Читати книгу - "Чоловік на годину, або Ненавиджу 8 Березня!, Ялинка Ясь"

Роза Генріхівна

В душі у мене коївся такий самий безлад, що і в квартирі. Вода була скрізь! Затекла під меблі, увібралася в килими та доріжки.

Я перевдягнулась у домашні спортивні штани та майку, волосся прибрала у звичну гульку та вимочувала воду великим рушником. Хлюпала носом від подвійно засмучених почуттів.

Страшено сварила себе: за легковажну поведінку щодо незнайомого чоловіка, та за безвідповідальне ставлення до сантехніки! Якась дурепа в квадраті! За те, що не звернула вчасно увагу на трубу, розхльобую вже зараз, а чим мені загрожує секс із незнайомцем - ще чекає попереду!

Проте, секс був таким чудовим…

Скосила поглядом у бік коридору, в якому виконував аналогічну роботу моя шалена помилка і завмерла, залюбувавшись. Ні, я точно не знаю цього чоловіка! У незнайомця, що сидів навпочіпки, була гарна чоловіча постать. Не качок, звичайно, але широкий у плечах і вузький у стегнах. Дупа, до речі теж гарна, шкода, не роздивилася його голим. Ой, куди мене, збоченку,  понесло?

Так, думаю далі. Якщо сантехнік уже приходив, то хто цей мужик і звідки мене знає?

-Розетто, досить пекти мене поглядом, я не снігуронька, не розтану! – раптом сказав чоловік. І як знає, якщо сидить до мене спиною? Фиркнула, але не відповіла.

Чоловік перемістився і мені стало видно його профіль. З невеликою горбинкою ніс, волосся, довжиною до плечей, підібгані губи. Ображений... Чому образився, що я прийняла його за іншого? Не розраховував же він і справді, що я його знаю? Провалами у пам'яті я не страждаю! Ну ніяк не могла я його знати, а потім забути! Хіба такого забудеш? Він надто яскравий! Перебрала у пам'яті всіх із ким навчалася, друзів, знайомих мами. Ні не пам’ятаю!

Кілька разів ловила на собі косі погляди чоловіка, але ні він, ні я не наважилися заговорити.

Коли з водою було завершено, а в кухні наведено хоч трохи ладу, я втомилася, як після викопування картоплі на дачі! Знесилено сіла на підлогу в коридорі. Сперлася на стіну і заплющила очі. За втомою прийшла байдужість. Почула, що чоловік сів поряд. Помовчали.

-Стомилася?

-Угу... дякую за допомогу.

-Будь ласка.

-Вибачте, що я вас не пам'ятаю, мені правда соромно, що так сталося.

-Не варто перепрошувати, я не ображаюся, сам винен. Вигадав собі казочку і сам у неї повірив!

-Не розумію! Розкажете?

-Розкажу, тільки давай на ти.

-Давайте, ось тільки я не знаю вашого імені.

-Стас...

Намагаюся згадати знайомих Стасів. Мабуть, було кілька, не таке вже рідкісне ім'я. Але свого незнайомця так і не пригадала. Зітхнула і розплющила очі.

-Ось і познайомилися... - і починаю сміятися. Чоловік мовчить, тож пояснюю, - як у анекдоті - секс не привід для знайомства!

Він кисло посміхнувся, а я замовкла. Я сьогодні така жартівниця…

-Вибачте, - знову вибачаюся, відчуваючи себе бридко, - це від втоми.

-Тобі в душ треба, - раптом заграбує мене в оберемок і піднімає на руки. Сил вистачає лише здивуватися. Два широкі кроки та ми у тісній душовій кімнаті. Стас опускає мене на ноги і починає роздягати.

-Гей! - вигукую, - я сама, вийди!

-Ага, зараз! - хмикає і продовжує роздягати, - вчетверте ти мене не відшиєш!

-Ви, ти, обіцяв, взагалі, піти! - сіпаюся, але… мені так приємні його дотики.

-Передумав! - сказав твердо і звільнив мене від майки.

-Що ти твориш? - голос не слухається і замість того, щоб кричати, я шепочу.

-Показую від чого ти відмовляєшся! - чую, як він розстебнув змійку на своїх штанах і вони впали до ніг. Як він примудрився це зробити, не випускаючи з обіймів мене, гадки не маю. За мить мої спортивні штани теж опиняються на підлозі.

Звиваюсь, але більше для пристойності, ніж від бажання звільнитися. І вже на алкоголь не звернеш… Мабуть, я все ж таки, порочна...

Чоловік упхнув нас у душову кабіну і ввімкнув воду. Я зашипіла від холоду, але він швидко підставив свою спину під струмінь, вкриваючи мене. Потім пішла тепла, і я розслабилася в його руках. Прикрила очі та дозволила себе мити.

Намилені долоні ковзали по тілу, але замість розслаблення дарували збудження. Я здалася, відпустила себе. Притулилася спиною до його грудей і відчувала, відчувала, відчувала…

Шия, плечі, лікті, пахви. Ковзаючі дотики до грудей. Хочеться вигнутись і замуркотіти. Кожні грудку «зважили» в долонях, стиснули, наче ненароком щипнули соски. Мій стогін потонув у шумі води.

Долоні ковзають нижче, мнуть живіт. Одночасно з цим відчуваю губи на шиї та нахиляю голову, даючи повний доступ. В поперек упирається його «зацікавленість».