Читати книгу - "Французький акцент, Анна Харламова"

Лорен.

   Два роки тому.

   Коли я взнала про те, що не зможу мати дітей, мені здавалося, що світ зупинився. Є лише біль та безвихідь. Є лише запитання – «Чому?». Я все свідоме життя хотіла мати сім’ю. Я хотіла бути мамою. Але… у долі свої плани. Я не знала, як мені з цим змиритись, як не думати про це,… як мені тепер взагалі навчитися жити з цією новиною?... Я не знала, як відповісти собі на ці питання. І навряд чи хто-небудь мені зміг би відповісти.
   Мені пощастило, що вчора повертаючись з клініки, я познайомилась з Беатріс і її маленькою донечкою Сюзанною, блакитноокою красунечкою з темно-каштановими локонами, як і у мами. У мене ніколи не було подруг, з якими б я могла поговорити, вилити душу та врешті-решт поплакати на плечі. І ось – здається я знайшла таку подругу. Беатріс – моя споріднена душа, людина яка прочитала мене, як книгу і знайшла потрібні слова. Вчора вона провела мене до мого дому, заварила мені чай, доки я бавилась з її донькою. Беатріс повторювала, що все буде добре і я вірила їй, хоча мені було дуже важко.
   Її блакитні очі та неймовірна посмішка, від якої з’являється ямочка на щічці – заспокоювали і дарували надію у краще. В неї є якась особлива манія – магія під назвою – величезне, добре, щире та світле серце. Вона вся сяє добром та щирістю. Це її особливий дар.
   Коли я трохи заспокоїлась, Беатріс забила в мій телефон свій номер і сказала, що б я дзвонила коли забажаю, навіть серед ночі. Я знала, що ця жінка стане особливою людиною в моєму житті.
   Сидячи на дивані, і чекаючи на повернення Еріка з відрядження, я перебирала пальці і все думала, як я сповіщу чоловікові про те, що не зможу подарувати йому дитину. Ми намагалися завести дитину останній рік, хоча… останні три місці він не хотів фізичного контакту. Гадаю, що у нього напружені та дуже важкі дні на роботі. Я його розумію, секс за календарем овуляції – це не те, що він бажав. Хоча… ми і до цього не часто займались коханням. Він не занадто імпульсивний, темпераментний… навпаки прагматичний та спокійний. Ерік красунчик: зелені очі, прямий ніс, Голлівудська посмішка та метр вісімдесят зріст. Його плюс - те, що він ніколи не свариться і не з’ясовує відносин, а мінус – працеголік та педант.
   Почувши клацання замком, я підскочила з крісла та побігла зустрічати чоловіка.
   — Привіт, Еріку. Як доїхав?
   Між нами не було пристрасті, але завжди була ніжність. Проте, останнім часом Ерік став трохи відстороненим. Я його не впізнавала. От як зараз наприклад. Повернувшись з відрядження, він навіть не поцілував мене. Що з ним?
   — Все добре. Дякую. Добрався з пробками, але – це ж Нью-Йорк. — Знизавши плечима, він промовив: — Лорен… я… нам треба поговорити.
   — Я теж маю новини, і теж хочу поговорити. — Сумно зітхнувши, я подивилась на напруженого Еріка. — Що з тобою? Щось не так?
   — Лорен… пройдімо до вітальні. — Він вказав рукою і я пройшла до кімнати. Всівшись на диван, я дивилася, як він нервує, торкаючись годинника на зап’ястку. — Лорен… декілька місяців тому…
   — Може сядеш?
   — Так, звичайно. — Він сів навпроти мене, і піднявши голову, дуже швидко вимовив: — Я зустрів іншу.
   В той момент, я істерично розсміялась. Мої емоції вибухнули таким чином і я просто почала голосно сміятись. З моїх очей градом лились сльози, а я все сміялась та сміялась.
   — Ти з нею спиш? — Намагаючись здолати свій істеричний сміх, запитала я.
   — Ні. Ми просто спілкуємося… бачимося у кафе та зустрічах,… але я закохався у неї. І було б не чесно, якщо б я і надалі приховував це від тебе. Я тебе занадто поважаю і люблю, що б так вчиняти… тому…
   — Благословляю, Еріку. Ти вільний.
