Читати книгу - "Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника"

— Старий реально вважає себе нащадком Сіорана, — підсумував Марков, роблячи круглі очі.

— Рене, ви просто жива енциклопедія, — посміхнувся до нього Вольск.

В обідній залі було сервіровано великий стіл. На біло-червоному посуді золотилися герби Атлопатеків і Шелтонів, до Дому яких належав рід адміральші. Ґвен вказали на троноподібний стілець поряд з адміральським подружжям, а Маркову і Вольску — на місця у середній частині столу. Навпроти них, якщо вірити розміщувальним табличкам, розташувалась родина головного судді Другого Флоту Ферфакса. Його донька Тена носила форму адміральського флаг-офіцера. Вольск завважив її швидкий вивчаючий погляд, що якоїсь миті затримався на ньому і Маркові.

«Цікаво, — подумав археолог, — а що відомо про цю даму нашому всезнаючому детективові?»

Тим часом присутні підняли келихи за здоров'я імператора і його Дому. Адміральське вино Вольску сподобалось. Після виконання гімну мажордом розпорядився подавати першу переміну страв. Правитель оголосив:

— Сьогодні на стіл не подадуть ані грама синтетичної чи модифікованої їжі. Всі овочі та фрукти вирощені на плантаціях Центрального поселення. Й, найголовніше, дорогі гості: сьогодні мій кухар запропонує нам свої унікальні страви, приготовлені з благородних тварин, що заселяють Океан Нелі і Море Наомі. Одну зі страв, вперше в історії Галактики представлену для дегустації, названо на честь нашої чарівної гості, баронеси Великосіртської.

Присутні поплескали, не пошкодувавши долоней, а мер завважив:

— А найрідкісніших з оцих океанських тварин вполював наш незрівнянний мисливець лорд Джилін!

Оплески стали оглушливими. Правитель почервонів від задоволення. Вольск, спостерігаючи за Теною Ферфакс, побачив іронічну посмішку, що ковзнула красивим обличчям флаг-офіцера. Дочка судді, очевидно, не належала до числа поціновувачів мисливських талантів Атлопатека.

Слуги розмістили на столі салатниці. Джилін повідомив, що в салати додано м'яса кідронійських кальмарів.

— Ви, баронесо, — звернувся він до Ґвен, — напевно, знаєте про цих тварин набагато більше за нас.

— Я не спеціаліст з кідронійської фауни і можу припуститися помилки, — попередила ксенобіолог. — Наскільки я розумію, «кідронійськими кальмарами» тут називають представників Acrania nellina?

— Ви абсолютно праві, баронесо, — підтвердив один із офіцерів, судячи із нашивок, військовий біолог. — Це різновид так званих примітивних безчерепних псевдокефалоподій, яких школа Альфанда-Осиновського визначає як «елазмомулії Лангра». В Океані Нелі, як нам вже відомо, водяться тварини, більш схожі на земних кальмарів, аніж елазмомулії. І ближчі до них за будовою тіла. Тут має місце звичайна термінологічна нестиковка. Але ви, баронесо, блискуче з нею впоралися.

— Спасибі, колеґо, — подякувала Ґвен.

— Як би їх не називали, вони напрочуд смачні, — завважив Марков, пережовуючи м'ясо елазмомулії. — На смак нагадують наших їстивних равликів. На Тіронії вони були б неабияким делікатесом.

— Ви гурман? — запитала його Тена.

— Всі тіронійці, леді, трішечки гурмани, а я тіронієць.

— І всі тіронійські гурмани носять браслети з детекторами токсинів? — донька судді кивнула на керамічний браслет, що виглядав з-під манжети слідчого.

— Детектор отрут? — стрепенувся її батько. — Навіщо? Ми в пристойному місці.

— Отож бо, — підтакнув офіцер з петлицями капітан-лейтенанта, котрий сидів поруч з Вольском.

— Уявіть собі, це традиція мого світу, — відповів Марков, вкладаючи до рота чергову порцію «кідронійських кальмарів». — У нас високоточний детектор вважається найкращим подарунком новонародженому.

