Читати книгу - "Багато, багато, багато золота…, Микола Васильович Білкун"

Найздібнішим спеціалістом на цьому терені вважався сер Френсіс Дрейк.

Правда, він не завжди був сером, але після того, як королева Єлизавета прикрасила свою корону одним з брильянтів, поцупленим Дрейком в іспанців, сер до його імені так і прикипіло.

Він став англійським лордом і адміралом її величності королеви Великобританії.

Вже будучи лордом, Дрейк на своєму бригові “Голден Хілд” захопив величезний (як на ті часи) галіон іспанців “Коньфуего”, трюми якого прогиналися від золота.

Тоннаж “Голден Хілд” не дозволяв Дрейкові перевантажити все золото із трюмів галіона до трюмів власного брига. Й тут сер Френсіс Дрейк засвідчив себе не тільки здібним адміралом, але й здібним господарником. “Зайве” золото він наказав викинути за борт. А було того “зайвого” золота декілька десятків тонн.

Проте все це золото не мало стільки історичної ваги, скільки мав один самородок. Це був найбільший самородок з усіх, знайдених на землі досі. Потонув він разом з одним галіоном (а всього їх тоді затонуло чотирнадцять) біля мису Тенеріф під час шторму. Було це 10 березня 1657 року.

…Чимало голландського золота лежить на дні океану.

Власне, голландським його не назвеш. Голландським воно стало лише після того, як колонізатори відібрали його в індонезійського народу.

В XVII–XVIII сторіччях у південних морях, так поетично оспіваних згодом Джеком Лондоном, загинуло чимало голландських суден, трюми яких були забиті золотом і коштовними камінцями.

Найбільше зацікавлення з-поміж цих суден викликає фрегат “Батавія”, що затонув 4 червня 1629 року. Золота він ніс на собі шістсот двадцять п’ять мільйонів франків, велику вартість являв собою агатовий кубок, що належав художникові Рубенсу й за романтичних обставин потрапив на борт “Батавії”.

Інший голландський фрегат, що затонув 14 березня 1694 року біля острова Роббен, став могилою для семисот мільйонів франків.

Але найбільше обібрав голландських купців у 1716 році шторм, що розгулявся в Столовій затоці. Разом з фрегатами, що загинули, пішло на дно золота на суму в сорок два мільярди франків.

Не заборгувала перед океаном і Франція.

Під час Великої французької революції, як щури з корабля, тікали аристократи. Прогнилий корабель — королівство Франція — йшло до дна. Готувався до заколоту й втечі “капітан” цього напівзатопленого корабля король Людовік XVI. Тим часом золото, що належало королеві Марії-Антуанетті, тихенько вантажилось на фрегат “Телемак”. Золота і брильянтів набралося на кілька мільярдів франків. Це золото мало вилитися свинцем на голови французького народу, але “Телемак” щасливо затонув у гирлі Сени. Доля королівського золота невідома й досі.

Інший французький фрегат “Орієнт” через вісім років після описаних подій подарував океанові ще кілька мільярдів франків золота. На “Орієнті” перевозили скарби Мальтійського лицарського ордену “Сан-Жак де ля Валетт”, і загинув він біля північних берегів Африки в Середземному морі.

…Дуже непевні сейфи — дерев’яні сейфи. Для золота вони не зовсім підходящі. А такими сейфами і були галіони, фрегати, бригантини… Може, залізо… А що для океану залізо?

Підрахуємо, скільки втратила багатюща Америка за одних лише п’ятдесят чотири роки. Скільки забрав у неї океан?

Добре відомо, що за цей час (з 1857 по 1911 рік) дерев’яних суден американці не робили. Й так само добре відомо, що за цей час вони втратили сім плавучих банків, сім кораблів-скарбниць.

Першим почав цей скорботний рахунок пароплав “Сентрал Америка”. Він затонув біля мису Гаттерас 12 вересня 1857 року, і в трюмах його було золота на мільярд франків.

У 1862 році біля східного узбережжя Мексіки піщор на дно пароплав “Голден Гейт”. Океан збагатів ще на півмільярда франків.

Того ж року американське судно “Фантом” подарувало океанові ще три з половиною мільярди франків.

Лише півмільйона франків одержав океан 17 грудня 1875 року, коли в Південно-Китайському морі загинув американський пароплав “Джакен”.

Зате океан взяв реванш 22 серпня 1888 року, коли в густому тумані американський пароплав “Сіті оф Честер” був майже навпіл розрізаний англійським судном “Оушеаник”. Це сталося недалеко від Сан-Франціско. “Сіті оф Честер” затонув в одну мить. Разом з ним затонуло золота на суму десять мільйонів сімсот тисяч фунтів стерлінгів! Фунт є фунт. Фунт — це вам не франк. Будь-коли!

Рівно через десять років трагедія повторилася майже на тому самому місці в бухті Золотий Ріг. Цього разу теж висів туман, і хоч не було зустрічного корабля, пароплав “Гумбольд” знайшов своїм носом підводний риф… Золота? Кільканадцять мільйонів франків.

Ще через три роки, знову ж таки на тому ж таки місці, затонув американський пароплав “Ріо-де-Жанейро”. На його борту були злитки срібла й золота. Срібла на дев’ятсот мільйонів і золота на двісті мільйонів франків!

А ще через десять років біля східного узбережжя США знову “буцнулися” англієць з американцем. Англійський пароплав “Адмірал Фаррагат” з американським пароплавом “Мерида”. Чоло в Джона виявилося, як і годиться, значно міцніше, і янкі пішов на дно, а з ним золота на п’ятдесят мільйонів франків.

…Під час війни багатіють не тільки капіталісти. Коли починаються війни — казково багатіє океан.

Люди винаходили торпеди й підводні човни зовсім не для того, щоб збагачувати океан, але так уже виходило, що чия б торпеда не свердлила його шкіру, він не програвав.

Словом, почалася перша світова війна. І вже дуже швидко англійці втратили пароплав “Лаурентик” і крейсер “Хемпшир”. Власне, війна для того і війна, щоб на ній втрачати крейсери. Значно неприємніше втрачати понад вартості крейсера ще кілька мільйонів фунтів стерлінгів. А вони саме й зберігалися в трюмах “Лаурентика” і “Хемпшира”.

По старій пам’яті під час першої світової війни океан дещо стяг і з голландців. Вони втратили транспорт “Ренате Леохорт” і лайнер “Турбантія”, з якими пішло на дно золота на суму в два мільйони фунтів стерлінгів.

На початку другої світової війни англійці почали дуже гарячково вивозити золото не тільки з островів, але й навіть з материкових колоній,