів та притонів. Навіть... — тепер посміхнулася Магда, — не завжди чоловіків. Розумієте?

— О, Господи, — Кошовий не стримався, перехрестився. — Давайте якось обійдемо це, якщо мені не знадобиться.

— Вам вирішувати, знадобиться чи ні.

Магді вдалося провокувати його, загнати на слизьке, й вона з того відверто тішилася. Не все ж їй опинятися в незручному становищі й програвати.

— Не знадобиться, — буркнув Клим. — Корисніше дізнатися, до кого панну Божену, так би мовити, підводили востаннє. Навіть уточню, — він упорядкував думки. — Її міг убити той, про кого вона за родом своєї діяльності знала те, про що не має дізнатися чинна влада. Інші гріхи від росіян нема смислу приховувати. Божена як колишній агент кримінальної поліції могла стати небезпечною для того чи тих, хто сьогодні у Львові обіймає досить затишну для себе посаду. Співпрацює з окупантами, як би патетично це не прозвучало. А Божена з якихось причин все псувала.

— Згодна. Доп'ємо лікер — і я спробую назвати прізвище — чи назву, а потім доп'ємо?

Замість відповіді Кошовий розлив напій по келишкам.

До денця випив.

Варто.

Розділ восьмий

Крізь шпарку в стіні

У цьому кабінеті Кошовому вже доводилося бувати.

Раніше його займав пан Ольшанський, слідчий кримінальної поліції, схожий на цвіркуна в окулярах. Сюди Клима завели на допит у той самий, перший день у Львові, коли його, емігранта, затримали біля трупа єдиної знайомої йому в місті особи. Тут він побачив Магду Богданович — холодна, як тоді здалося, вродлива пані зайшла в кабінет крізь стіну, перервавши допит. Потім Клим зрозумів: жодних чарів. Таємна кімната облаштована за тонкою стіною, і, сидячи там, можна слухати, що відбувається, лишаючись непомітним для сторонніх.

Надалі, буваючи в Ольшанського вже по різних адвокатських справах, поцікавився при нагоді сховком. Слідчий не мав причин відмовити, завів усередину, показав. Нічого особливого: вузенька, мов канцелярський пенал, кімнатка, два стільці, перетинка обклеєна дешевими шпалерами задля пристойності, аби був бодай якийсь естетичний вигляд. Принагідно Кошовий дізнався: тут не лише все добре чути, але й видно. У стіні зроблено навіть два вічка, непомітних з протилежного боку. Одне — на рівні сидячої людини, напевне для дам чи літніх людей. В інше можна зирити стоячи.

Біля нього зараз прилаштувався Клим, бо так краще видно кожного, хто зайде до кабінету.

Пан Ольшанський його вже не займав. Встиг забрати родину та виїхати зі Львова ще в останні серпневі дні. Тепер його віддали котромусь із виписаних російських поліцейських службовців, пишновусий черевань, чиє ім'я не затрималося в голові. Запропонувавши Зубову використати для втілення його плану саме цей кабінет, Кошовий найменше сушив голову, хто нині хазяйнує і кому накажуть його звільнити. Капітан довго не думав, погодився відразу. За короткий час усе влаштував. І той чоловік у цивільному метушливо пропустив їх, розкланявся перед офіцером контррозвідки й зник.

Ось чому зараз Клим стояв біля стіни таємної кімнати й приміряв око до вічка, котре більше нагадувало за формою замкову шпарину.

Піддивлявся.

План мав дуже простий. Магда назвала кілька прізвищ із числа русофілів, чия діяльність до війни цікавила королівську цісарську жандармерію і до яких у той час підводили Божену як «позиченого» агента. Кримінальна поліція не займалася шпигунами, до яких — не завжди безпідставно, — австрійська влада зараховувала галицьких прихильників московства. Магда пояснила: агентурне завдання не всякий раз означало, що з «об'єктом» треба лягати в ліжко. Інакше панна Микульська сприймалася б звичайною шльондрою, котра відрізняється від колежанок тим, що продає себе не так для заробітку, як в інтересах безпеки імперії.

— Загибла не була повією, — Кошовий заявив це Зубову чітко, як перед тим йому сказала це саме Магда. — Відомості про підозрілих осіб можна добувати й не лягаючи з ними до ліжка.

— Згоден. Але, — капітан багатозначно тицьнув у стелю пальцем, — раз