— У вас на Тіронії прийнято підсипати отруту одне одному? — здивувалася дружина правителя. Вона сиділа досить далеко від Маркова і сім'ї Ферфаксів, але уважно прислухалася до їхніх пікіровок.

— Це пов'язано з особливостями історії моєї планети, достойна леді, — пояснив Марков. — Так вийшло, що в нас багато хімічних заводів. Погана екологія. Заселені зони розташовані зовсім поряд з промисловими майданчиками і сховищами готової продукції. Бувають випадки, коли в їжу потрапляють отруйні речовини, іноді відбуваються прориви токсичних газів. Також у нас, у відомі скрутні часи, були періоди жорстоких міжусобиць[27]. Тоді тіронійські біохіміки вважалися чи не найкращими в Імперії. Напевно, таки найкращими. Вони були тоді лідерами як у молекулярних технологіях, так і в галузі неструктурного наносинтезу. На жаль, їхні досягнення стали інструментами в руках політиків. Багато людей загинули в ті часи від бойових токсинів. Тогочасні розробки й донині використовуються і армією, і терористами.

— Ви припускаєте, детективе, що і тут, на Кідронії, можуть використовувати тіронійські отрути? — посміхнулася Тена.

— Мій детектор зараз показує, що не використовують, — у свою чергу посміхнувся поліцейський. Якщо, звісно, його вищір можна було назвати посмішкою.

— Тут немає жодної отрути, — обурено заявила перша леді Кідронії. — У наших харчових лабораторіях усе ретельно перевіряється.

— А у нас на Арпікрані, Див. Додаток 1. додав Вольск, — харчові лабораторії називають кухнями.

— Це був невдалий жарт. Тут база Флоту, молодий чоловіче, — завважив суддя. — А на військових базах, аби ви знали, їжу виготовляють і перевіряють у харчових лабораторіях.

— І правильно роблять, — схвалив детектив. — Терористи не сплять. Наскільки мені відомо, одного з місцевих губернаторів отру…

— Ми не будемо цю тему обговорювати за столом, — відказав Маркову правитель, одночасно жестом зупиняючи дружину, котра, судячи з виразу на її обличчі, приготувала нову гнівну тираду. — Зверніть увагу на те, що буде подаватися на стіл. Це абсолютно нова страва. «Великосіртський гострий суп», названий на честь нашої високородної гості. Ви, панове, будете першими, хто його скуштує.

— Я в захваті, лорде Джиліне, — промовила Ґвен Вей. — Але не стану у відповідь вимовляти стандартні слова ввічливості. Скажу тільки, що за важких часів брат мого діда був старшим офіцером бойової частини корабля, яким командував ваш батько Нордекс Атлопатек. І в нашій сім'ї завжди про це пам'ятали, пам'ятають і будуть пам'ятати.

— Це честь, це висока честь для нашого Дому, баронесо, — очі контр-адмірала зволожилися, він поцілував руку Ґвен Вей. — Перший неофіційний тост за нашим столом, панове, ми вип'ємо за процвітання славного Дому Веїв Великосіртських.

За другої дегустації смак вина видався арпікранцеві ще шляхетнішим.

Перед Вольском поставили срібний кувшик з «Великосіртським гострим супом» і грінки. Суп виявився густим, з присмаком горгонзоли і водоростей.

— Неперевершений суп. Густий, ситний. А в ньому теж зварили якесь океанське почварисько? — запитав Марков.

— Так, — підтвердив правитель. — Цей суп приготували з мацаків прибережного спрута.

— Teroterus dipnoi? — запитала Ґвен Вей.

— Його велетенський шляхетний різновид, — підтвердив офіцер-біолог. — Цей головоног бридкий на вигляд, проте його м'ясо їстивне навіть після простої термічної обробки.

— І прянощі також місцеві, — завважила адміральша. — Такі чорні водорості.

— Дуже специфічний смак, — оцінив Вольск. — Нагадує земного кальмара, тушкованого у білому вині зі спеціями.

— Набагато смачніше! — не погодився тіронієць. — У цього щупальця надзвичайно цікавий пряний смак. Нібито й не нав'язливий, і, водночас, його ні з чим