BooksUkraine.com » Детективи » Справа про 19 роялів, Еміл Вахек 📚 - Українською

Читати книгу - "Справа про 19 роялів, Еміл Вахек"

198
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Справа про 19 роялів" автора Еміл Вахек. Жанр книги: Детективи / Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 61
Перейти на сторінку:
їх на ніч!

Тикач, який уже передчував, що вони застануть у Віртеровій кімнаті, допитливо глянув на неї. Хтось одімкнув ці двері, а потім через терасу пробрався у номер Віртера. Але покоївка, очевидно, не знала про це. Перед Тнкачем була просто стомлена, невиспана, неприродно бліда жінка з витріщеними очима. Так зіграти могла б тільки актриса, майстер свого фаху. Тим часом детектив уже зайшов до кімнати і ступив на золотистий килим, пильно роздивляючись на всі боки. Тикач, а за ним і решта рушили до тераси. Непричинені двері злегка рипнули. І тут усі побачили, що двері з тераси до покою Віртера були відхилені.

— Дозвольте мені пройти вперед, — прошепотів Тикач і рвучко відсторонив детектива.

Двері виходили на схід, готель було збудовано так, що кожна кімната освітлювалася сонцем; воно саме зазирнуло до покою. На підлозі лежав величезний килим кольору сметани, з рожевими бордюрами, а коло ліжка був невеличкий ясно-голубий перський килимок. На ньому долілиць лежало тіло. Тикач одним стрибком опинився біля нього. На потилиці у Віртера, у найвразливішому місці, зяяла жахлива рана; кров трохи вже засохла. Тикач помацав пульс. Він іще слабо бився. Моторошну тишу, порушувану лише стримуваним схлипуванням покоївки, розітнув схвильований Тикачів вигук:

— Він іще живий. Негайно до лікарні…— Тикач оглянувся на Ленца. — Ці апартаменти і сусідній номер будуть опечатані аж до мого повернення. Ви залишитеся тут. Але спершу погляньмо, що з Овтратою.

Його знайшли в кабінеті поруч із салоном. Він спав на канапі так міцно, що Тикач не зміг його розбудити. Поряд на столику стояла порожня чашка, яка ще пахла кавою.

— Телепень, — буркнув Тикач, — дав себе чимсь приспати. Але хто його приспав? Може, розповість, коли прокинеться. — Розлючений, він повернувся до адміністратора: — Так от, вельмишановний пане, чи не можете ви пояснити мені, як усе це могло статися в готелі «Імперіал»? Оце так ви охороняєте своїх гостей за ті шалені гроші, що їх вони вам платять?

Адміністратор розвів руками.

— Ми охороняємо їх. Але не забувайте, що сезон минув.

— Ви, мабуть, охороняєте тільки магараджу та пана Піля, — сказав Тикач, ледве стримуючи гнів. — Ваші детективи спали.

— Тепер у нас лише один детектив, — захищався адміністратор. — Ось він. Більше й не потрібно, бо вчора у готелі було всього семеро гостей.

— Розслідуйте це, Ленц! — суворо наказав Тикач. — Поки що нікого не випускайте з готелю. Я пошлю сюди людей, щоб усе оглянули.

Віддавши розпорядження, він пильно глянув на детектива. Той тримався найбайдужіше з усіх присутніх, як людина, котру не так легко здивувати, його погляд був такий порожній, що Тикач не зміг нічого в ньому прочитати.

— Заборона виходити стосується також і вас, — пояснив він йому.

Тим часом Ленц, не чекаючи наказу Тикача, уже сидів па телефоні.

— Працівники розшуку і швидка допомога прибудуть за кілька хвилин, — повідомив він.

На Тикачевому обличчі вперше з'явився вираз задоволення.

— Ну що ж, — мовив він, — ми зробили все, що могли і що повинні були зробити. — Схилившись над Віртером, він обережно повернув йому голову і підніс до уст дзеркальце. — Дихає,— проголосив урочисто. — Вийдіть усі з паном Ленцом у коридор і чекайте там. — Він одчинив двері спальні й оглянув їх крізь лупу. Так само уважно оглянув зовнішні та внутрішні двері, що вели на терасу. — Нічогісінько, — сказав Трампусові.— Злочинець, як і перше, був у рукавичках. — Присівши на табурет, він на мить замислився. — Цей бідолаха навіть не лягав, погляньте, він же одягнений. Певно, боявся заснути. А потім добряга Овтрата, цей безголовий, запропонував йому чорної кави. Заснув, як колода. Вони добре все це підготували. Аж тепер я збагнув, чому Віртера пройняв просто-таки тваринний жах, коли я змушений був його звільнити. Він передчував, що його чекає, і розумів, що ми його не захистимо. Вони, мабуть, вдерлися б за ним і до нас. Адже це не звичайні злочинці, а вимуштрувані для злочинів нацисти. Я не думаю, що це вчинили оті мерзотники, яких бачив наш патруль. То були тутешні аматори, генлейнівці, вони правили за ширму. Що ви робите? — накинувся він на Трампуса, котрий набирав номер телефону.

— Подзвоню Клубічкові,— відповів Трампус. — Він повинен знати, що Віртера хотіли відправити на той світ.

— Якщо вже не відправили. Краще дайте ще одну телеграму-блискавку. Що, коли він десь блукає? Або спить у перинах. Я чув, що він любить поспати, як і ви, і що його нелегко розбудити навіть пострілом із гармати. До біса, чого ми такі відсталі, що не маємо літака для потреб служби безпеки? Засохла кров на голові цього негідника, якого я мушу тепер називати бідолахою, — вів далі Тикач, — свідчить про те, що сталося це години дві-три тому. Рана, здається, не смертельна. Принаймні сподіваюсь. Бо тоді Віртер нам розкаже, як усе це сталося. Здається мені, що ті мерзотники, спіймавши облизня у третьому пансіонаті, подалися просто сюди, щоб Віртер пояснив їм, для чого він поставив ті крапки червоним чорнилом.

— Якщо ви маєте рацію, — а це напевне так, — то виходить, що у вас діє їхній шпигун.

— Тобто як? — обурився Тикач. — Хоча, звичайно, у даній ситуації я не можу виключити цю можливість. Але ж я вжив усіх можливих заходів. Сам привіз його сюди вже поночі, озирався і знаю, що за нами ніхто не стежив. Про цю поїздку не знав ніхто з «четвірки».

— Просто загадка, — сказав по хвилі Трампус.

— Так, загадка… Якщо ті негідники не читають думок на відстані.

— Або якщо їх не повідомив хтось з «Імперіалу».

— Хто? Про це знали лише адміністратор та покоївка.

— Може, хтось із них?

Тикач знизав плечима і підвівся.

— Поки що треба тут усе оглянути.

Та тільки-но почали робити огляд, як у коридорі почулися кроки. То прибула швидка допомога та троє співробітників відділу розшуку. Четвертого вони побачили в парку, а п'ятий стеріг швейцара. Коли вони вже виходили з готелю, адміністратор гукнув, що Тикача терміново викликає по телефону Прага. Вони вскочили до

1 ... 19 20 21 ... 61
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Справа про 19 роялів, Еміл Вахек», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Справа про 19 роялів, Еміл Вахек"