   — Лорен…
   — Еріку, твоє серце не належить мені, тож немає сенсу продовжувати цю розмову. Підготуєш папери на розлучення і я все підпишу. — Я встала і поспішила до спальні, де дістала з під ліжка валізу, в яку почала скидати всі речі.
   Ерік увійшов до кімнати.
   — Лорен, що ти робиш? Живи тут.
   — Ні. Це твоя квартира. Я орендую собі житло. Адресу я тобі скажу, як тільки оселюся. Туди і відправиш папери про розлучення. — Знімаючи з вішалки сукню, я кинула її до валізи.
   — Лорен…
   — Еріку, в житті все буває. Тож – все добре. Я це переживу. Кожен має право на щастя і на кохання. Ми давно вже не відчуваємо того, що повинні. Ти вільний. Будь щасливий. — Я підняла валізу з ліжка і поспішила пройти повз Еріка.
   — Лорен, я допоможу тобі. Прошу. — Він узяв з моїх рук валізу, а я, тим чином, поспішила одягнути взуття. Я не хотіла залишатись там, де я лише на паперах дружина. Мені стало зле… я почала задихатись. Мені боліло і я не розуміла чому все навалилося на мене.
  За що? За що? За що?
  Стоячи в коридорі, я промовила:
   — До зустрічі.
   — Лорен?
   — Що?
   — Ти хотіла щось розповісти.
   — Це вже не важливо, Еріку. Не важливо. 
   — Я люблю тебе, Лорен… просто не так, як жінку. Ти неймовірна та прекрасна і заслуговуєш, щоб тебе кохали.
   — Я тебе теж люблю, Еріку. Ми всі на це заслуговуємо. — Я поцілувала його у щоку, і забравши валізу з його рук, поспішила вийти у двері.
   Коли я спустилась донизу, я не знала що робити далі. Хоча я і була рішучою ще кілька хвилин тому, - зараз я була в ступорі. Я не знала куди йти, що робити і як бути далі. В цей самий момент пролунав дзвінок мобільного.
   Поставивши валізу на землю, я підняла слухавку, не дивлячись, хто дзвонить.
   — Привіт Лорен. Це Беатріс. Як ти?
   — Все, добре. Дякую. — Мій голос знову почав вібрувати. Сльози підкотили до горла і я заплакала.
   — Що таке? Люба, ти де? Ти вдома? Я зараз приїду.
   — Беатріс, у мене… у мене…
   — Я зараз приїду.
   — Беатріс у мене вже немає дому. — Я ще дужче заплакала.
   — Що? Лорен, люба, скажи де ти є і я приїду. — Схвильований голос Беатріс лунав в моєму вусі.
   — Не треба. Я впораюсь…
   — Скажи, де ти?!
   — Біля свого… біля колишнього будинку.
   — Зараз буду. Чекай на мене. — З цими словами, Беатріс поклала слухавку.
   Всівшись на валізу, я гірко розплакалась. 
   Хоча я давно відчувала, що ми з Еріком віддалились, я не могла не відчувати болю. Ми прожили чотири роки разом, і коли чуєш, що твій чоловік закохався у іншу, це не може не завдати болю. Проте, я знала, що так на краще. Він заслуговує на сім’ю, де будуть діти.
   Я сиділа на валізі і ревіла, гірко та задихаючись від спазмів. Ці останні два дні,… останні новини – розчавили мене. Як впоратись з цим всім? Як мені бути? Що робити?
   Біля мене зупинилося авто і з нього вискочила Беатріс. Вираз її обличчя говорив мені про те, що на мене страшно дивитись. Звичайно. В сльозах, сидячи на валізі, я намагалася посміхнутись їй, але виходило лише знову і знову плакати. Жалюгідно.
   — Моя люба, Лорен. Що сталося? Чому ти тут сидиш?
   Я підвелась з валізи і кинулась в обійми Беатріс. Мені треба була підтримка і я її отримувала.
   — Мій чоловік покохав іншу. — Крізь сльози, промовила я. — Він… покохав… іншу.
   — О, моя люба Лорен. Les choses vont se calmer. Oui, tout ira bien*. Все буде добре, Лорен. Пішли зі мною. Поїдемо до мене.
   — Ні, ні, що ти. Якщо можеш… відвези мене до готелю. — Я зробила крок і подивилася на неї. Вона була розсерджена та невдоволена.
