Читати книгу - "Танцюй, танцюй, танцюй. Том 2"

і вмостився перед телевізором дивитися фільм «Підвісь їх високо» з Клінтом Іствудом. Знову цей Клінт Іствуд! І знову — без жодної усмішки. Після третьої склянки я почав дрімати, а тому вимкнув телевізор і пішов у ванну кімнату чистити зуби. «От і скінчився день», — подумав я. Чи позначився він чимось особливим? Нічим. Так собі день, ні се ні те. Вранці я навчав Юкі серфінгу, після того купив їй дошку. Повечеряли, дивились «Інопланетянина». У барі готелю «Халекулані» пили «Пінья-коладу» і спостерігали, як вишукано танцюють літні люди. Юкі захмеліла, і я відвів її до готелю. От і все, нічого особливого. Не гарний, не поганий — звичайний гавайський день. «Так чи інакше, він скінчився», — подумав я.

Однак усе так просто не скінчилося.

Роздягшись до трусів і футболки, я заліз у ліжко, загасив світло — але не минуло й п’яти хвилин, як у двері подзвонили. «От тобі й на!» — подумав я. Годинник показував майже дванадцяту ночі. Я ввімкнув торшер в узголів’ї, натягнув штани й підійшов до дверей. Поки йшов, у двері подзвонили двічі. «Мабуть, Юкі», — подумав я. Бо не уявляв собі, що може прийти хтось інший. А тому відчинив двері, навіть не спитавши, хто там. Та це не була Юкі. А незнайома дівчина.

— Привіт! — сказала вона.

— Привіт! — машинально відповів я.

Судячи з вигляду, вона була родом із Південно-Східної Азії. Чи то таїландка, чи то філіппінка, чи то в’єтнамка. Я не дуже добре розуміюся на расових відмінностях людей. Загалом, звідти. Вродлива. Мініатюрна, смаглява, з великими очима. У платті з лискучої гладенької рожевої тканини. І сумка, і босоніжки — також були рожеві. На лівому зап’ясті, як браслет, красувалася рожева стрічка з бантиком. Геть-чисто як на якомусь подарунку. «І чого це вона начепила бантик на зап’ясті?» — подумав я. Але ні до чого не додумався. Не відриваючи руки від дверей, гостя приязно всміхалася.

— Мене звати Джун[36], — вимовила вона англійською мовою з виразним акцентом.

— Привіт, Джун! — сказав я.

— Можна зайти? — спитала вона, вказуючи пальцем за мою спину.

— Хвилинку! — відповів я розгублено. — Ти, гадаю, помилилася дверима. До кого ти прийшла?

— Ну… почекайте… — відповіла вона, витягла із сумки записку й прочитала її. — До містера…

І назвала моє прізвище.

— Це я, — відповів я.

— От бачите, я не помилилася.

— Почекай-почекай, — не здавався я. — Прізвище збігається, це правда. Та я ніяк не доберу, в чому справа? Власне, хто ти така?

— Може, все-таки ви впустите мене всередину? Якщо стояти у дверях і балакати, то можна підмочити репутацію, хіба ні? Що про вас подумають сусіди? Але ви не журіться, все буде добре. Бо я не збираюся вас грабувати.

Справді, якщо ми сперечатимемося, то Юкі прокинеться й визирне зі свого номера — що ж тоді я їй скажу? І я впустив непрошену гостю. Хай буде, що буде. Добре, якщо все буде добре…

Зайшовши в номер, Джун відразу, без мого запрошення, вмостилася зручно на дивані.

— Чого-небудь вип’єш? — спитав я.

— Що ви, те і я, — відповіла вона.

Я зробив на кухні дві порції джину з тоніком, приніс у кімнату й, поставивши на столику між нами, сів навпроти неї. Вона потягувала напій, сміливо схрестивши на дивані ноги. Красиві ноги.

— Послухай, Джун. Навіщо ти прийшла до мене? — запитав я.

— Бо сказали прийти, — відповіла вона як щось само собою зрозуміле.

— Хто?

Вона здвигнула плечима.

— Прихильний до вас джентльмен, який не захотів назвати свого імені. Він заплатив. Із Японії. За вас. Мабуть, ви здогадуєтеся, про кого йдеться?

«Хіраку Макімура», — подумав я. Це його обіцяний «подарунок». От чому її зап’ястя перев’язане рожевою стрічкою з бантиком. Напевне, він вирішив, що, купивши мені жінку, вбереже Юкі від небезпеки. Практична людина! Справді практична. Я навіть не розсердився — навпаки подумки щиро похвалив його за винахідливість. Що за світ! Усі тільки те й роблять, що купують мені жінок.

— Заплачено до самого ранку. А тому досхочу розважмося! У мене прекрасне тіло.

Джун підняла ноги, скинула рожеві босоніжки і в спокусливій позі розляглася на підлозі.

— Послухай… Вибач, але я не можу… — сказав я.

— Чому? Ти що — гомик?

— Та ні… Річ не в тому. Просто ми з тим джентльменом, що за все заплатив, по-різному думаємо. Тому спати з тобою я не можу. Розумієш, у мене інша логіка…

— Але ж гроші вже заплачено. І повернути їх не вдасться. Крім того, пересплю я з вами чи ні — про це ваш благодійник не дізнається. Я ж не доповім йому по міжнародному телефону: «Так, сер! Я тричі з ним трахнулася!». Отож переспите ви зі мною чи ні — все одно нічого не зміниться. І логіка тут ні до чого.

Я зітхнув. І ковтнув джину з тоніком.

— Не вагайтесь! — просто сказала Джун. — Буде приємно, не сумнівайтесь.

Я розгубився. Щось обдумувати, щось собі пояснювати ставало дедалі важче. Сякий-такий день нарешті скінчився, я заліз у ліжко, загасив світло і вже збирався поринути в сон, та раптом у кімнату вторглася незнайомка й запропонувала зайнятися любощами. Який жахливий світ!

— Послухайте, може, ще джину вип’єте? — запитала вона. Я кивнув, вона сходила на кухню і принесла ще дві порції джину з тоніком. Увімкнула радіо. Поводилася вільно, як у себе дома. Зазвучав хард-рок.

— Сайко![37] — вигукнула вона по-японському. Сіла поряд, сперлася на мене і сьорбнула джину з тоніком.

— Не треба до всього так прискіпуватися, — сказала вона. — Я — профі у своїй справі. І про все це знаю більше за вас. Нема тут ніякої логіки. Тому покладіться на мене. А той японський джентльмен нам тепер ні до чого. Ми вже не в його руках. Самі — я і ви — вирішимо, що нам робити.

І Джун провела ніжно пальцями по моїх грудях. Я відчув, що багато в чому заплутався. Мені навіть здалося, що я не проти того, щоб переспати з повією, якщо це заспокоїть Макімуру. І що вже краще на це піти, а не вести пустопорожню балачку. Це ж просто секс. Ерекція, акт, еякуляція, от і все.

— О’кей, почнімо, — сказав я.

— От і молодець! — похвалила Джун. І допивши джин з тоніком, поставила склянку на стіл.

— Тільки застерігаю — я сьогодні страшно втомився. А тому на жодні надмірності не здатний.

— Я ж сказала: покладіться на мене. Сама все зроблю, від початку до кінця. А вам краще спокійно лежати й не ворушитися. Тільки спочатку я хочу, щоб