Читати книгу - "Республіка Дракона, Ребекка Куанг"

Вейсжа на це не купився.

— Республіка буде заснована на свободі вибору. Якщо ти відмовиш, ми не можемо тебе змусити.

— Тоді цілком можливо, що я піду, — сказала вона, передусім для того, щоб побачити, як він відреагує. — Знайду схованку. Перечекаю. Наберуся сил.

— Тобі не вдасться, — Вейсжа говорив знуджено, немовби знав, що вона заперечує лише на знак протесту. — Або ти можеш битися за мене й помститися. Це не важко, Жунінь. І насправді ти навіть не обмірковуєш відмови. Ти просто прикидаєшся, бо тобі подобається бути шмаркачкою.

Жинь пильно глянула на нього.

Це був дуже логічний варіант. Їй була нестерпною думка про те, наскільки логічний. Але ще нестерпніше — розуміти, що Вейсжа це знає, як і те, що вона дійшла такого ж висновку, і тепер просто глузує з неї, поки вона міркує.

— Я маю більше грошей і ресурсів, ніж будь-хто в цій Імперії, — сказав Вейсжа. — Працюй на мене — і матимеш усе, що забажаєш.

— Я не довірю свого життя у ваші руки, — сказала Жинь.

Коли вона востаннє присягнула на відданість комусь, її зрадили. Алтань помер.

— Я ніколи тобі не брехатиму, — сказав Вейсжа.

— Мені всі брешуть.

Вейсжа знизав плечима.

— Тоді не вір мені. Дій лише у власних інтересах. Але як на мене, ти швидко зрозумієш, що варіантів у тебе небагато.

У Жинь запульсувало у скронях. Вона потерла очі, намагаючись відчайдушно прорахувати всі можливості. Тут точно є якась хитрість. Їй ставало розуму не приймати таких пропозицій, не обдумавши все як слід. Цей урок вона засвоїла від Моаґ: ніколи не довіряй тому, у чиїх руках усі козирі.

Жинь мусила виграти собі трохи часу.

— Я не можу приймати таке рішення, не поговоривши зі своїми людьми.

— Як забажаєш, — сказав Вейсжа. — Але дай відповідь до світанку.

— Інакше що? — запитала вона.

— Інакше вам доведеться шукати спосіб самотужки дістатися узбережжя, — сказав він. — А вплав туди неблизько.

— Просто для ясності: Воєначальник Дракона не хоче нас убивати? — запитав Жамса.

— Ні, — сказала Жинь. — Він хоче, щоб ми приєдналися до його армії.

Жамса наморщив носа:

— Але навіщо? Федерації більше нема.

— Саме так. Він вважає, що це його нагода здійснити переворот в Імперії.

— А це й справді розумно, — сказав Бадзі. — Поміркуйте. Грабуй дім, поки він у вогні, чи як там у прислів’ї.

— Сумніваюся, що існує таке прислів’я, — озвався Жамса.

— Тут більше, ніж великодушність, — сказала Жинь. — Він хоче натомість збудувати Республіку. Скинути систему Воєначальників. Створити парламент, запровадити вибори чиновників, видозмінити устрій у всій Імперії.

Бадзі присвиснув:

— Демократія? Справді?

— Це спрацювало з призахідниками, — промовила Цара.

— Та ну? — засумнівався Бадзі. — А хіба останні десять років західний континент не охоплений війною?

— Питання не в тому, чи працює демократія, — сказала Жинь. — Це не має значення. Питання в тому, чи ми в ділі.

— Це може бути пастка, — зауважив Жамса. — Він може привезти тебе до Дадзі.

— Якщо так, то він міг просто вбити нас, коли ми тонули. Ми небезпечні пасажири на борту. Це зайвий ризик, якщо Вейсжа насправді не вірить, що зможе переконати нас приєднатися до нього.

— І що? — запитав Жамса. — Він зможе нас переконати?

— Не знаю, — визнала Жинь. — Можливо.

Що більше вона про це думала, то дужче їй подобалася його пропозиція. Вона хотіла Вейсжині кораблі. Його зброю, його солдатів, його міць.

Але якщо все піде не за планом, якщо Вейсжа зашкодить Цике, то цей тягар ляже на її плечі. А вона не могла дозволити, щоб Цике знову зашкодили.

