Читати книгу - "Кохати або помститися"

Таїсія зайшла у спальню та зупинилася у дверному проході. Дивиться, як Денис вже сидить на широкому ліжку, трохи качається на матраці. Денис дивиться на Таїсію та каже: «Яке гарне ліжко. Тут четверо легко помістяться. Щоб я робив на такому ліжку?! Я ще той фантазер!». З цими словами він швидко встав та схопив Таїсію в обійми. Таїсія почала вириватися. Обернувшись, вона побачила у велике дзеркало хижу чоловічу посмішку. Чоловік загрібає її у купу та валить на ліжко. Тася не встигає зорієнтуватись та тільки махає невдало руками. В руках вона тримала мобільний, який полетів на підлогу. Денис подивився на телефон, що тепер лежав на підлозі, та з іронією помітив: «Опа, спроба викликати поліцію, не вдалася!». Сказав та гучно засміявся. Таїсії стало моторошно. Раптом він дістав з кишені мотузку Таїсія закричала, але Денис вдарив її по обличчю та жінка замовкла.

Денис кинув гроші на підлогу та покинув її. Пішов, навіть не зачинивши двері. Таїсія прийшла до тями. Поворухнулася та відчула дикий біль у всьому тілі, так боляче їй ще ніколи не було. Тася насилу узяла слухавку з підлоги, набрала номер Олександра. Коли там узяли трубку ледве прошепотіла: «Спаси мене! Мабуть, я вмираю», — та кинула слухавку. Олександр звісно не мав намірів до неї повертатися, а мав зовсім інші плани, дуже здивувався. Спробував Тасі передзвонити, щоб уточнити, що з нею трапилося. Але дівчина не відповідала. Кинув все, поїхав до неї. Миттю піднявся на третій поверх. Зайшов у квартиру, здивований тим, що двері не зачинені. Заглянув у одну кімнату, потім у іншу та побачив Тасю на ліжку зовсім голу та всю закривавлену. Її червона сукня, якою вона так пишалась, валялася розірвана та зім'ята, немов ганчір'я, під ліжком. «Що з тобою, Таєчко?» — запитав Олександр. Вона не поворухнулася. Її права рука була немов не її, й лежала якось неприродно біля неї. Все тіло було вкрито сінцями та великими подряпинами, з носу й роту йшла кров. Волосся те ж було чомусь у крові. Глянув на її обличчя та злякався. Обличчя не було. Замість обличчя була синя куля, з закривавленим ротиком, очей майже не було видно. Він побоявся її торкатися, раптом в неї всюди переломи.

Прикрив її голе тіло ковдрою. Запитав: «Де в тебе були прикраси?». Лівою рукою вона повільно махнула у бік шафи. Він приніс з кухні пакет, вкинув у нього знайдені прикраси. На підлогу кинув шухлядку. Потім почав викидати речі із шафи. «Це було пограбування, розумієш? Так треба, щоб ніхто не здогадався», — пояснював він їй. Поперекидав деякі меблі, він викликав швидку. Пішов у іншу кімнати робити там гармидер. Зайшов знов до неї, подивився чи дихає вона. Тася стогнала та ледь-ледь дихала. Вона дивилася в нікуди та раптом дуже часто почала рухати пальцями. «Зрозумів!» — відповів чоловік. Він знову побіг до кухні й приніс ганчірку, почав витирати ручки та місця, де б могли бути відбитки його пальців. Як тільки закінчив це всюди робити, приїхала машина швидкої допомоги. «Що тут сталося?» — запитали лікарі, які зайшли до квартири. «Погром, пограбування», — відповів він. «Та мабуть ще й зґвалтування», — тихо додав Олександр. «Ви знаєте, що ми повинні зробити заяву до поліції?» — попередили лікарі та запитали ще: «А чому в неї на руках та ногах відбитки мотузки?». «А звідки мені знати!» — сердито відповів чоловік та трохи злякався. Й додав: «Я щойно приїхав, майже перед вами. Вона змогла подзвонити мені по телефону. Це наша співробітниця». Вони огледіли Таїсію та вкривши ковдрою понесли у машину швидкої допомоги. Олександр же нашвидкуруч зібрав якісь її речі, які знайшов та поїхав своїм ходом за каретою Швидкої. Тасю огледіли ще раз у приймальному відділенні, а потім забрали у операційну. А Олександр почав телефонувати Ігорю. Ігор довго не брав трубку. А потім передзвонив сам та гучно запитав: «Десять пропущених дзвінків — що так нетерпець?». «Сталося жахливе!» — відповів йому Олександр. «Що долар вже по сто?» — пожартував Ігор, незважаючи на переляканий тон Сані. Саня вилаявся та відповів:

— Та не до жартів зараз!

— Так кажи!

— Кажу. Тася у лікарні! Лікарі зараз борються за її життя. Струс мозку, переломи руки, двох ребер — це те що я почув. А може і ще щось?

– Її збила машина?

— Ні. Це я винен. Я впросив її прийняти одного свого давнього приятеля. Ми просто хотіли посидіти, поспілкуватися. А мені раптом зателефонували юристи та я помчав у суд. Приятель залишився. А звідки я знав, що він козел, що він такий!

— Що ще за приятель?

— Та сокурсник мій бувший — Денис Палкін. Звідки я знав, що все так піде?

Ігор не дав йому закінчити та почав на нього кричати не своїм голосом: «Ти здурів?! Чого ти в мене не спитав дозволу? Хто тебе просив цього козла туди вести?! Вона, що, хвойда якась?! Захотілась вам баб, йшли б до повій!».

«Але ж ти сам привів мене до неї?!» — здивовано запитав Саня.

«Я так хотів поділитися з тобою, як із другом, найкращим, що в мене було Вона мені не просто якась там дівка!» — нічого не знайшовши на ходу придумав Ігор, щоб не казати справжню причину. Та ще несподівано додав: «Може я люблю її!». Ці слова він промовив чи ні не першій раз, бо ніколи ні про себе, ні в голос не казав цього навіть сам собі. «Вибач! Вибач!» — Олександр й сам вже перейшов на крик. «Що мені твої вибачення?! — Вона житиме?!» — кричав у трубку Ігор. «Та житиме. Але струс мозку, купа переломів. А в неї ще спина була хвора. Може буде калікою?» — невпевнено відповів Олександр. Далі Ігор запитав:

— А внутрішні є якісь ушкодження?

— Та начебто ні. Я ще не бачив лікарів. Вона на операції, потім буде відомо. Ой, бачив би ти її обличчя! Це жах! Я й гадки не мав, що він таке з нею зробить.

— Добре! Покалічив дівку — поверни мені її хоч живою.

— Так. Звісно. Я залишусь у Києві, буду за всім слідкувати.