Читати книгу - "Зворотний бік темряви"

Стрибог махнув рукою на стіл, де лежала доволі товста книга в чорній палітурці. Поруч аркуш паперу. Узяла його до рук, покрутила. Розклад занять – прочитала невідомою мовою виведене на папері кучерявим почерком. Здивовано глянула на батька. Той зрозумів по своєму:

– Це розклад твоїх занять та розпорядок дня.

– Бачу, – сухо відповіла. Скрізь одне і те ж – усім кортить її повчати. – Мене інше вразило. На папері написано мовою, яку я не знаю, та її чомусь розумію.

– Це написано прадавньою мовою, прамовою тобто, – відповів чимось дуже вдоволений Стрибог. – Ту мову знає і пам’ятає твоя вічна душа. Ще один доказ того, чому ти безсмертна.

– Прамова?

– Так. Мова, якою говорять усі світи і яку розуміють усі ті, хто має стосунок до вічності, є крихтою вічності. Це мова творця.

– Кучеряво, – хмикнула Мальва.

– Що кучеряво? – не зрозумів Стрибог.

– Нічого, не звертай уваги. Усе одно не зрозумієш. Розкажи ліпше мені про закони для смертних.

– Що? А-а-а, смертні! Тим можна геть усе, бо для них закони не писані. Тобто писані, однак майже ніколи не виконуються ними. Доволі важко смертного змусити ними жити. Але щодо смертних можеш не хвилюватися, бо тут їх немає. – Підбадьорливо подивився на Мальву батько.

– Як це немає? – щиро здивувалася Мальва. – А прокляті, ваші служки? Щойно Мор назвав їх смертними.

– Прокляті? Ну, то геть інші. Вони колишні смертні. І тому найбезправніші у нас, однак легко можуть і заходити, і виходити будь-звідки: тобто куди заманеться і коли заманеться. Та для них існують певні застороги та правила в Оселищі Відтіні. За непослух покара. Тому вони майже ніколи не порушують правил. Вони гарні служки, то правда, безвідмовно і миттєво виконують усі забаганки господаря. Твій служка завжди напоготові. Ти тільки в думках його приклич, накажи, і він відразу явиться, щоб миттєво виконати будь-яке твоє бажання. Підкоряється віднині він виключно тобі, й накази решти безсмертних, крім, звісно, Морока, для нього нічого не значать. Хіба що ти накажеш йому виконати щось для інших безсмертних. Коли ж не послухається чи завинить чим – кажи мені або Повелителю Мору, замінимо на іншого.

– А з цим що буде?

Стрибог мить думав, чи відповідати, і неохоче кинув:

– Ну, кінець завжди однаковий – повне зникнення.

– Круто відповів, таточку. Вислизнув. Добре, не парся, не стану втикатися, здогадаюсь сама, – сказала Мальва.

І вкусила себе за язик, чекаючи нападу кашлю та нудоти. Дивно, але нічого не відбувалося, і жодне слово не застрягло в горлянці, не запекло та не замлоїло.

Стрибог прочитав це в неї на обличчі.

– Так. Це стовідсотково твоя територія, Мальво. Тут можеш розмовляти як завгодно і робити що заманеться. Ніхто не зможе тебе тут зчитувати чи карати. Морова засторога щодо мови залишається за порогом цього помешкання. Тут ти головна.

– Стрьомно, прикинь, – ще раз повторила Мальва заборонене слово і задоволено сама собі посміхнулася. – Ну це вже хоч щось. По ходу круто, ніщяк!

Мальва відхилила вбік білосніжну штору, що прикривала досить величеньке вікно. Здивовано хмикнула, бо там за вікном було сіре ніщо.

– Ось тобі й мальовничі краєвиди! То капєц! – Розчаровано зітхнула.

– Е, ні! Не все так просто. Подумай про щось особисте, приємне для тебе. Зосередься на вікні й тільки на ньому, перенеси ту картинку в рамку вікна, – порадив тихо Стрибог.

Мальва згадала бабусин Поліський ліс. І літо, і красеня дуба, і простору галявину з чорницями. Втулила то все у рамку вікна… Мить – і за вікном з’явився знайомий з дитинства краєвид. Здається, що вона навіть чула щебетання пташок у лісі й шелест листя на осиці, бо день вона намріяла безвітряний, сонячний, теплий. Сонця вона з вікна не бачила, ілюзія була неповна, хоча його проміння ніжно пестило траву та листя дерев.

– Гарно, – похвалив Стрибог.

Мальва задивилася на батька. Він і досі не став стовідсотково темним, він зараз тут і тепер був щирим. Не мав потреби таїтися, критися. Очевидно, в її кімнаті, поруч з нею, він міг бути тим, ким не наважувався ставати біля власного батька. Можливо, Остап має слушність і не все ще втрачене у нього з Птахою, бо він також любить сонячну днину, зелену галявину, спів пташок та шелест листя. Не переконує ж її замість дерев за вікном поставити пустелю. Цікаво, що у нього за вікном? А може, й хто?

– Картинку в рамі можна змінювати, як заманеться. А на ніч, щоб заснути, просто заштор вікно.

Мальва торкнулася рукою до шибки вікна. Нічого оригінального. Звичайне скло. Постукала пальцем – нічого не змінилося. Здавалося, що вона дивиться через чисто вимиту шибу на пейзаж.

– А якщо його відчинити? То що буде?

– Нічого. Воно не відчиняється. Маленькі кришталики в шибі сприймають твої фантазійні мрії та відтворюють ці малюнки. То як, е-е-е, то як у світі Єдиного Бога телевізор. Тільки транслятор не антена, а ти. Ти – це і є антена. Ти можеш навіть нафантазувати запах квітів та аромат моря, і тобі ці запахи вчуватимуться, коли дивитимешся на картинку, але воно несправжнє – магія, ілюзія.

– Як картина на стіні? – перепитала Мальва. Не зайдеш у неї і не вийдеш.

– Ну, майже так. Тільки картина пахне здебільшого лишень фарбами. А твоя – досконаліша, пахнутиме тим, чим ти захочеш.

Стрибог перевів погляд на шафу.

– Там знайдеш одяг, взуття, постіль, подушку, тобто все для нормального життя. Коли чогось не вистачатиме, лишень побажай у проклятого, і воно в тебе миттєво з’явиться. І, будь ласка, дочко, обов’язково перевдягнися. А то отримаєш прочухана завтра. Сьогодні тебе вже не турбуватимуть. Із завтрашнього дня у тебе почнуться заняття. Маєш бути вранці внизу до сніданку – вбрана та причепурена. До сніданку, як і до обіду та вечері, у нас скликає дзвін. Почула його – поспішаєш у трапезну. Де трапезна – тобі твій служка покаже. Твої заняття з вівторка по суботу. Неділя – вихідний. Понеділок у нас називають Чорнопонеділком. Це Чорнобогів день. Чорнобог отримав свою могутність від батька у цей день, коли творець розділив світло та темряву. Усі темні безсмертні в той день віддають ритуальну шану Чорнобогу: молитву та пожертву нашому заступнику та покровителю. Ти поки що вільна від цієї процедури, допоки не будеш готова. Тепер відпочивай.

– Добре. А той, трапезна не в залі центральній хіба?

– Ні. Це зала сьогодні тимчасово стала трапезною, бо ти