Читати книгу - "Євангелія від Ісуса Христа"

віслюка, а як стомилася ця слухняна сумирна тварина, знає тільки вона сама, адже Бог, коли щось і знає, то турбується лише за людей, та й то не за всіх, адже більшість людей живуть, як тварини, або навіть гірше, проте Бог не завдає собі клопоту, щоб з’ясувати це та вжити відповідних заходів. Один із попутників, коли вони тільки вийшли з Назарета, сказав Йосипові, що у Віфлеємі є караван-сарай, тобто той надзвичайно корисний заклад громадського обслуговування, який нібито відразу розв’язував проблему, що її ми розглянули в таких подробицях, але навіть грубому сільському теслі притаманна певна сором’язливість, а ви тільки собі уявіть, що доведеться йому пережити, коли його власна дружина буде виставлена на загальний огляд і весь караван-сарай почне шепотітися та обмінюватися непристойними жартами на її адресу, адже погоничі мулів та верблюдів, які там зазвичай ночують, відзначаються не меншою брутальністю, аніж тварини, з якими вони мають справу, й навіть програють у порівнянні з ними, — адже, на відміну від безсловесної худоби, вони наділені божественним даром мови. Тож Йосип вирішив, що йому найкраще буде звернутися до старійшин синагоги і просити в них поради й допомоги, і він навіть здивувався, що не подумав про це раніше. Йому трохи відлягло від серця, й він подумав, що слід би запитати в Марії, як вона себе почуває, але він не поставив свого запитання відразу, бо саме в ту мить подумав про те, яким же брудним і нечистим є той жіночий орган, у якому все відбувається, від запліднення до пологів, та безодня, яка усе в себе затягує, джерело всього зла, що існує на світі, бездонний лабіринт, звідки витікають то кров, то води, то бридкі виділення й нутряні соки, то вивергається огидний дитячий послід, о мій Боже, і чому тільки Ти захотів, щоб Твої улюблені діти, чоловіки, народжувалися в таких нечистотах, адже наскільки було б ліпше і для Тебе, й для нас, якби Ти утворював нас зі світла й прозорості, учора, сьогодні й завтра, від першого й до останнього, утворював усіх однаково, не роблячи різниці між вельможами і плебеями, між царями і теслями, й лише позначав би Своєю грізною печаттю тих, кому судилося провалитися в гріх, коли вони виростуть. Опанований цими сумними роздумами, Йосип затримався зі своїм запитанням, але зрештою все ж таки поставив його тоном удаваної байдужості, як людина, котра, заглиблена в роздуми про щось дуже важливе, на мить відривається від них, щоб запитати про якусь дрібницю. Як ти себе почуваєш? — поцікавився він і саме вчасно, бо кілька хвилин тому Марія стала помічати різницю між тими болями, які терзали її раніше, і тими, що їх вона відчувала тепер, хоч точніше було б сказати, що не так вона їх відчувала, як вони давали їй себе відчути.

Вони були в дорозі вже більш як годину, й Віфлеєм мав бути зовсім близько. Але невідомо чому, — бо далеко не завжди все можна пояснити, — дорога залишалася безлюдною відтоді, як вони вийшли з Єрусалима, що було досить дивним, адже Віфлеєм зовсім близько від Єрусалима, і тому було б цілком природно, якби потік людей і тварин тут ніколи не уривався. Від того місця, де дорога, за кілька стадій від Єрусалима, роздвоювалася — на Бер-Шеву та на Віфлеєм, — світ, здавалося, — якщо нам буде дозволено уподібнити світ до людини, — зіщулився, скорчився, й ми могли б іще додати, що він затулив собі очі плащем, дослухаючись до кроків подорожніх, як ото ми слухаємо спів пташок, що їх не можемо бачити, бо вони ховаються за вітами дерев, але не тільки ми їх, а й вони нас не бачать, бо їм теж здається, що ми ховаємося від них за гіллям. Отже, Йосип, Марія та віслюк ішли через пустелю, бо пустеля не завжди така, якою ми звикли її собі уявляти, пустеля — це будь-яке місце, де немає людей, а крім того, нам не слід забувати й про те, що відчути себе посеред випаленої й безживної пустелі можна навіть у самій гущі людського натовпу. Праворуч від них була могила Рахілі, дружини Якова, якої він мусив чекати чотирнадцять років, після того, як він прослужив сім років, йому дали Лію й лише через сім наступних ту жінку, яку він справді кохав і яка померла у Віфлеємі, народивши сина, що його Яків назвав Веніаміном, що означає «син правиці», але сама Лія незадовго до смерті назвала його — і цілком слушно — Беноні, тобто «син мого нещастя», сподіваюся, Бог, звичайно ж, не допустить, щоб це стало поганим передвістям для Йосипа та Марії. А ось і перші будинки Віфлеєма, вони такого самого землистого кольору, як і будинки Назарета, але під тутешнім яскравим сонцем до нього домішуються жовтий і попелястий відтінки. Марія ледве жива, вона мусить докладати великих зусиль, щоб утриматися в сідлі, її тіло хилиться донизу за кожним кроком віслюка, і Йосип мусить підтримувати її, а вона, щоб не впасти, тримається рукою за його плече, шкода, що навколо них безлюдна пустеля й нема кому помилуватися цією зворушливою картиною. А тим часом вони уже в’їхали у Віфлеєм.

Йосип усе ж таки став розпитувати, де тут караван-сарай, можливо, вони зможуть відпочити там протягом решти дня і протягом наступної ночі, бо хоч Марія і далі скаржилася на гострий біль, не було схоже, що дитина народиться протягом найближчих годин. Але караван-сарай на протилежному боці села, як і слід було сподіватися, виявився брудним і гамірним — щось середнє між базаром і стайнею — і хоч, з огляду на ранню годину, ще не був переповнений людьми, проте затишного куточка в ньому не знайшлося, і неважко було уявити собі, що там робитиметься надвечір, коли притарабаниться цілий натовп погоничів верблюдів та мулів. Подорожні повернули назад, Йосип залишив Марію в затінку смоковниці у вузькому проході між двома будинками й пішов шукати старійшин синагоги, тобто задіяв свій перший план. Але в синагозі він знайшов лише сторожа, й той зміг допомогти йому тільки тим, що покликав одного з хлопчаків, які гралися на подвір’ї, й наказав йому провести приїжджого чоловіка в дім одного зі старійшин — той, мовляв, вислухає його й дасть необхідні розпорядження. Доля, яка захищає невинних, коли про них згадує, захотіла, щоб Йосип, ідучи за своїм провідником, проминув те місце, де він залишив чекати Марію, і це її врятувало, бо зловісна тінь смоковниці мало не вбила її, обоє припустилися непрощенної