Читати книгу - "Відлюдько, Інна Земець"

      - Нормально – дивитися на речі реалістично, без рожевих окулярів. Кого ти хочеш надурити? Мене?  Не вийде. Та й себе не дури. Навряд чи ти за останні роки зближувалась з кимось так, як з тим твоїм кажаном за довбані три дні. Не вигадуй собі друга, коли дивишся на зацікавленого в тобі чоловіка. Не тягни його в френдзону! Друзів у тебе вистачає, але не пригадую, щоб хтось із них приділяв тобі стільки уваги. Ти вже майже живеш у нього! А ця героїка з порятунком від негоди? Багато твоїх друзів з себе лицарів вдавало? Може тобі треба це пояснити, бо сама ти вочевидь того бачити не хочеш, але ти знову починаєш проникати під чужу шкіру, зізнайся в  тому сама собі. І хоч зараз ти вперто це ігноруєш, все стається само по собі. І це добре - навіть не сперечайся! Ти не була такою, відтоді як…

        -  О, ні! Ось ту тему не чіпай, навіть імені його не згадуй!

     - Гадаю, ти достатньо доросла, щоб все проаналізувати і дійти логічних висновків самотужки.   Марічко, лютуй як хочеш, та воліла б почути від тебе доросле продовження цієї підліткової історії.

        - Свої вологі фантазії спрямуй на чоловіка, а я поки спробую забути всю ту маячню, що ти зараз на мене скинула.

          -  То і сама не приїдеш і до себе не запросиш?

         -  Все вірно, Ніна, поки я не маю настрою на спілкування з тобою.

        -  Зі мною? Добре. З Олександром іди поспілкуйся, але як доросла. Ти шо, цноту втратити боїшся? Секс – це нормально.

         -  О, добре. Дякую за пораду – піду візьму його трохи на поличці.

         -  Як там не знайдеш – у сусіда запитай, дурепа! – і кидає слухавку.

От стерво! Гнівно тупочу до ванної, чищу зуби зганяючи негатив на щітці. Та дурна розмова, звісно, не йде з голови і мені знову стає ніяково. Алекс жодного разу не спрямовував наше спілкування у бік чогось пристраснішого. У ніч негоди на коротку мить  мені здалося, що бачу натяки на сексуальну напругу, але вже наступного дня все змінилося. Невимушене приємне спілкування, легкість, щирість і розкутість. Проте, маю зізнатись, тепер не полишаю думку, чи не стає таке тісне спілкування аж занадто тісним, як на прості дружні відносини. А ще той масаж голови! Подумки прокручую плівку назад і шукаю у спогадах бодай один натяк, на сексуальну напругу після тієї ночі. Я давно не підліток і все добре розумію, завжди відчуваю мить перед поцілунком, чудово розрізняю погляд, що з цікавого перетворюється на пристрасний. А ще - довіряю своїй інтуїції. Впевнена, жодного з цих моментів я не проґавила, бо їх не було. Ми просто спілкувались. Напруга першого візиту – це природньо. Тепер я вже знаю його краще і жодних непорозумінь або сорому не відчуваю. Можливо, це трохи дивно, бо менш ніж за тиждень у мене з’явився приятель, який знає про мене більше, ніж останній коханець дізнався за пів року, але це мене не хвилює. Принаймні, не хвилювало до цієї дурної ранкової бесіди. Подобається мені Алекс? Людоньки, я ж таки не ідіотка – звісно! Хочу його в сексуальному плані? До цього моменту навіть не замислювалась, тому не маю уявлення як відповісти на це питання. Я просто кайфувала від тієї легкості, яку не відчувала вже доволі давно. Це так приємно, просто розмовляти не турбуючись за незручність – цю стадію я блискавично втопила у калюжі з глиною. Підстрибую від люті і хапаюсь за сапку – кущі по той бік паркану у суцільному безладі. Прямую до калитки і помічаю, що її зачинено на якийсь дивний замок – не той що вішала вчора. Мій – блискучий срібного кольору, а новий – чорний в синьому пластиковому корпусі. До замка причіплено бумажку: «Той твій замок – суцільна ганьба. Новий купив коли їздив у місто, але забув віддати, тож вчора вночі вдягнув свій плащ та героїчно здійснив заміну. Його пластиком вкривати не потрібно – корпус герметичний. P.S.  Ключі шукай біля квітки, яку здобула злочинним шляхом. Граф Д.». Замість посмішки, яка б була доречною, відчуваю бульбашки люті, що вже дійшли до точки кипіння і виринають на поверхню. Сапка летить в кущі, прямую до тієї клятої Тигридії, поцупленої у сусідки Нінель (правду кажуть, вкрадена квітка росте шалено – квітує і розмножується як оскаженіла!). Ключі там де написано, турботливо заховані в герметичний пакет. Рвучко відчиняю двері і прямую до сусідської калитки – зачинено. Голосно гупаю кулаком і кличу Алекса - сам казав, що не звик довго спати, а вже майже дев’ята, тож підйом. Кілька хвилин нічого не відбувається аж раптом прочиняються двері і клацає замок – хвіртка відчиняється. Алекс у темних окулярах, волосся дибки, ноги босі, з одягу – лише халат. Бісова мамка! Ну хто ще, окрім цього кажана, має вдома коротке шовкове кімоно чорного кольору?

       - Такого будильника я ще не мав, Марічко, - хрипить він, - Що трапилось?

    - Все феєрично, та є розмова. Я людина гуманна – згодна продовжити спілкування у твоєму гостинному склепі, ходи в дім.

Заходимо у темряву, що ще вчора здавалась мені приязною, а сьогодні відверто бісить. Різко розвертаюсь до Алекса, він знімає окуляри і розгублено дивиться на мене:

        - Маріч…

      - Мовчи, - перебиваю на півслові і гибоко вбираю повітря, бо помічаю, що під халатом навряд чи є бодай якась білизна, хлопець явно міцно спав і щойно прокинувся – скрізь прокинувся, а тонка шовкова тканина безсоромна і таємниць не зберігає. – Вільно, хлопці! А тепер негайно приведи себе до… - вказую рукою нижче пупа, - адекватного для розмови вигляду і повертайся.

Червоний колір повзе з під бороди аж до скронь, руками затягає халат міцніше і ходою стривоженого краба боком суне в бік сходів. Сідаю на диван і чекаю, йому вистачає три хвилини – волосся зачісане, вдягнувся у джинси і футболку, близнючка якої досі лежить у мене вдома.