— Хоча в тому, щоб діяти самотужки, є певна перевага, — сказав Бадзі. — Я про те, що нам не доведеться виконувати накази.

Жинь похитала головою:

— Нас шестеро. Ми не зможемо вбити правительку держави.

І байдуже, що лише декілька годин тому вона саме це й збиралася зробити.

— А якщо він нас зрадить? — запитав Аратша.

Бадзі знизав плечима:

— Ми завжди можемо обрізати кінці й перейти на інший бік. Повернутися в Анькхілуунь.

— Ми не можемо повернутися в Анькхілуунь, — сказала Жинь.

— Чому?

Вона переповіла їм про задум Моаґ.

— Вона продала б нас Дадзі, якби Вейсжа не зробив їй кращої пропозиції. Він потопив наш корабель, бо хотів, щоб вона вважала нас мертвими.

— Тож або Вейсжа, або нічого, — сказав Жамса. — Просто фантастика.

— Невже цей Їнь Вейсжа й справді такий поганий? — запитав Суні. — Це ж лише одна людина.

— І то правда, — сказав Бадзі. — Він не може бути страшнішим за будь-кого з інших Воєначальників. Воєначальники Бика й Барана не були якимись особливими. Кумівство й близькоспоріднені шлюби повсюди.

— О, то он як ти на світ з’явився, — сказав Жамса.

— Послухай, малий сучий сину…

— Приєднуйся до них, — сказав Чаґхань. Його голос був заледве гучніший за шепіт, але в каюті запала мовчанка. Він уперше заговорив за весь вечір. — Ти кажеш так, немовби можеш щось вирішувати, але ти помиляєшся. Справді думаєш, що Вейсжа відпустить тебе, якщо скажеш «ні»? Він надто розумний. Він щойно розповів тобі про свої наміри вчинити державну зраду. Він уб’є тебе, якщо буде бодай натяк на те, що ти розповіси комусь іншому. — Він похмуро глянув на Жинь. — Визнай це, спірлійко. Або ти приєднуєшся, або помираєш.

— Ти зловтішаєшся, — звинувачувала Жинь.

— Ніколи, — озвався Неджа. Він просто сяяв весь шлях коридором униз. Немов завзятий гід, показував їй військовий корабель. — Але я радий, що ти на борту.

— Заткнися.

— Хіба я не можу радіти? Я скучив за тобою. — Неджа зупинився перед кімнатою на першій палубі. — Після тебе.

— Що це?

— Твоє нове помешкання, — він розчинив перед нею двері. — Дивися, чотири різні замки з внутрішнього боку. Подумав, що тобі сподобається.

Їй і справді сподобалося. Кімната вдвічі більша за каюту на старому кораблі, а ліжко було справжнім ліжком, замість просто місця з подертою постіллю. Жинь зайшла.

— І все це мені?

— Я ж казав, — самовдоволено промовив Неджа. — Армія Дракона має свої переваги.

— О, то он як ви себе називаєте?

— Технічно ми Республіканська армія. Не провінційна і все таке.

— Вам знадобляться союзники.

— Ми працюємо над цим.

Жинь повернулася до ілюмінатора. Навіть у темряві вона бачила, як швидко рухається «Нещадний», розсікаючи чорні хвилі стрімкіше, аніж спромігся б Аратша. До ранку Моаґ і її флот будуть за десятки кілометрів позаду.

Але Жинь не могла так просто лишити Анькхілуунь. Ще ні. Вона мусила повернути ще дещо.

— Ти сказав, що Моаґ вважає нас мертвими? — запитала вона.

— Я здивувався б, якби це було не так. Ми навіть скинули у воду декілька понівечених трупів.

— Чиїх?

Неджа простягнув руки над головою.

— Хіба це важливо?

— Мабуть, ні.

Сонце почало здійматися над водою. Невдовзі піратський патруль Анькхілууня вийде до узбережжя.

— У нас є менший човен? Такий, що зможе прослизнути повз кораблі Моаґ?

— Звісно, — фиркнув він. — А що? Хочеш повернутися?

— Я ні, — сказала вона. — Але ви про декого забули.