   — Скажи, а ти мене вважаєш подругою?
   — Так, звичайно, але я не можу…
   — Можеш. Якщо я тобі подруга, як ти кажеш – тоді можеш. Я відмовок не приймаю. Ми їдемо до мене. І крапка. — Беатріс вказала пальцем на авто і додала. — Бери валізу, а я відчиню багажник.
   — Беатріс…
   — Вперед, я сказала! — Підштовхнувши мене, вона поспішила відчинити багажник.
   Через кілька хвилин, я сідала у авто і намагалася здолати сльози, які знову і знову підупали до горла.
   — Дякую тобі, Беатріс. Дякую.
   — Ну що ти, моя люба. — Беатріс посміхнулась і на її щоці знову заграла ямочка. Чарівна та мила ямочка.
   Через пів години, я сиділа за столом з Беатріс, її чоловіком Генрі та принцесою Сюзанною. Чудова сім’я, теплі відносини і кохання в очах – це справжнє щастя. Генрі дивився на дружину так, як на мене ніколи не дивився Ерік. Ми прийняли симпатію, гарне ставлення за кохання. Проте, я ні про що не жалкую. Все так, як мало бути. Я бажаю Еріку щастя і собі також. Я всім серцем хочу бути щасливою і сподіваюсь, що колись у мене це вийде.
   Беатріс простягнула руку і торкнулася білявої гриви свого чоловіка, який поїдав її синіми очима. Ця пара викликала в мені стільки тепла, що мої очі зволожились. Я швидко закліпала і зробила великий ковток рожевого вина.
   Генрі посміхнувся до доньки і промовив:
   — Ну, що принцесо, пішли спати?
   Малеча похитала головою і поспішила до тата на руки. Я знову розчулилась. Невже у мене ніколи не буде такої сім’ї? Невже, найбільше моє бажання ніколи не здійсниться? Я опустила очі і намагалась стримати сльози та зупинити біль, який роздирав мене зсередини.
   — Добраніч. — Посміхнувшись, промовила Сюзанна.
   Ми з Беатріс в один голос побажали їй гарних снів.
   Коли Гарі та Сюзанна покинули кімнату, Беатріс повернулась до мене, і мило посміхнувшись, узяла мою руку в свою.
   — Все буде добре.
   — Я дуже сподіваюсь на це. — Я, все ж таки, не змогла спинити сльозу, яка вже обпікала мою щоку.
   — Ти коли-небуть була в Провансі?
   — Ні. Я взагалі ніде не подорожувала.
   — Ти неодмінно повинна побувати на моїй батьківщині. — Беатріс засяяла, згадуючи про Прованс.
   — Колись я побуваю там, обіцяю. — Я мило посміхнулась і витерла сльозу.
   — Я приготувала тобі кімнату.
   — Дякую, Беатріс. Дякую за все. Я день-два побуду у вас, а вже з завтрашнього дня почну шукати житло.
   — Ти можеш залишатись стільки, скільки буде треба. Мій дім – твій дім. Я щаслива, що познайомилась з тобою, люба Лорен. Je suis très heureuse* .
   — І я, дуже-дуже щаслива, що ти з’явилася в моєму житті. — Я стиснула її руку і щиро посміхнулась крізь сльози.
   Беатріс теж розчулилась, і в її очах забриніли сльози.
   — Ну, все! Все! Досить рюмсати! День був насиченим, тобі треба відпочити.
   — О, так! Це точно. — Я подивилась на стіл і поспішила з допомогою.
   — Що ти робиш? — Беатріс здивовано подивилась на мене.
   — Допомагаю тобі. — Тримаючи в руках тарілку, я запитала: — Куди нести?
   — Я все сама. Лорен, іди відпочивай.
   — Я хочу допомогти. І якщо чесно, навряд чи я зможу зараз заснути, навіть попри втому.
   — Добре… добре. — Беатріс теж узяла брудний посуд і ми почимчикували до кухні.
   Посуд ми мили та витирали на позитиві з розповідями про дитинство та цікавими історіями життя.
   Обійнявшись, та побажавши одна одній гарної ночі, ми розійшлися по своїх кімнатах. Увійшовши до своєї кімнати, я посміхнулась. Одним словом, я потрапила в Прованс. Все біле, світле з ароматом лаванди.
————————————————
*Все налагодиться. Все буде добре (франц.)