Читати книгу - "В тіні янгола смерті"

Никодим, закрутивши «млин», пішов уперед. Відразу три потвори звалилися на землю, корчачись від смертельних ран. Та раптом водяник спіткнувся, і одна з відьом таки дістала його своїм двозубцем. Гострі вістряки вп’ялися в лівий бік Никодима. Водяник скрикнув і рвонув назад, потвора кинулася на нього.

— Ух! — видихнув Никодим, розсікши їй надвоє череп і з зусиллям висмикуючи топір.

Бій тривав уже кілька годин, і потвор помітно поменшало. Аж раптом при березі щось сильно вдарило по воді, і над плавнями пролунало оглушливе ревіння. Відьми радісно завили і відступили. Верболіз затріщав і на галявину виповзла величезна істота з жаб’ячою мордою, двома довгими гострими рогами на голові і широченною, всіяною іклами пащею. Вона повзла на череві, просуваючись на трьох парах ракоподібних лап, а з кожного боку в неї стирчало по дві пари гігантських клешень.

— Анциболот, — видихнув водяник, — а сил уже нема…

Істота вхопила клешнею одну з відьом і перекусила необережну спільницю навпіл.

Уперед виступив Кулака.

— Відійдіть! — пробасив гігант і відкинув убік вершляг.

— Обережно, Кулако! — крикнув Андрій. — Потвора небезпечна!

Кулака розставив руки і пішов на анциболота, а той кинувся на лісовика. Кулака ледве ухилився від могутніх клешнів і встиг схопити одну з них. Анциболот заревів, а лісовик рвонув, що було сил, і клішня відірвалася, а слідом за нею відірвалася і друга. Потвора несамовито вдарила хвостом об землю, змахнула іншими двома клешнями і однією поцілила лісовикові в голову. Кулака похитнувся, але встояв, і тоді потвора, ставши дибки, вп’ялася зубами в праве плече лісовика. Кулака скрикнув від нестерпного болю, але не відступив. Спритно вивернувши праву руку, він ухопив анциболота за нижню щелепу, а лівою за верхню. Потвора смикнулася всім тілом і розімкнула щелепи, але Кулака, зібравшися з силами, став розтуляти пащу тварюки. Анциболот почав задкувати, Кулака ж не відпускав його, все більше й більше розтуляючи пащу. І от щелепи потвори не витримали, затріщали кістки, і паща розірвалася. Кулака щосили рвонув нижню щелепу, і та безпорадно звисла. Не давши анциболоту оговтатися, лісовик перехопив його за шию і різко підняв догори. Тріснув хребет, тварюка жалісно замугикала і затихла, лише її хвіст якусь хвилю ще продовжував судорожно звиватися.

Відьми притихли і стали задкувати до води.

— У-у-у! — завив Вітряк і змахнув шаблею.

Потвори, як за сигналом, кинулися до ріки.

Небо на сході вже взялося багрянцем, коли скінчився бій.

— Світає… — сказав Никодим і, похитнувшись, упав; рукою він тримався за лівий бік, з-під пальців струменіла кров.

— Тримайся, Никодиме. — Андрій опустився на коліна коло водяника; голова йому паморочилася, він втратив багато крові.

— Наші торби в човні, — сказав Бородавка. — Де дуб, Никодиме?

— Там, в очеретах, — показав рукою водяник, — але я не допливу…

Андрій підвівся і подався до води. Бородавка з тривогою подивився на нього і непевно похитав головою.

— А хто ж тоді? — сказав Андрій.

У Бородавки була прокушена нога, у Вітряка — наскрізь пробите стегно, Жменька ледве ворушив правою рукою, а Кулака стікав кров’ю — щелепи анциболота зробили-таки свою справу.

— Там можуть бути відьми, — сказав Бородавка, та Андрій лише відмахнувся і зайшов у воду, затиснувши в зубах ятаган. Діставшись дуба, козак ледве переліз через облавок. Слава Богу, відьом не було.

Повернувшись на Інгулець, козаки і біла нечисть розташувалися на березі. Погода зіпсувалася. Спочатку пішов невеликий дощ, але згодом він перетворився на справжню зливу. Хмари покрили все небо, і стало зовсім темно. Блискавки спалахували в небі одна за одною, і грім гримів безперестанку. Вода в ріці зробилася мутною і темною. Козаки перевернули дуб, підперли його рогачами і сховалися під ним. Рани були перев’язані, до них прикладене сильнодіюче лікувальне зілля. Кулака тримався молодцем, рани Андрія, Бородавки і Жменьки не були небезпечними, от тільки з Вітряком було не все гаразд — він не міг ходити, а Никодима лихоманило.

— Ох ти капость! — шепотів водяник. — Горілки! Горілки!

— Не можна тобі, брате, горілки, — стурбовано відповідав Бородавка.

— Ну, то хоч води, — благав водяник.

— І води не можна. Ти в живіт ранений, дурна твоя голова.

— Як нам бути? — запитав Вітряк. — Никодима лікувати треба, він геть слабий.

Андрій стомлено всміхнувся.

— Здоровий озвався… Кілька днів на Інгульці побудемо, сил наберемося і в Очеретянку, до Гапки.

— Ми будемо з вами доки потрібно, — пробасив Кулака, — але в село не підемо. У лісі вичухаємося, так, Жменько?

— Так, Кулако, — погодився брат.

Але на Інгульці довелося пробути трохи довше, а саме — тиждень. Рани Андрія затяглися, Вітряк уже ходив, і то