Читати книгу - "Маруся"

- Спасибi батьковi й матерi, що своє дитя рано будили i доброму дiлу навчили. Спасибi i дiвочцi, що рано уставала, тонко пряла i хорошенькi рушнички придбала.

Пов'язавши собi один одному рушника, от староста i каже:

- Робiть же дiло з кiнцем, розвiдайтесь з князем-молодцем: ми, приведенi, не з так винуватi; в'яжiте приводця, щоб не втiк з хати.

От мати й каже:

- Ану, доню! Ти ж менi казала, що на те по п'ятiнках заробляла, щоб шовкову хустку придбати та нею пеню* (*Пеня - горе.) зв'язати. Тепер на тебе пеня напала, що не усiх пов'язала.

Винесла Маруся замiсть хустки шовковий платок, красний та хороший, як сама. Наум їй i каже:

- Сьому, дочко, сама чiпляй, за пояс хустку затикай, та до себе притягай, та слухай його, та шануй; а тепер його i поцiлуй.

От вони i поцiлувались, а Василь i викинув Марусi на тарiлку цiлкового.

Пiсля сього староста звелiв посватаним, щоб кланялись перш батьковi у ноги тричi; а як поклонились утретє та й лежать, а батько їм каже:

- Гляди ж, зятю! Жiнку свою бий i уранцi i увечерi, i встаючи i лягаючи, i за дiло i без дiла, а сварись з нею поусякчас. Не справляй їй нi плаття, нi одежi, дома не сиди, таскайся по шинкам та по чужим жiнкам; то з жiнкою у парцi i з дiточками якраз пiдете у старцi. А ти, дочко, мужичку не спускай i нi у чiм йому не поважай; коли дурний буде, то поїде у поле до хлiба, а ти йди у шинок, пропивай останнiй шматок; пий, гуляй, а вiн нехай голодує; та i в печi нiколи не клопочи; нехай паутинням застелеться пiч, от вам i уся рiч. Ви не маленькi вже, самi розум маєте, i що я вам кажу i як вам жити, знаєте.

А староста i крикнув:

- За таку навуку цiлуйте, дiти, батька в руку.

Поцiлувавши, поклонялись матерi теж тричi. Мати не казала їм нiчого; їй закон велить, благословляючи дiточок, тiльки плакати.

Далi староста сiв i каже тричi:

- Христос воскрес!

А старi йому у в одвiт теж тричi:

- Воiстину воскрес!

Старости кажуть:

- Панове сватове!

А свати кажуть:

- А ми радi слухати!

Старости кажуть:

- Що ви жалали, то ми здiлали; а за сiї речi дайте нам горiлки гречi* (*Гречий - добрий.).

А старi й кажуть:

- Просимо милостi на хлiб, на сiль i на сватання, Пiсля сього посватаних i посадили, звичайно, на покуть, на посад. Батько сiв бiля зятя, а мати, звiсно, поралась, сама i страву на стiл подавала, бо вже Марусi не годилося з посаду уставати. Старости сiли на ослонi бiля столу.

Поки мати страву носила, батько став частувати старостiв. Перший староста покуштував, покрутив головою, поцмокав та й каже:

- Штьо се, сватушка-панушка, за напитки? Скiльки ми по свiту не їжджали, а таких напиткiв i йе чували, i не видали, i не куштували.

- Се ми таке для любезних сватiв з-за моря придбали, - каже Наум i просить: - Ось нуте ж, усю покушайте. Зверху хороша, а насподi самий гарний смак!

Випив староста, зморщився, закректав та й каже:

- Вiд сього зразу почервонiєш як мак. Глядiте лишень, сватушка-панушка: чи не напоїли ви нас таким, що, може, й на стiни полiземо?

- Та що се ви на нас з пенею? - сказав Наум. - Тут-таки що мудре само по собi, а то ще ось що: iшла баба вiд ляхiв та несла здоров'я сiм мiхiв, так ми у неї купили, сiм золотих заплатили та в напиток пустили.

А староста й каже:

- Ну, що мудре, то вже справдi мудре! Ану, товаришу, попробуй i ти й скажи: чи пили ми таке у Туреччинi, або хоч i в Нiмеччинi, та i в Расеї не пивали сiєї.

Випив i другий староста, теж прицмокуючи, i теж промовляв, похваляючи.

Проговоривши усi законнi речi, стали частуватись попросту, з своїми вигадками, а далi, тiльки що стали вечеряти, i обiзвались дiвчата, що Маруся ще завидна просила до себе на сватання, i спiвали, уходячи у хату, сюю пiсеньку:

Та ти, душечка, наша Мар'єчка!

Обмiтайте двори,

Застилайте столи,

Кладiть ложечки,

Срiбнi блюдечки,

Золотi мисочки:

От iдуть дружечки!

От як переспiвали, та й поклонились низенько, та й кажуть:

- Дай боже вам вечiр добрий; помагай бi вам на усе добре!

Стара Настя така вже радiсiнька, що бог привiв її дождати одним одну донечку просватати за хорошого чоловiка, та ще її люб'язного: землi пiд собою не чує, порається хутко, i де та сила узялася, аж бiга вiд стола до печi, i страву сама носить, i порядок дає. Кинулась зараз до дружечок i каже:

- Спасибi! Просимо на хлiб, на сiль i на сватання. - Та й усадила їх по чину, вiд Марусi скрiзь по лавi, та й каже: - Сiдайте, дружечки, мої голубочки! та без сорому брусуйте* (*Брусувати - їсти), а ти, старосто, їм батуй* (*Батувати - рiзати).

Так дiвчатам вже не до їжi: одно те, що стидно при людях їсти, щоб не казали люди: "Ото голодна! Мабуть, дома нiчого їсти, так бiга по чужим людям та й поживляється; он, бач, як запихається", - а друге й те, що треба своє дiло справляти; та, не бравшись за ложечки, i заспiвали:

Ой чому, чому

У сiм новiм дому

Так рано засвiчено?

Мар'єчка встала,

Косу чесала,

Батенька поражала:

- Порадь мене,

Мiй батеньку,

Кого в дружечки брати?

- Бери, доненько,

Собi рiвненьку,

Щоб не було гнiвненько.

Садови, доненько,

I вище, i нижче,

А свою родиноньку ближче.

Як же побачили, що стара Настя вiд такої жалiбної пiснi, покинувши поратись, стала тяжко плакати, так вони стали спiвати iнших:

Де ж був селезень,

Де ж була утiнка?

Селезень на ставку,

Утiнка на плавку.

А тепер же вони

На однiм плавку,

Та їдять же вони

Дрiбную ряску,

Ой п'ють же вони

Холодную воду.

Де ж був Василько?

Де ж була Мар'єчка?

Василько у батенька,

Мар'єчка у свого.

А тепер же вони

Ув однiй свiтлоньцi.

Ой п'ють же вони

Зелене вино,

Та їдять же вони

Дрiбнiї калачi,

У мед умокаючи,