Читати книгу - "Зворотний бік темряви"

Натяк про майбутню темну безсмертну Мальва пропустила повз вуха:

– Ага. Тобто сідати завтра за стіл до сніданку я зможу де захочу?

– Ні! Порядок незмінний. Сидітимеш там, де сиділа. І прохання – не дратуй Повелителя, бо ще не таке від нього отримаєш у подарунок. Він любить порядок і безжально карає тих, хто його порушує.

– Е, батьку, – вона чи не вперше так його назвала, однак це вийшло навіть природно, – а не можна той, поснідати тут?

Стрибог заперечливо похитав головою.

– Ну, тоді сісти деінде, подалі від… Від нього, від Мора.

Стрибог невесело посміхнувся:

– Морок – твій Учитель і твій дідусь. Він нічого поганого тобі не бажає. До того ж завжди поруч я.

«Авжеж – ТИ, – подумала Мальва. – Безвольний йолоп. Хе, добре, що хоч у цій кімнаті ніхто не старатиметься влізти мені в душу. От же ж, світ, кушмар!!!»

Стрибог тим часом продовжував:

– Що ж, я піду, дитино моя! Хай береже тебе Сварог, серденько, та Чорнобога-сина всевидюче око.

Стрибог склав руки на грудях перед собою навхрест та вклонився Мальві. Вона відповіла схожим жестом. Стрибог вийшов із кімнати. Мальва якуcь мить дослухалася, як коридором ледь чутно віддаляються його кроки.

Озирнулася на стіл. Книга в чорній оправі. Ні, вона не читатиме зараз, може, потім, колись. Здавалося, що тільки-но торкнеться її, як знову станеться якесь паскудство. Паскудства на сьогодні й так забагато. Хоча, знала, мусить ту книгу таки почитати. Бо… Хай йому грець, отим правилам. Кругом одне і те ж, у всіх світах: правила, закони, вимоги… Як там Птаха колись казала: «Перебуваючи в чужому світі треба бути обережним. Намагатися грати за його правилами». Авжеж, особливо, коли ти впіймана здобич. Трохи дивувалася власному спокою. Бо мала б, напевне, божевільно закипати від одного усвідомлення того, що її тут насильно утримують. Звісно, невдоволення є, але й тільки. Вона мусить, вона просто мусить предобре вивчити цей світ, бо це почасти, як би від того не віднєкувалася, і її світ також. Можливо, коли вона добре його вивчить, то врешті зрозуміє, як із нього вибратися.

Поселення чи Оселище Відтіні. Світ батька Стрибога, світ діда Морока… І жодної жінки у тому колі немає з рідних по крові. Мати Стрибога, її рідна бабуся, хто вона? Також зі смертних? Очевидно, що так. Треба буде запитати батька.

Батько. Теж мені, батько. Але сьогодні вперше назвала його так уголос. Звісно, до того, щоб стати татом, йому ще рости та рости, а може, це ніколи й не трапиться. А от батько… Не таке претензійне, і тому язик легко провернув те слово.

Провела рукою по красиво вирізьбленій спинці ліжка. Якийсь рослинний орнамент – листочки, завиточки. Зазирнула в шафу, й очі відразу натрапили на старанно вивішені на дерев’яних плечиках довгі льолі. Різнобарвні суконки, але всі одного крою та фасону. Рукави предовгі, комірець аж під шию. Манжети рукавів, комірець та поділ суконки вишиті чорними та майже однаковими візерунками. Хитромудрий малюнок нагадував Мальві узори на одязі Птахи та всіх смертних і безсмертних у Яровороті. У світі темних вишивка, здається, була певною відзнакою, бо мали її на своєму одязі тільки Стрибог, Мор та ще дехто з темних безсмертних. Поки що вона ще не запам’ятала добре, як кого звати і хто за що тут відповідає. Треба буде як слід вивчити ті символи, що на вишивці і на дверях сусідів також: якщо воно не знадобиться, то вже точно не зашкодить. Ще раз оглянула суконки. Про всяк випадок понишпорила у шафі в пошуках чогось більш оригінального. Знайшла на верхній полиці декілька нічних сорочок. Звичайних – білих. Без вишивок, просто мішкоподібні балахони. Зневажливо цмокнула язиком. Вона такого не носила ніколи та й у такому не спала ніколи. І ось маєш – доведеться звикати…

Зліва внизу в висувній шухляді шафи знайшла декілька пар шкіряних взувачок, дуже схожих на гуцульські постоли. Це, напевне, був єдиний елемент із гардеробу, який їй направду сподобався.

Сходила у ванну вмилася (дуже дивно, але ванна кімната була майже така сучасна, як у неї вдома, у Львові). Вбралася в нічну сорочку. Поки вешталася ванною, хтось невидимий приготував ліжко до сну. Знала хто, та поки вирішила не знайомитися з служкою. Хай, може, завтра. Почувалася втомленою. Важкий день видався, такий довгий день. Вляглася, вкрилася. Подивилася у вікно, намалювала картинку, і там споночіло. Небо над галявиною стояло тихе і погідне, вщерть усіяне зорями. Посміхнулася сама собі. Попри всі її дурнуваті історійки, в які зазвичай сама себе й втягувала, все ще вважала себе щасливицею. Згадала Остапа та їхню останню розмову. Так і заснула, подумки розмовляючи з ним.

7. Світ Сонячної Мушлі

Птаха застала Остапа за дрібною домашньою роботою. Хлопець метушився подвір’ям, даючи лад нехитрій господарці. Якусь мить уважно спостерігала за ним. Хлопчина робив усе швидко та справно. Любила вона цього малого, з ранніх літ прив’язавши його до себе і прихилившись до нього також. Що ж, поки не знала, чи правильно чинить, нараявши для хлопця таку долю. Чи могла його минути чаша сія? Напевне, ні, бо не вона складала Книгу Вічності, не вона вписувала в неї імена. Та хтось таки дослухався до її бажань і сталося так, як мало статися. А може, Мара доклала зусиль? Але це не її розуму діло. Якщо і Мара, то, очевидно, має на це право.

– Остапку, – гукнула хлопця жінка. – Іменням Сварожого кола вітаю тебе, хлопчику мій!

Той розвернувся на голос.

– І я вітаю вас, пані Птахо!

Небесні очі Остапа дивилися на неї чисто та відкрито.

Мала до нього серйозну та довгу розмову. Не звикла відкладати все на потім. І розмова назріла, і все складалося так, що нарешті настав час для неї.

– Маю до тебе справу. Але перед тим мусиш дещо знати. Мальва пішла з батьком в Оселище Відтіні. Я їй дозволила це зробити. Вибач, що вона не попрощалася з тобою, але, можливо, то й на краще.

– Вона попрощалася, – сказав трохи сумно хлопець. – Попрощалася й обіцяла повернутися.

– Остапку, – вдихнула і видихнула, беручи для себе ще одну маленьку паузу. – Синку, ти знаєш добре, що я люблю тебе, як рідну дитину, і ніколи не посміла б вчинити такого, що могло тобі нашкодити. Тому, прошу тебе правильно витлумачити те, що зараз від мене почуєш.

Остап такий обережний вступ Птахи зрозумів по-своєму:

– Якщо ви про те, що Мальва мені не пара,