Читати книгу - "Євреї на Україні"

Смуга осілості — це своєрідний умовний кордон, який офіційно євреям не дозволялося переходити. Правда, у межах кордону вони, як ми бачили, мали вільні руки і цілковиту свободу для своїх дій. Географічний район, на терені якого євреї мали право вільного прожитку, не такий уже й малий. Це “всього-навсього” територія України, Білорусії і Королівства Польського — цілих трьох європейських держав. Ми припускаємо, що для єврейських апетитів цього могло бути мало. Общипавши травицю на Україні, вони ласо поглядали на левади Росії, а їх туди не пускали. Але кожний народ тепер (як і в минулому) також живе в межах певної “смуги”, визначених державними кордонами. Їх нелегко переходити, хоч нарікань на “тісноту”, якщо такі й є, ніхто всерйоз не бере до уваги. Самі тільки єврейські достойники розмазують по лиці фальшиві сльози, нарікаючи на свою долю. Всюди ці “світові побродяги”, як висловлюється про них “Історія Русів”, ходили, так би мовити, пустопаш: об’ївши один район, переходили в інший. Тільки в Росії їм сказали: досить! Маєте землю — живіть, далі не ваше. Формально — це обмеження, але спробуйте в ньому розібратися.

У сучасній радянській Литві, як і в багатьох інших “скотарських” країнах, існує такий метод літнього випасу худоби (його називають прогресивним): лугові угіддя або певний масив, спеціально відведений для того, розгороджують на окремі ділянки, в яких по черзі і утримують стадо. З’їли тварини траву на одній ділянці, їх переводять на інші. Поки вони випасаються там, попередні тим часом “відпочивають”, на них наростає молода, свіжа паша. Так у національних заповідниках Індії, Африки утримують слонів та інших рідкісних тварин, аби вони раціонально харчувалися і не завдавали зайвої шкоди господарству.

Може, це порівняння видасться декому й грубим, але російський царизм зробив саме так: Україну й Білорусію він полишив євреям “на пашу”, і цілком свідомо, з урахуванням принаймні двох моментів. По-перше, він позбавляв російське населення від єврейського збиткування і в першу чергу звільняв од єврейської конкуренції російське панство. По-друге, царські політики розраховували, що тотальне “об’їдання” євреями української “ділянки” знесилить місцеву людність, зробить її не здатною до боротьби за свою національну незалежність і тим швидше приведе до покори. Це загальновідомий прийом імперіалістичних хижаків: коли жертва не дає себе проковтнути, її спершу придушують, аби не могла пручатись. Для цієї мети всі засоби добрі. Треба визнати, що цілі, яких добивався царизм, були ним значною мірою осягнуті.

Євреї мають право висловлювати своє невдоволення смугою осілості: вона прив’язувала їх до України, де легко можна було нарватися на козацьку піку чи гайдамацького ножа. Але в українців тим більше підстав бути невдоволеними з того, шо їхня земля впродовж багатьох століть була місцем прикладання єврейських інтересів. Про наслідки єврейського тирлування на Україні, власне, і йдеться в цій праці.

У відомого українського соціаліста, особистого друга К.Маркса і Ф.Енгельса, Сергія Подолинського є брошура під досить виразною назвою “Про те, як наша земля стала не наша”. В ній він наводить дуже повчальні обрахунки.

“За всіх приходиться розплачуватися з жидами нам, українцям, — пише він, — бо в нашій землі найбільш жидів і найменш між ними справжніх робітників, а найбільше шахраїв…

У Київській, Волинській і Подільській губерніях проживало більш ніж 740 тисяч, а з них робочих людей: ремісників, та балагул, та водовозів — найбільш як 160 тисяч… Ніяк не вменшимо, як скажемо, що робочих жидів в тих трьох губерніях не буде й 200 тисяч, значить, не буде й третьої частини, а хіба четверта, а три четверті жидів живуть і багатіють з гандлю та з шахрайства. Подумайте тільки, що одних шинкарів з сім’ями там більше, ніж 110 тисяч, та лавушників більш ніж 120 тисяч. Так ми не помилимось, коли порахуємо, що з усіх жидів, що живуть на нашій землі, більш 1.000.000 тільки тим живуть і багатіють, що з нас кров ссуть”.167

М.П.Драгоманов, полум’яний борець проти царського самодержавства, “український Герцен”, як називали його сучасники, так само засвідчує, що євреї на Україні — “элемент, не производящий ценностей. Более или менее все они могут быть подведены под категорию купцов… Этих купцов слишком много, а потому содержание их слишком дорого обходится рабочим классам”.168 “Самый многочисленный класс русских евреев бесспорно составляют купцы”169 — читаємо в “Колоколе”. “Евреи — торговцы главным образом”170 — зауважує В.І.Ленін.

Для ілюстрації сказаного можна взяти Київську губернію, і ми побачимо, що основна маса тутешнього купецтва були євреї. За даними Й.Фундуклея, на Київщині в 1845 р. було 7493 купці. З них християн 1.110, або 17 відсотків, а євреїв — 6.383 або 83 відсотки.

Драгоманов вважав євреїв-торгашів “вредноэксплуататорским элементом”.171 Задовго до Драгоманова цю точку зору поділяв російський поет Державін, який пропонував ввести проти євреїв обмежувальне законодавство, мотивуючи це “зксплоататорской деятельностью”172 останніх…

Справді, що таке купець і яка його соціальна природа?

Купець — це капіталіст, який займається не виробництвом, а лише обміном продуктів (торгівлею). Купецтво як клас виникло внаслідок третього поділу праці, коли торгівля відокремилась від виробництва. (За першим поділом відбулося відокремлення скотарства від землеробства, а за другим — ремесла від землеробства, що привело до утворення міст). Цей клас, тобто купецтво, каже Енгельс,

“не беручи ніякої участі у виробництві, захоплює загалом і в цілому керівництво виробництвом і економічно підпорядковує собі виробників, стає неминучим посередником між кожними двома виробниками і експлуатує їх обох. Під приводом звільнення робітників від труда і ризику, зв’язаних з обміном, розширення збуту їх продуктів аж до найдальших ринків і створення тим самим нібито найбільш корисного класу населення виникає клас паразитів, клас справжніх суспільних дармоїдів, який у винагороду за свої в дійсності дуже незначні послуги знімає вершки як з вітчизняного, так і з іноземного виробництва, швидко здобуває величезні багатства і відповідний їм вплив у суспільстві…”173

У тотожних висловах характеризував роль купця єврейський літератор М.Вінчевський у своїх політичних сатирах “Видіння божевільного”. Торгівців або посередників він зараховував до найшкідливішого типу грабіжників.

“Являясь простыми посредниками между производителями продуктов и потребителями последних, они, эти посредники, которых следует вознаградить только за транспорт товаров с места на место, забирают в свою пользу значительную долю заработка труженика и сильно поднимают цены товаров; себе они, люди ничего не делающие и ничего не производящие, забирают и жир, и мясо, а трудовому народу оставляют только кости. Хитростью они отнимают плоды трудов у работников…”174

Ця тирада дуже характерна для з’ясування ставлення євреїв-народників 70-х років до свого