Читати книгу - "Том 11"

Светозара Драгоманова, уч. III класса, Киевск[ой] IV гим-назии». Зоря дуже радий своєму новому званію, купив собі нову шапку, причепив герб IV гімн[азії], потім побіг (оце тільки що) самолічно на Крещатик і купив нову бляшку до пояса з тим же написом (К. 4. Г.), дуже все се його займає, звичайне, як новинка. Він тепер буде в одному класі з хлопчиком Лисенковим, певне, будуть товаришувати. Завтра ще пришиємо блискучі гудзики, а післязавтра почнуться занятія. Тим часом занімаємось дома: я навіть свою давню «греку — латину» пригадала, себто латину мені часто трапляється пригадувати, та й в Ялті я мала з нею діло, але грецької книжки щонайменше літ 10 в руки не брала, проте,— як се не дивно,— далеко не все забула, принаймні на перші набої пороху стане, а там побачимо! Задавала я Зорі сьогодні «пере-ложение басни» писати: два-три звороти не російські, а то нічого собі вийшло. Говоримо ми з ним по-французьки, і з того користь нам обом, а то я вже почала було одви-кать від сеї мови, та й Зоря теж. Наші, Оксана і Ліля, чомусь не можуть одважитись говорити чужою мовою, а то, може б, і потрапили. До Зорі я з першого дня стала говорити по-франц[узьки], то він так і звик, встановилась традиція.

Однак се чудно, аж трудно повірити: третій раз пишу я Вам, і все «в невменяемом состоянии», або, попросту, не виспавшись! Певне, в Ялті я одвикла від товариства, бо тепер, як тільки піду увечері в гості, де буде більше ніж дві людини, то вже, вернувшись, не можу спати до 3-ї год[ини] ночі, а другого дня тиняюсь, як мокра курка, аж самій із себе смішно. От і сьогодні так. Та ще вдень трошки побігала по справах (гімназія, Крещатик etc.), а по обіді теж «поважні» обов’язки не дали мені просвітку, от видався день! Воно-то у других — порядних людей — всі дні такі, але ж на мою лінтяйську натуру то занадто героїчно. А се я кажу не для сміху тільки, таки серйозно, що я тепер лінтяйкою стала, бо часом не то що якої даної роботи не хочеться робити, а так просто ніякої, і хто його знає через що, не завжди через слабість. Се, може, або лікарі спортили, або добрі люди збалували, або вороги наврочили. Як думаєте?.. Ну, але що се я пишу?! Далебі, самій сором. Простіть!

Наша невеличка компанія мається добре, всі здорові, надворі ходять багато, бо хоч дощі перепадають, та все ще так тепло, що можна без пальто ходить. Мама ще не вернулася з Колодяжного, так що ми досі en petit comite, і я la presidente du petit comite і влада моя не більша, ніж влада швейцарського президента над кантонами.

Попросіть Раду, щоб мені написала, які в неї вражіння від Цареграда. Та й взагалі пора б моїм кузинам згадать, «что в городе NN живет Петр Иванович Добчин-ский».

А тепер до побачення. Цілую Вас міцно, моя дорога!

Ваша Леся

36. ДО Л. М. ДРАГОМАІЮВОЇ Після 5 жовтня 1898 р. Київ

Тільки що, люба дядино, збиралась я питати, що з Вами робиться, як прийшов Ваш лист. Дуже я рада, що наші звістки роблять на Вас таке добре враження. Оце посилаю Вам Зорин лист — тут зауважу, що лист був написаний по власній ініціативі його автора, без мого нагадування — сама напишу Вам згодом більше, а тепер не хочу затримувати Зорю. У нас все гаразд, мама вже вернулась до нас у Київ з Полтавщини, а Ліля поїхала до папи в Колодяжне, я перешлю їй Вашого листа.

Тим часом будьте здорові. Цілую Вас і всіх рідних.

Ваша Леся

37. ДО І. П. КОСАЧ

9 жовтня 1898 р. Київ

Люба, мила Гусінько!

Пишу коротенько, бо нема часу, та ще й голова болить чогось. Лілю я мало бачила, бо вона зараз до учителя поїхала, так що навіть про тебе добре не розпиталась. Все-таки знаю, що ти добре учишся, і дуже я тому рада. Мусю я бачила разів два, як була у Лисенків, а Муся до нас не ходить з того часу, як ти виїхала. Мусі, здається, дуже трудно учитись в гімназії. Приходила раз Соня Борецька з своїм батьком, вона дуже виросла і схудла і вже не така кучерява, як перше.

Другий раз ще напишу, а тепер будь здорова, гусенятко моє, ой гусь-гусю-гусю! Міцно цілую тебе і папу.

Твоя Леся

38. ДО М. І. ПАВЛИКА

/ 16

16 жовтня 1898 р. Київ 18-——98

X

Шановний друже!

Користаюсь нагодою написати Вам, але вибачайте, що пишу так погано, може, Ви й не відчитаєте того. Сама не знаю, чого воно так, може, того, що холод такий надворі і в хаті, що аж руки закостеніли! От вона — «рус-ская зима!», бодай її...

Найперше про біографію: привезу Вам її сама в січні, і будемо разом редагувати. Одразу я сподівалась і так писала Вам, що матиму багато матеріалів, а тим часом вийшло, що дістала я тільки пачку його лекцій по літературі, почула кілька оповіданнів про те, що я і сама більш-менше знала, і — більш нічого. До брата його мені не радили вдаватись, бо, кажуть, вони були посварені здавна і сливе не зналися. Більше близьких родичів нема, а, напр[иклад], Дегени знають його з тих часів, коли і я вже була з ним знайома. Просила я ще літом одного його університетського товариша прислати мені які спомини, але досі не маю «ні одвіту ні привіту». Навіть того не можу довідатись: коли вродився, коли, де учився etc. Отже, мушу змінити план роботи і замість біографії (властиве, нарису біографії) напишу хіба свої власні спомини, та й годі. Раджу Вам ще вдатись до Людмили Михайлівни], чи не написала б вона споминів, бо вона його добре знала ще студентом, і вони були великими приятелями. Я думаю, вона не відмовить. Я б їй сама написала, але од Вас то вигідніше і скоріше буде. Я чую, що те все має друкуватись перше в «Віснику», а потім вийде окремою відбиткою, отже, коштуватиме недорого, каже п. Ф[ранко], рублів з 25. Ті гроші я зберу запевне. Може,

Ви досі лаєте мене, що я не виготувала тії роботи на роковини смерті М[иколи] Васильовича], але ж, далебі,